ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

21.12.2021 20:47

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Біловицька Юлія Олександрівна, студентка 2 курсу магістратури заочної форми навчання спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» Навчально– наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Починаючи з моменту проголошення незалежності України спостерігається стрімкий розвиток законотворчості, який спрямовується на створення такої системи законів, яка в майбутньому сприятиме ще більшому розвитку України як демократичної та правової держави, а також зміцнення економічних, культурних, технічних та зовнішньополітичних зв’язків з іноземними країнами.

Аналіз наукової літератури з питань законотворчості і ролі центральних органів виконавчої влади в цій діяльності дає змогу визначити сутність законотворчості центральних органів виконавчої влади як процесу законотворення, суб’єктом якого є центральні органи виконавчої влади, які діють з метою удосконалення системи регулювання суспільних відносин, що входять до їхньої компетенції. Законотворчість центральних органів виконавчої влади складається з декількох етапів: виявлення прогалини внаслідок узагальнення практики чи здійснення контролю за дотриманням законодавства, розробка проєктів законів та його обговорення з іншими центральними органами виконавчої влади, погодження, проведення експертизи та підготовка висновків та пропозицій, подання на розгляд Верховної Ради України через Кабінет Міністрів України, участь під час розгляду законопроєктів в комітетах Верховної Ради України та здійснення подальшого моніторингу за дотриманням вимог прийнятих законів. 

З огляду на це, сьогодні вкрай необхідним завданням є вдосконалення нормативно-правового врегулювання відносин у сфері законотворчої діяльності, яке ще не повною мірою відповідає вимогам практики, адже представляє розгалужений масив нормативно-правових актів, які не здатні ефективно впливати на законотворчу діяльність. Процедури законотворчості містяться в різних розділах Конституції України, проте є доволі незначного ступеня деталізації та обсягу, а також і в інших нормативно-правових актах. 

Слід зауважити, що Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» в основному регулюються процедури розгляду і прийняття законопроєктів у Верховній Раді України і практично відсутнє правове регулювання допроєктної стадії підготовки, що є особливо важливим у законотворчій діяльності центральних органів виконавчої влади.

Правове регулювання законотворчості центральних органів виконавчої влади складається переважно з підзаконних актів, більшу частину яких становлять акти Уряду України, оскільки діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, прийняття на законодавчому рівні єдиного порядку здійснення законотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади спростило б саме розуміння законотворчості.

Вважаємо за доцільне нормативно визначити єдину методологію з питань підготовки проєктів законів, при цьому врахувати усі прогалини та існуючі на даний момент проблеми, пов’язані з вимогами до них. Більше того існуючий нормативно-правовий масив, що регулює законотворчість, потребує ревізії. Під словом «ревізія» розуміється перегляд та скасування застарілих нормативно-правових актів, що не відповідають реаліям та в одному випадку дублюють окремі норми, а в іншому – суперечать.

У даному випадку погоджуємося з думкою О. Богачової про те, що велику увагу також потрібно звертати до прогнозування законотворчої діяльності як процесу вивчення та аналізу суспільних явищ і процесів, а також визначення напрямків подальшого розвитку суспільних відносин. Потреби їх правової регламентації мають стати невід’ємною складовою вітчизняної законотворчості задля підвищення стабільності законодавства. Для цього слід забезпечити використання результатів відповідних наукових досліджень, запровадити обов’язковість надання обґрунтованих наукових висновків і прогнозів щодо можливих наслідків різних варіантів врегулювання певних правовідносин [1].

Проблемним питанням законотворчості, яке має безпосередній вплив на стан сучасного законодавства є недостатня якість форми та змісту підготовлених законопроєктів. У зв’язку з чим законотворча практика вимагає нових підходів до усіх стадій розробки законопроєктів.

Для цього потрібно розробити та уніфікувати технічно-юридичні правила і вимоги створення законів, які б регламентували запровадження єдиного наукового підходу, чіткого інструментарія, можливо навіть затвердження «Правил законодавчої техніки», закріпивши на науковому та практичному рівнях саме поняття «законодавчої техніки» як засобу створення законів. Необхідно систематизувати та відокремити поняття  «законодавчої техніки» від понять, які передбачають інструментарій для написання підзаконних нормативно-правових актів. Такі б правила могли б бути відображені у законі «Про нормативно-правові акти».

Окрім прийняття конкретних законодавчих актів, важливо звернути увагу на підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, а також професійної підготовки учасників законотворчого процесу. З огляду на це необхідними є розробка та запровадження науково-методичних програм освітнього напряму для всіх учасників законотворчого процесу, створення Всеукраїнського організаційного і науково-координаційного центру з планування і керівництва всією роботою по формуванню й удосконаленню системи правового навчання і виховання, тобто правової культури в країні; формування відповідної системи навчальних центрів [2], про що вже говорили у своїх працях О. Копиленко та О. Богачова.

Центральні органи виконавчої влади відіграють важливу роль і у міжнародній законотворчій діяльності, і в Україні. Говорячи про зарубіжний досвід феномену законотворчості, треба зазначити, що у багатьох європейських країнах уряд відіграє визначальну роль у законотворенні, а центральні органи виконавчої влади (в більшості випадках міністерства) відповідальні за підготовку законопроєкту, аналіз та оцінку ефективності та проведення експертизи. У деяких країнах вони наділені правом приймати нормативно-правові акти та вводити закони в дію своїми підзаконними актами, що не співвідноситься із функціями наших центральних органів виконавчої влади.

Для більшої ефективності законотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади роботи можна було створити незалежну експертну службу при Кабінеті Міністрів України, в склад якої входили і представники Міністерства юстиції України, Міністерства цифрової трансформації, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України, а також представники інших центральних органів виконавчої влади, науковці та практики, правознавці, лінгвісти, можливо, навіть психологи, культорологи та представники інших галузей.

Ще одним важливим моментом при підготовці законопроєкта відіграє його експертиза – науково-практичний, системний, всебічний аналіз, що здійснюється на основі цілісності інформації щодо досліджуваного об`єкта. Для удосконалення роботи центральних органів виконавчої влади у проведенні експертиз, доцільно звернути увагу на практику зарубіжних країн і створити посібник правил та порядку проведення не тільки антикорупційних, а й експертиз інших видів.

Отже, враховуючи все вищезазначене, для того, щоб забезпечити ефективне національне законодавство, треба увесь час долати системні недоліки, аналізувати зарубіжний досвід, шукати підходи для вирішення основних прогалин з метою задоволення потреб суспільства.

Література:

1. Богачова О.В. Законотворчий процес в Україні: проблеми вдосконалення: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.01/ Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2006. 119 с.

2. Копиленко О.Л. Богачова О.В Законотворчий процес: стан і шляхи вдосконалення.  Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, (1), 5-14. Retrieved from https://instzak.com/index.php/journal/article/view/1272. 2010.

________________ 

Науковий керівник: Дубенко Світлана Дмитрівна, кандидат юридичних наук, доцент, Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота