ДОКОНСТИТУЦІЙНИЙ ПЕРІОД В РЕФОРМУВАННІ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДОКОНСТИТУЦІЙНИЙ ПЕРІОД В РЕФОРМУВАННІ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

24.02.2022 22:45

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Чабан Наталія Анатоліївна, кандидат юридичних наук, старший інспектор з особливих доручень відділу Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у м. Києві


1. Окремі проблеми здійснення в Україні судово-правової реформи вирішувалися у публікаціях відомих вітчизняних юристів: науковців, практиків, політиків. Відзначимо значний внесок у теоретичне та практичне вирішення таких проблем В. Я. Тація, Ф. Г. Бурчака [13], В. Ф. Бойка [1; 2; 4], В. Д. Бринцева [5], М. Д. Савенка [7; 8], В. Є. Скоморохи [9; 10], О. В. Скрипнюка [11], С. Т. Штогуна [14], В. С. Смородинського [12] та інших.

В реформуванні судової системи у період з 1991 р. по 2020 р., перший – доконституційний період, тривав з 1991 по 1996 р., його основною метою визначено перебудову судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства.

2. Початок процесу створення в Україні дійсно незалежного суду було покладено прийняттям Верховною Радою України у липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України з проголошенням у ній розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову [3].

Першим значимим кроком, щодо побудову судової влади в тоді ще УРСР, було реформування порядку обрання суддів народних судів. Беручи до уваги політичну ситуацію, що сформувалася на кінець 1989 – початок 1990 рр., політичне керівництво держави усвідомило те, що перші неконтрольовані вибори суддів, яких на той час сприймали представниками карального апарату держави, призведуть до втрати кадрів суддівського корпусу, поповнити які, на той час можливості не було, адже вкрай обмеженою була кількість професійно кваліфікованих юристів в державі. Тому, в 1990 р., процедуру обрання суддів було передано обласним радам та Верховній Раді України. Однак, на той час у західних регіонах держави депутатами обласних рад в основному було обрано представників від національно-демократичних сил, окремі з яких кілька десятиліть поспіль зазнавали репресій з боку радянської судової системи. Така ситуація стала для новообраних суддів певним уроком в контексті політичної боротьби, і відповідно, підштовхнула до необхідності сприйняття «обранцями» ідей суддівської незалежності.

Другим важливим кроком, спрямованим до незалежної судової системи, були зміни внесенні до Конституції України Законами УРСР від 24.10.1990 та 19.06.1991 («Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української УРСР), у відповідності до яких, судді не могли бути депутатами, а також членами політичних партій та рухів. Тобто були зроблені спроби розмежувати функції судової, законодавчої та виконавчої влад в Україні.

3. В аналізований нами період, коли держава ставала незалежною, було прийнято низку важливих законів, серед яких відзначимо наступні: «Про статус суддів», «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР «Про судоустрій УРСР», Кримінально-процесуального та Цивільного кодексів УРСР» (1992 р.), «Про порядок компенсації шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (1995 р.), «Про внесення доповнень і змін до Цивільно-процесуального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо порядку розгляду судових справ» (2003 р.), «Про органи суддівського самоврядування» (2004 р.), «Про внесення змін до ст. 149 і 150 Конституції (Основного Закону) України» (2004 р.), «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку із змінами в Законі УРСР «Про судоустрій УРСР» (2004 р.), «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» (1994 р.), «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (1994 р.), крім цього, було внесено зміни і доповнення до діючого на той час законодавства, що були спрямовані захищати осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, запровадження судового контролю за арештом та ін.

4. Логічним завершенням вищезазначеного законодавчого процесу, яке остаточно закріпило правове становище місцевих загальних судів, було прийняття Конституції України (1996 р.). На той час, створення місцевих судів було закріплено конституційно, тому надалі їх становлення відбувалося у чіткій відповідності до норм Основного Закону. Як бачимо, в умовах становлення незалежної України, та реального втілення принципу верховенства права, виникла необхідність провести радикальну судово-правову реформу, як важливого інструменту побудови суспільства, розвиток якого в подальшому визначатиме Конституція.

Тому, схвалена Верховною Радою України Концепція судово-правової реформи (квітень 1992 р.) [6], була значним кроком у напрямі реформування судової влади. Вона передбачала три етапи становлення і реформування, – в цілому, і місцевих загальних судів, як суб’єктів судової влади, зокрема.

На першому етапі передбачалося:

– розроблення і затвердження Концепції судової реформи Верховною Радою України, створення Комісії Верховної Ради України з судово-правової реформи, а в Міністерстві юстиції України – управління з цього питання;

– внесення змін і доповнень до закону «Про судоустрій України», Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів України про одноособовий судовий розгляд кримінальних і цивільних страв, про судову перевірку законності арешту або утримання під арештом громадянина, про забезпечення підозрюваному і обвинуваченому права на захист;

– підготовку і прийняття Законів про Конституційний Суд України, конституційне судочинство, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу;

– проведення інтенсивної роботи щодо підготовки з наступним прийняттям Кримінально-процесуального, Цивільно-процесуального кодексів України, Кримінального, Цивільного кодексів України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю, Господарського (торгового) кодексу України;

– розроблення Положення про кваліфікаційні колегії, кваліфікаційну атестацію, кваліфікаційні класи суддів і класні чини спеціалістів судів України, Положення про конференції суддів, їх відкликання і дострокове звільнення;

– затвердження окремим розділом в державному бюджеті України асигнувань, фінансове, матеріально-технічне та житлово-побутове забезпечення судів, правоохоронних органів, установ юстиції і їх працівників;

– розроблення нормативних актів з питань оптимального навантаження суддів, слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення (підготовка типових проектів приміщень, раціонального порядку діловодства з використанням сучасних науково-технічних засобів);

– підготовчу роботу по створенню судової міліції;

– розроблення і прийняття законодавчих актів по створенню Слідчого Комітету, програми його матеріально-технічного забезпечення;

– введення посад суддів по адміністративних справах в районних (міських) судах, створення судових колегій по адміністративних справах у Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних судах і Київському міському суді;

– створення міжрайонних (окружних) судів;

– організацію при Верховній Раді України Центру наукового забезпечення законотворчої роботи, а на подальшому етапі – Інституту законодавства і правової реформи;

– створення апеляційних колегій при Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних судах і Київському міському суді.

На другому етапі передбачалося:

– запровадження організаційних структур зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні; створення адміністративних судів, судів по розгляду сімейних справ, у справах неповнолітніх;

– завершення формування основ фінансування і матеріально-технічної бази, перехід на комп’ютерні системи ведення кодифікації правових актів, які регулюють судову діяльність;

– створення Вищого апеляційного суду України;

– завершення створення Слідчого Комітету та Інституту законодавства і правової реформи.

Третій етап передбачав:

– вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи;

– внесення змін і доповнень до чинного законодавства щодо вдосконалення діяльності судової влади;

– прийняття законодавчих актів про подальше удосконалення законодавства з питань організації і діяльності судів, органів розслідування, прокуратури, юстиції, адвокатури;

– проведення подальшої роботи щодо спеціалізації судів;

– реалізацію наукових програм по удосконаленню судово-правової реформи [6].

5. У перші роки реалізації судово-правової реформи були прийняті важливі закони («Про статус суддів», «Про судоустрій» та ін.), внесені зміни та доповнення до чинного законодавства, спрямовані на захист осіб, що притягаються до кримінальної відповідальності, щодо судового контролю за арештом та ін.

10.12.1994 розпорядженням Президента була утворена комісія з розроблення Концепції судово-правової реформи в Україні, яку було зобов’язано до 28.02.1995 подати проект Концепції. А згодом, іншим розпорядженням (від 22.02.1995), була утворена комісія для доопрацювання концепції та строк її подання перенесено на 01.03.1996.

Однак, вже у 1995 р. реформа загальмувала, набула вузько відомчого характеру. Важливим факторів такого перебігу подій, стало недостатнє її фінансування. Тому проект Концепції судово-правової реформи в Україні [6] фактично залишився проектом, не ставши новим програмним документом судової реформи.

Література:

1. Бойко В. Ф. Про стан здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції в 2000 р. та заходи щодо його удосконалення з метою реалізації положень Конституції України. Вісник Верховного Суду України. 2001. № 1. С. 3-7.

2. Бойко В. Ф. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи суддів. Право України. 1999. № 3. С. 3-8.

3. Бойко В. Ф. Становлення незалежного високопрофесійного суду – нагальна потреба сьогодення. Вісник Верховного Суду України. 1996. № 1. С. 2-11.

4. Бойко В. Ф. Судова система: проблеми реформування та розвитку. Вісник Верховного Суду України. 2000. № 6. С. 2-5.

5. Брынцев В. Д. Судебная власть (Правосудие): Пути реформирования в Украине. Харков: Ксилон, 1998. 182 с.

6. Концепція судово-правової реформи в Україні: Схвалена Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 № 2296-XII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2296-12.

7. Савенко М. Д. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина. Вісник Конституційного Суду України. 2000. № 1. С. 68-83.

8. Савенко М. Д. Статус судді Конституційного Суду України. Вісник Конституційного Суду України. 1998. № 2. С. 54-61.

9. Скомороха В. Є. Окремі питання діяльності конституційної юстиції в Україні. Право України. 1999. № 12. С. 4-10.

10. Скомороха В. Є. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади. Вісник Конституційного Суду України. 2000. № 1. С. 52-67.

11. Скрипнюк О. В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України: монографія. Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. 600 с.

12. Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми): дис. … канд. юрид наук: 12.00.01. Харків: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. 2001. 187 с.

13. Тацій В. Я., Бурчак Ф. Г. Завдання правової науки в світлі реалізації Конституції України. Вісник Академія правових наук України. 1997. № 4 (11). С. 3-11.

14. Штогун С. Т. Проблеми і перспективи нового законопроекту про судоустрій. Право України. 2007. № 7. С. 73-76.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота