ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

18.03.2022 10:28

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Кшенська Діана Олександрівна, здобувач вищої освіти другого курсу ННІ права та інноваційної освіти; Ярошевська Тамара Василівна, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ


Розвиток теорії держави і права, історії політико-правової думки в Україні має базуватися на науковій методології, яка є запорукою достовірності знання, об’єктивності нових знань, правильного прогнозування подальшого розвитку.

Слід зазначити, що методологія історико-правової науки визначається змінами, що відбуваються в сучасному соціально-гуманітарному знанні. Звичайно, історія права, зберігаючи відносну самостійність серед інших наук, не може відчути впливу перетворень, що відбуваються у філософії, праві та історії [1, с. 3-7].

Під методологією слід розуміти спосіб дослідження, пізнання, вчення про методи пізнання та перетворення реальності застосування принципів світогляду процесу пізнання, духовної творчості та практики.

Методологія пізнання української історико-правової дійсності нерозривно пов’язана з теоретичним осмисленням державно-правових явищ в історії, політико-правових вченнях, практикою державно-правового будівництва в Україні.

Кожна методологія базується на відповідній філософській основі; емпіризм − на філософії метафізики, раціоналізм − на природничому матеріалізмі і позитивізмі, інтуїтивізм − на французькому неотомізмі і феноменологічному вченні діалектичного підходу − не на теоретичних основах матеріалізму чи ідеалізму [2, с. 341].

Методологічні засади вивчення української історії, держави, права, політико-правової думки були різними. У XIX ст. переважав позитивізм, для дослідження в українській діаспорі. У другій половині XX ст. поширився раціоналізм, а наукові праці авторів, які працювали в Україні, відзначалися матеріалістичним підходом. На нашу думку, кожен із методологічних принципів має переваги та недоліки, і жоден з них не повинен мати монополію. Оскільки він виступає за справді діалектичний підхід до пізнання історико-правових явищ (а не метод матеріалістичної діалектики), то слід чітко розуміти, що його використання українськими вченими цілком доцільне і закономірне.

Діалектичний підхід до соціального, у тому числі державно-правового знання, характеризується баченням явищ, процесів державно-правового характеру в розвитку внутрішньої та зовнішньої взаємодії.

Особливістю методології соціального пізнання є те, що вона має ієрархічну структуру, включає методологію окремих суспільних наук і конкретних дисциплін. Методологія судової практики взаємопов’язана з методологією галузевих юридичних наук, у тому числі з методологією історико-правових дисциплін, таких як історія держави і права України та зарубіжних країн, історія політико-правових вчень та науки в галузі дизайну. процес. - історія української політології, правової думки [1, с. 3-7].

Ядром пізнання державно-правових явищ є знання та обґрунтування законності політичних доктрин, держави, права, тобто історико-правове знання, яке носить синтетичний характер, поєднує ознаки історико-правового, системно пов'язане з соціологічним, історико-філософські, історичні, економічні, етичні дослідження та знання.

Історико-правові дослідження або знання ґрунтуються на знанні минулого, сьогодення та передбаченні майбутнього. Дослідження з історії країни, права, політичної думки України мають декларативний, а не аналітичний характер. Для аналітичного підходу історико-правові явища необхідно розглядати крізь призму потрійної структури загального, конкретного, окремого. Історико-правове явище саме по собі є одиницею, вихідною осередком цього знання і виступає як конкретна, державно-правова подія, властивість, процес, що відображає зовнішній бік об’єктивної соціальної дійсності і нерозривно пов’язаний з її сутністю. Більш повно зміст історико-правових явищ можна зрозуміти, аналізуючи, наприклад, предмет і предмет історії держави і права України, історії української політико-правової думки. Таким предметом є держава і право України, політичні вчення, а також пов'язані з ними події та явища політичного, соціального, економічного, етичного, психологічного характеру.

Предметом історії держави і права України є закономірності виникнення і розвитку, характеристика прояву на різних етапах історії, векторний напрямок розвитку, їх специфіка на сучасному етапі.

Предметом історії української політико-правової думки є закономірності виникнення та розвитку вчень, поглядів, уявлень про існуючу та бажану українську державу та право. Це означає, що об’єкт цих двох дисциплін тісно пов’язаний, а предмети подільні, хоча в кожному з двох випадків є різні сторони одного предмета – держави і права та пов’язаних з ними явищ суспільного життя.

Характеристика пізнання явищ історико-правової дійсності України ретроспективна. Пізнання відбувається від сьогодення до минулого, від наслідків до причин. При цьому розкривається перспективний характер такого знання (особливо в історії української політико-правової думки), тому сучасні політико-правові доктрини розглядаються як причини майбутніх змін державного права [3, с. 123-124].

Важливе значення для методології пізнання української історико-правової дійсності мають принципи (під принципом розглядається центральне поняття, логічне вираження знання, основна ідея, що пронизує систему знань і встановлює їх підпорядкованість). Основними принципами є: розвиток чи історизм, причинність чи детермінізм, системність, єдність свідомості, особистості й діяльності, об’єктивність.

Принцип розвитку або історизму можна розглядати як подвійний або як один. Розвиток будь-якого явища характеризується послідовністю, цілеспрямованістю, незворотністю, новаторством, збереженням результатів, наступністю та запереченням. Історизм є проявом розвитку соціальної сфери. Соціальні явища характеризуються закономірним, спрямованим і незворотним розвитком, прогресивною тенденцією, боротьбою внутрішніх протиріч на певному етапі історії. Принцип історизму особливо яскраво проявляється в історії української держави, права, політико-правової думки, оскільки дозволяв відтворити особливості суспільного розвитку українського народу та реконструювати втрачені пояснення окремих етапів цього розвитку.

Причинність або детермінізм − це генетичний зв’язок явищ, при яких одне викликає інше за певних умов. Причинність дозволяє побачити загальну природу явищ, які мають, на перший погляд, суто український характер чи значення. Причинно-наслідковий зв’язок в історії української держави і права має важливе значення для з’ясування соціальної обумовленості: українська правова система, політична доктрина, визнання закономірностей виникнення та розвитку окремих правових норм та інститутів, відповіді на одне з найболючіших питань української історії. Український народ упродовж століть.

Принцип системності пізнання української державно-правової дійсності дозволяє аналізувати українську державу, право, політичну думку стосовно держави, права, політичної думки інших народів, особливо сусідніх (російського, білоруського, польського, молдавського тощо), простежити взаємозв'язок між державою, правом, політичною доктриною (якщо розглядати їх як підсистеми), залежно від того, яка підсистема лідирує в тій чи іншій галузі знання чи аналізу [1, с. 3-7].

Під єдністю свідомості та діяльності в рамках цієї статті слід розуміти суспільну та індивідуальну свідомість, психологію соціальних груп та індивідів, їх діяльність та поведінку взаємопов’язані, нерозривно пов’язані з конкретним історичним періодом, притаманним йому типом і формою держави, права, сутність політичних доктрин. Адже останні (держава, право, політичні доктрини) є продуктом діяльності, творчості українського народу, соціальних груп, що входять до його складу, індивідів.

Отже, об'єктивність у пізнанні української державно-правової дійсності полягає в тому, що набувається такими науками, як історія держави і права України, історія української політико-правової думки, інформація, заснована та узгоджена з дослідженнями з історії української культури, філософії, соціологія, література. Безперечно, об’єктивність передбачає неупередженість і наукову порядність. При цьому умовою об’єктивності є високий рівень професіоналізму дослідника, глибокі теоретичні знання, навички їх використання в дослідницькій діяльності.

Література:

1. Костицький М. В. Методологія пізнання української історико-правової дійсності. Проблема формування суверенної правової української держави. Львів: Світ, 2003. С. 3-7.

2. Козловський А. А. Право як пізнання: вступ до гносеології права. Чернівці: Рута, 2002. 435 с.

3. Петрова Л. Ф. Фундаментальні проблеми методології права: філософсько-правовий дискурс. Харків: Астрель: ACT, 2001. 341 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота