СПІВВІДНОШЕННЯ ЕВТАНАЗІЇ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СПІВВІДНОШЕННЯ ЕВТАНАЗІЇ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ

25.11.2021 10:26

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Дмитрієв Єгор Костянтинович, студент Університету митної справи та фінансів


У сучасному міжнародному праві загальновизнаним є постулат, що право на життя є головним з невід’ємних прав людини. Виходячи з цього, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Без дотримання цього права всі інші права не мають цінності і корисності, тому воно має охоронятися законом. 

Незважаючи на те, що в Україні проведені та проводяться теоретичні дослідження цієї проблеми, виникає багато питань, пов’язаних із реалізацією права людини на життя, які потребують детального правового регулювання. Одним із важливих завдань правової науки є юридичне визначення елементів права на життя, в тому числі з’ясування юридичного змісту евтаназії.

Життя людини в Україні визнається найвищою соціальною цінністю [1]. Проте, на сучасному етапі склалася парадоксальна ситуація: цінність життя людини, як особистого немайнового блага зростає, що призвело до міжнародного та національного правового закріплення норм, які забезпечують всебічний захист життя, в той самий час коли життя окремої людини день за днем все більше знецінюється. Саме тому досить актуальною проблемою та найбільш суперечливою темою залишається питання легалізації евтаназії в Україні.

Евтаназією як правило, визнаються умисні дії чи бездіяльність медичних працівників, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта, який перебуває у стані, коли усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психологічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується право на гідну смерть [2, с. 74].

У науковій літературі зустрічається різноманітна видова класифікація евтаназії. Традиційно евтаназія поділяється на пасивну та активну. 

Зокрема, активна евтаназія (позитивна чи "метод наповненого шприцу"), тобто застосування до невиліковно хворого спеціальних засобів чи інших дій, що тягнуть за собою швидке і безболісне настання.

Пасивна евтаназія (негативна чи "метод відкладеного шприцу"), тобто незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важкохворого пацієнта [3, с. 154]. В контексті поняття пасивної евтаназії згадують про ортотаназію (припинення надзвичайних заходів по відношенні до хворого, визнаного уже невиліковним, хоча і надмірно не страждаючим) и дистаназію (продовження життя хворого у будь-який спосіб) [4, с. 14]. 

Щодо пасивної евтаназії існує точка зору, що вона дозволена навіть в українському законодавстві. Мова йде про ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я, яка проголошує право пацієнта на відмову від медичного втручання [5]. З цією точкою зору важко погодитися, оскільки право на відмову від медичного втручання — суб'єктивне законне право пацієнта, що може бути реалізоване шляхом відсутності згоди на медичне втручання.

За іншим критерієм — за суб'єктом волевиявлення — евтаназію поділяємо на добровільну, тобто застосування до невиліковного хворого лікарських чи інших засобів, що призводить до легкої і спокійної смерті на вимогу хворого, який усвідомлює свої дії і може ними керувати та примусову, яка означає спричинення легкої смерті за допомогою відповідних засобів і дій у невиліковно хворого, але за рішенням членів сім'ї, законних представників чи громадських інститутів [6, с. 137].

У більшості сучасних країн проблема евтаназії так і залишається невирішеною. Суперечливі погляди на евтаназію з медичної і морально-етичної точок зору породили і неоднозначну юридичну оцінку цього явища, що знайшло відображення в законодавстві деяких країн. Так, станом на сьогодення евтаназія дозволена в Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Колумбії, Канаді, Швейцарії, Новій Зеландії та остання країна, яка легалізувала евтаназію – це Іспанія, у березні 2021 року. У таких країнах, як Португалія, Франція, США, Велика Британія, Данія, Німеччина, Угорщина, Греція, Ізраїль, Індія та ін. дозволена пасивна евтаназія. В іншій більшості країн, таких як Чехія, Китай, Японія, Грузія, Єгипет, Молдова, Вірменія, Монако, Росія, Білорусія евтаназія заборонена [7]. В нашій державі так само евтаназія заборонена.

Розкриваючи зміст права на життя та евтаназію слід звернутися і до положень ЄКЗПЛ, де у ст. 2 встановлено, що право кожного на життя охороняється законом [8]. Ця стаття містить зобов’язання держави позитивного, негативного та процедурного характеру, що означає, по-перше, що держава має використовувати всі заходи для охорони життя людей у межах своєї юрисдикції, по-друге, в утриманні держави від позбавлення життя людини, по-третє, в обов’язку держави здійснювати ефективне розслідування незалежно від того, чи загинула людина в результаті дій представників держави або приватних осіб. 

Важливо зауважити, що ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці фактично визнав право людини на пасивну евтаназію. У свою чергу, активна евтаназія не підтримується, зокрема у справі Прітті проти Сполученого Королівства заявниця, повністю паралізована, важко хвора жінка стверджувала, що англійська влада, відмовивши їй в евтаназії, порушила її право на життя. ЄСПЛ відмовився тлумачити «право на життя» у протилежному значенні і прийшов до висновку, що порушення ст. 2 Конвенції не було [9]. Однак, розгляд цієї справи вплинув на англійську владу, яка, за повідомленням преси, незадовго після цього визнали можливим добровільну смерть іншої невиліковно хворої жінки.

При активній формі евтаназії дії медичного працівника кваліфікуються prima facia як порушення ст. 2 Конвенції, а у випадку припинення лікування на прохання пацієнта (пасивна форма евтаназії) Європейська Комісія встановила, що такі дії ст. 2 Конвенції не заборонені… проте не можна тлумачити ст. 2 Конвенції як таку, що дає людям право на смерть» [10]. Тобто, можна підсумувати, що кожна людина має право розпоряджатися своїм життям та на випадок невиліковної хвороби може надати відповідні вказівки із відмовою від надання медичної допомоги.

Важливо наголосити, що необхідність вивчення правових проблем евтаназії у ракурсі медичного права обґрунтовується складною природою самої евтаназії, де тісно переплелись питання медицини і права, а також моральністю та етичною стороною питання.

Питання евтаназії виходять на перший план у багатьох напрямах медичної діяльності, зокрема при здійсненні трансплантації органів і тканин. Пояснюється це, з одного боку, постійним дефіцитом донорських органів, а з іншого боку - пріоритетним правом людини на життя.

Стосовно прибічників цього способу позбавлення життя, є певні принципи на яких повинно базуватися рішення про евтаназію:

1. Неможливість існуючими на сьогодні способами і прийомами медицини вилікувати хворого, полегшити його страждання.

2.Проведення консиліуму фахівців-медиків, за умови одноголосного підтвердження думки про неможливість врятувати або полегшити страждання хворого.

3.Відмова від евтаназії може розглядатися як застосування до людини тортур, насильства, жорстокого і такого, що принижує гідність, ставлення.

4.Підтримка життя на стадії вмирання, здійснювана за допомогою передових технологій, обходиться дуже дорого, а засобів, котрі витрачаються на підтримку життя у безнадійних ситуаціях, вистарчило б на те, щоб лікувати десятки, сотні людей, котрі піддаються лікуванню.

5.Безнадійно хвора людина могла б виступити в якості донора органів для пацієнтів, котрим життєво-необхідною є трансплантація тощо [9, с. 160].

Отже, проблема евтаназії як елементу права на життя і досі залишається дискусійною та неоднозначною темою. Запровадження евтаназії в нашій державі повинно носити виважений та обгрунтований характер, слід враховувати і національні традиції, культуру, особливості національної правової системи тощо.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року URL : http://www.rada.gov.ua (дата звернення 18.11.2021).

2. Великий енциклопедичний юридичний словник. А-Я / за ред. Ю. С. Шемшученка.  2-е вид., переробл. і допов.  К. : Юридична думка, 2012.  1017 с.

3. Сироїд Т. Л., Фоміна Л. О. Міжнародний захист прав людини : навч. посіб. Харків: Право, 2019. 310 с.

4. Довбуш О. Право на гідну смерть. Право України. 2002.  №10.  С. 14-22.

5. Основи законодавства України про охорону здоров’я : від 19.11.1992 р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text (дата звернення 18.11.2021).

6. Корнієнко А. Ю., Муртіщева А. О. Щодо правового регулювання права на евтаназію. Наукове забезпечення технологічного прогресу XXI сторіччя. Т. 5. 2020. С. 109-111.

7. Страны, где разрешена эвтаназия URL : https://nonews.co/directory/lists/countries/euthanasia-legality (дата звернення 18.11.2021).

8. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення 18.11.2021).

9. Справа «Прітті проти Сполученого Королівства»: рішення Європейського суду з прав людини від 29 квітня 2002 р. : URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_210#Text (дата звернення 18.11.2021).

10. Шпачук А. О. Евтаназія: правові та етичні аспекти. Вісник Академії адвокатури України.  2012.  Число 3.  С. 159-163.

___________________

Науковий керівник:  Легка О.В., д.ю.н., проф., 

професор кафедри міжнародного права Університету митної справи та фінансів



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота