ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

19.11.2021 21:25

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Зубицька Ірина Володимирівна, студентка 4 курсу юридичного факультету, Донецького національного університету імені Василя Стуса


В умовах сучасної конституційної кризи в Україні актуальною є проблема внесення змін до Конституції України (далі – Конституція). У переважній більшості зміни до Конституції привертають значну увагу суспільства, зумовлюють напруженість і гострі дискусії не лише щодо їх змісту, а й щодо процедури їх внесення. Найчастіше такі дискусії виникають у зв’язку з рішеннями конституційних судів щодо неконституційності внесених змін до Основного Закону.

Питання внесення змін до Конституції, в тій чи іншій мірі, знайшли своє втілення у роботах таких вчених як В. М. Перерва, В. М. Кравчука, І. С. Куненка, А. О. Шуліми, В. І. Пазиніча та інших. У той же час потребує додаткового аналізу розкриття питання особливостей внесення змін до Конституції як різновиду конституційної правотворчості. Тому доцільно зосередити увагу на найважливіших аспектах внесення змін до Основного Закону, адже, яких би змін не потребувала Конституція, беззаперечним є те, що ці зміни повинні здійснюватись у конституційний спосіб, бути легітимними та законними, що і обумовлює актуальність обраної теми.

Особливістю процедури внесення змін до Основного Закону є те, що Конституція може бути змінення лише в спеціально закріпленому порядку, який відрізняється від процедури внесення змін до чинного законодавства. Так, порядок внесення змін до Основного Закону умовно можна поділити на дві групи. Першу групу становлять положення, що регламентують внесення змін до трьох розділів: 1) розділ І («Загальні засади»), 2) розділ ІІІ («Вибори. Референдум») і розділ XIII («Внесення змін до Конституції України»). До другої групи належать норми, що встановлюють процедуру внесення змін до інших розділів Основного Закону. Такий диференційований підхід обумовлений фундаментальним значенням розділів першої групи для конституційного устрою держави. Слід звернути увагу, що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування або обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Також встановлюються певні часові та кількісні обмеження процедури внесення змін – забороняється змінювати Конституцію в умовах воєнного або надзвичайного стану [1].

Суб’єктами права подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до Конституції є Президент України або народні депутати України у кількості не менш третини від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроекти, які стосуються змін до розділів І, ІІІ і XIII подаються до Верховної Ради України Президентом України або не менше як двома третинами народних депутатів від конституційного складу згідно зі статтею 156 Конституції. Обмеження кола суб’єктів законодавчої ініціативи з цього питання є конституційною гарантією стабільності Конституції. Зауважимо, що у Законі України «Про Регламент Верховної Ради України» (далі – Регламент) застосовується термін «суб’єкти права подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до Конституції України» [2]. Вважається, що це зроблено для того, щоб не плутати їх із суб’єктами законодавчої ініціативи загалом, до кола яких, окрім Президента України та народних депутатів, відносять також Кабінет Міністрів України.

Повноважним органом щодо розгляду питання внесення змін до Конституції є Верховна Рада України. Головним призначенням у наділені парламенту України можливості внесення змін до Конституції є забезпечення стабільності конституційного устрою, що у поєднанні з динамікою розвитку конституційного процесу дозволяє вчасно реагувати на конституційному рівні на об’єктивні потреби розвитку суспільства і держави [3, c. 82]. Якщо у разі припинення повноважень Верховної Ради України нею не розглянуто питання про прийняття законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції, щодо якого є не розглянутий Верховною Радою висновок Конституційного Суду України, питання про розгляд зазначеного законопроекту може бути включеним до порядку денного першої сесії Верховної Ради України нового скликання без голосування. Варто звернути увагу, що питання про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції не може розглядатися Верховною Радою на останній сесії строку її повноважень. Питання про попереднє схвалення та подальший розгляд такого законопроекту включається до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради без голосування. Однак існують випадки, коли новообрана Верховна Рада не може розглядати питання про прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції. Так, якщо законопроект про внесення змін до Конституції, який відповідно до статті 155 Конституції був попередньо схвалений Верховною Радою попереднього скликання, але голосування щодо прийняття якого як закону не проводилося, новообрана Верховна Рада не може розглядати такий законопроект. У такому випадку законопроект про внесення змін до Конституції вважається не прийнятим Верховною Радою попереднього скликання і до нього застосовуються вимоги частини першої статті 158 Конституції України.

Попереднє опрацювання законопроектів у парламентських комітетах є одним із етапів стадії ініціювання. Варто погодитись із думкою Ю.М. Перерви, яка зазначає, що законодавчу ініціативу як офіційне звернення уповноваженого суб’єкта до парламенту з пропозицією розглянути законопроект чи законодавчу пропозицію не можна розглядати як одномоментний акт, що завершується реєстрацією цієї ініціативи в апараті Верховної Ради України. Стадія ініціювання охоплює процес проходження законопроекту від моменту офіційного звернення повноважного суб’єкта до Верховної Ради України до внесення відповідного питання до порядку денного сесії парламенту [4, c.17]. Обговорення питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовження роботи над ним проводиться відповідно до статті 30 Регламенту. Скорочена процедура обговорення в такому випадку не може бути застосована.

Наступним етапом розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції є його безпосередній розгляд Верховною Радою України. Розгляд законопроектів Верховною Радою України складається з таких етапів: 1) обговорення законопроекту на засіданні законодавчого органу; 2) прийняття рішення щодо законопроекту, не пов’язаного з його прийняттям; 3) доопрацювання та підготовка у комітетах (у разі необхідності). Характерною рисою цієї стадії є детальне вивчення та глибокий аналіз такого законопроекту, його всебічне обговорення та доопрацювання у разі необхідності.

Прийняття законопроекту про внесення змін здійснюється тільки після обговорення: порушення цього правила є наслідком недійсності ухвалених рішень. За результатами обговорення Верховна Рада України може прийняти одне з таких рішень: 1) включення законопроекту (одного з альтернативних), обох пов'язаних законопроектів до порядку денного сесії; 2) включення законопроекту (одного з альтернативних), обох пов'язаних законопроектів до порядку денного сесії та одночасне звернення до Конституційного Суду України про надання висновку щодо відповідності законопроекту вимогам ст. ст. 157 та 158 Конституції; 3) відкладення прийняття рішення щодо включення законопроекту (альтернативних законопроектів), обох пов'язаних законопроектів до порядку денного сесії. Крім того, парламент має можливість прийняти рішення про опублікування законопроекту для всенародного обговорення або про направлення законопроекту на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення наукового пошуку чи дослідження. Слід зауважити, що зазначені заходи обмежені у часі і є можливими тільки до прийняття Верховною Радою України постанови про звернення до Конституційного Суду України. Таке обмеження встановлене, в першу чергу, для того, щоб була можливість опрацювати отриманні результати та врахувати їх при роботі над законопроєктом.

Стадія розгляду законопроекту про внесення змін тісно пов’язана зі стадією прийняття, на якій відбувається ухвалення законопроекту про внесення змін Верховною Радою України за результатами розгляду. Для цієї стадії є характерною колегіальність рішення та обов’язкова особиста участь народних депутатів у голосуванні. Особливістю цієї стадії щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції є його прийняття тільки після затвердження на Всеукраїнському референдумі.

Після прийняття законопроєкту про внесення змін Верховною Радою України настає стадія затвердження закону. Вона характеризується тим, що цей процес відбувається поза межами парламенту і здійснюється Президентом України або народом. Так, прийнятий Верховною Радою України Закон про внесення змін до Конституції, крім розділів І, ІІІ, XIII, відповідно до статі 94 Конституції невідкладно направляється Президентові України для підписання та офіційного оприлюднення. У більшості зарубіжних країн глава держави не може застосовувати право вето щодо законів про внесення змін до Основного закону країни. Схожа норма наявна і в українському законодавстві. Так, у частині 30 статті 106 Конституції встановлено, що Президент України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, крім законів про внесення змін до Конституції України з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. За світовою практикою застосування право вето, що розповсюджується на конституційні закони, мають глави держави лише у деяких країнах, таких як Індія, Нідерланди, Пакистан тощо [5, с. 53].

Таким чином, на основі вищевикладеного можна зробити висновок, що забезпечення особливої процедури внесення змін до Конституції здійснюється шляхом встановлення диференційованого підходу щодо внесення змін до тексту Основного Закону, обмеження кола суб’єктів права подання до Верховної Ради України таких законопроектів, встановлення обов’язку прийняття змін до Конституції новообраним парламентом за певно визначених умов, закріплення необхідності затвердження законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ, XIII Конституції на Всеукраїнському референдумі та наявність конституційного контролю (висновок Конституційного Суду), який здійснюється Конституційним Судом України та забезпечує верховенство Конституції. Отже, ступінь жорсткості Конституції не впливає на її юридичну силу, а тільки визначає юридичні можливості її зміни, які відбуваються за спеціально визначеною процедурою внесення змін.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1998 року, № 254к/96-ВР. Офіційний вісник України. 2010. № 72/1. Ст. 2598.

2. Про регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого 2010 року, № 1861-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010 р. № 14, / № 14-15; № 16-17. Ст. 133.

3. Кравчук В.М. Внесення змін до Конституції в Україні та Польщі: загальні порівняльно-правові аспекти. Експерт: парадигма юридичних наук і державного управління. 2021. №4 (16). С. 73-88.

4. Перерва Ю.М. Внесення змін до Конституції України: особливості процедури. Митна справа. 2014. №5(95). С.15-20.

5. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 480 с.

________________ 

Науковий керівник: Щебетун Ірина Степанівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота