КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСЦЕВИХ РЕФЕРЕНДУМІВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСЦЕВИХ РЕФЕРЕНДУМІВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

24.06.2021 20:17

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Назарко Артем Аркадійович, магістр права, головний спеціаліст Юридичного управління апарату Головного управління Держгеокадастру в Одеській області


Однією з провідних форм безпосередньої демократії в системі місцевого самоврядування є місцевий референдум. Провідним критерієм належного урегулювання інституту місцевого референдуму є позитивне законодавче закріплення із наданням місцевим референдумам виключно законодавчої форми, що зумовлено їх важливістю та особливим впливом на розвиток місцевої демократії. Правове регулювання інституту місцевих референдумів в Україні протягом всього періоду незалежності характеризувалося невідповідністю викликам суспільного розвитку. Доволі критичне ставлення до змісту Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» як недосконалого за багатьма параметрами законодавчого акту, не вплинуло на те, що з 1991 по 2012 рр. було ініційовано 178 місцевих референдумів. Із прийняттям Закону України «Про всеукраїнський референдум» 26 січня 2021 року значно актуалізувалося питання щодо розробки та ухвалення закону про місцеві референдуми, формою підготовки якого обрано громадське обговорення проекту відповідного закону [1]. 

У проекті місцевий референдум подається як спосіб самостійного вирішення територіальною громадою питань місцевого значення, серед яких: вирішення питань висловлення недовіри місцевій владі, затвердження статуту територіальної громади або змін до нього, затвердження програми розвитку територіальної громади тощо. Привертає увагу залишення за межами предмету місцевого референдуму питань місцевого значення у областях, районах та Автономній Республіці Крим, що викликає сумніви у визначенні шляхів вирішення питань, які становлять спільні інтереси громад населенням цих територій формами безпосередньої демократії.  

Проектом значним чином обмежується предмет референдуму, оскільки на місцевий референдум пропонується не виносити питання, які є предметом всеукраїнського референдуму, або які суперечать положенням Конституції і законів України (наприклад, щодо питань, спрямованих на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету і територіальної цілісності, створення загрози нацбезпеці, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі тощо), а також віднесені Конституцією України та законами до компетенції інших органів влади, зокрема, з приводу делегованих органам місцевого самоврядування повноважень. 

Дискусійний характер має передбачена проектом можливість винесення на місцевий референдум питання про висловлення недовіри місцевій раді та (або) сільському, селищному, міському голові, для ініціювання якого буде достатньо підтвердження згоди щонайменше 10% мешканців територіальної громади, що створює значний ризик для міських голів, які за умов дії мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості, здобули перемогу у другому турі виборів, а також щодо депутатів місцевих рад, обраних за списками політичних партій. В умовах реальної політизації виборчого процесу на місцевому рівні публічної влади, цими положеннями закону можуть скористатися різні політичні сили для зміни волевиявлення членів територіальних громад шляхом відміни результатів місцевих виборів на місцевому референдумі. Передумовою для такого висновку є високий рівень розвитку сучасних інформаційних технологій, який дозволяє у доволі легкий спосіб набрати передбачену законом кількість голосів членів територіальної громади та на місцевому референдумі оголосити недовіру місцевій владі. З іншого боку не виключений й інший варіант, коли впливові сили місцевої влади ініціюють місцевий референдум з метою посилення своїх позицій перед центральною владою через затвердження на місцевому референдумі, наприклад, програми розвитку територіальної громади або змін, які б вплинули на центральну владу через необхідність відреагувати на запит громади, закріплений рішенням місцевого референдуму. Подібна ситуація може створювати загрози і для національної безпеки держави в цілому.

У суперечливий спосіб передбачено проектом вирішення на місцевому референдумі питань місцевого значення. Наприклад, п. 5 ч. 1 ст. 3 проекту включено до предмету референдуму «інше питання місцевого значення, віднесене Конституцією та законами України до відання територіальної громади, її органів та посадових осіб». В той же час, згідно ч. 2. ст. 3 питання щодо реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб із прийняття нових нормативно-правових актів, внесення до них змін (крім визнання такими, що втратили чинність актів, окремих їх положень); внесення змін, скасування актів індивідуальної дії органів місцевого самоврядування; реалізації повноважень органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб із прийняття актів індивідуальної дії, внесення до них змін, їх скасування визнано такими, що не можуть бути предметом референдуму. Тому виникає слушне питання щодо можливості реалізації повноважень органів і посадових осіб місцевого самоврядування шляхом видання нормативно-правових актів і якщо так, то як тоді співвіднести суперечливі норми проекту.

Певні неузгодженості є у визначення проектом деяких аспектів референдного процесу, зокрема, щодо питань, які раніше були винесені на референдум. Наприклад, згідно ч. 2 ст. 4 проекту Закону рішення, прийняте на місцевому референдумі за ініціативою громади, може бути змінене виключно шляхом місцевого референдуму не раніше ніж через три роки з дня його ухвалення, в той час, як згідно ч. 2 ст. 113 питання місцевого референдуму про втрату чинності нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування або його окремими положеннями, не підтримане виборцями на місцевому референдумі за ініціативою громади, може бути повторно винесено на місцевий референдум за ініціативою громади не раніше як через рік з дня офіційного оголошення результатів місцевого референдуму за ініціативою громади.

Викликає зауваження унормування в проекті юридичних наслідків місцевого референдуму, адже ст. 4 проголошує, що «рішення, прийняте на місцевому референдумі, є обов’язковим для виконання на відповідній території», але з інших положень проекту закону не завжди випливає імперативність вказаного положення. Наприклад, ст. 111 проекту визначає, що посадові особи та органи місцевого самоврядування, до повноважень яких належить вирішення питання, яке виносилося на місцевий референдум, зобов’язані розглянути результати місцевого референдуму та врахувати їх при прийнятті рішення з відповідного питання. Якщо спиратися на теорію референдного права, мова йде про консультативний характер референдуму, а не про імперативний, але в проекті не закріплено визначення та розмежування місцевих референдумів за юридичними наслідками. Належним чином розмежоване визначення видів місцевих референдумів, в тому числі і за юридичними наслідками, сприяло б чіткому урегулюванню результатів референдуму. Як варіант, можна запропонувати визначення у проекті видів місцевого референдуму за юридичними наслідками, а також зміну місцевого референдуму з імперативного на консультативний, якщо у голосуванні взяли участь менше 50 % виборців у територіальній громаді. 

Вказані недоліки проекту мають в основному дискусійний характер, можуть бути предметом розгляду законодавцем та враховані при прийнятті закону. Вітчизняний досвід проведення місцевих референдумів показав гострі проблеми, які варто врахувати та подолати при розробці нового закону, але намагання нарешті забезпечити реалізацію конституційного права громадян на участь у місцевих референдумах слід підтримати та всіляко сприяти його реалізації.

Література:

1. Проект Закону України «Про місцевий референдум». Проект виноситься на громадське обговорення. URL : https://www.rada.gov.ua/uploads/documents/ 66764.pdf

________________ 

Науковий керівник: Назарко Аркадій Тимофійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри, Національний університет «Одеська юридична академія»



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота