НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ» - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ»

28.07.2022 10:10

[4. Педагогічні науки]

Автор: Кадашевич Крістіна Олександрівна, здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди; Пісоцька Марина Еміліївна, доктор педагогічних наук, професор кафедри освітології та інноваційної педагогіки, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди


Необхідність вирішення актуального завдання переосмислення на засадах гуманістичної парадигми концептуальних підходів до організації вітчизняної системи освіти (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Закон України «Про освіту», Концепція «Нова українська школа» тощо) викликала підвищену увагу науковців до проблеми індивідуалізації освітнього процесу та актуалізувала важливість визначення її провідних категорій. 

Зауважимо, що в енциклопедичній літературі окремо виділяють категорії «індивідуалізація» та «індивідуалізація навчання». При цьому у визначенні даних термінів  розбіжностей не спостерігається. Так, поняття «індивідуалізація» трактується як «процес самореалізації, у результаті якого особистість прагне набути індивідуальність», або, іншими словами, як «процес придбання індивідом на кожному етапі онтогенезу певного рівня самосвідомості, самовизначення як необхідного елемента індивідуальності, що дозволяє індивіду засвоювати необхідний потенціал, вносити творчий елемент у соціальне». Категорія «індивідуалізація навчання» визначається як «організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів», або, інакше кажучи, як «планування та здійснення навчання відповідно до індивідуальних особливостей учнів» [6, с. 332], «організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання» [5, с. 142]. 

У науково-педагогічній літературі частіше використовується термін «індивідуалізація навчання». Згідно даних А. Кірсанова, авторство у його назві належить В. Крутецькому, Є. Рабунському. 

Підкреслимо різні, але не альтернативні, підходи науковців щодо тлумачення даного поняття. Скоріше його зміст уточняється, доповнюється новими ознаками, межі категорії поширюються. Якщо припустити, що широта трактування терміну залежить від виділених науковцями ознак, найбільш спрощеним, вузьким, на нашу думку, є тлумачення даної категорії як «урахування у процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах» (В. Гольховой, В. Крутецький, Н. Прасол, І. Унт). Більш широкими ніж попереднє можна назвати, наприклад, трактування даного терміну як організації «навчального процесу (у змістовному, ціле-мотиваційному, технологічному аспектах), коли головною цінністю стає формування професійної індивідуальності, особлива стратегія, яка дає змогу кожному студентові стати дійсним суб’єктом професійного саморозвитку» (Ю. Лук’янова, О. Пєхота).  

Зауважимо покладення науковцями в основу визначення різних понять, зокрема: «дидактичний принцип» (О. Братанич, А. Воврик, Ю. Олексін, Д. Чернілевський), що «передбачає організацію навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей учня у процесі навчання, створення умов для прояву і розвитку особистості як індивідуальності за допомогою вибору відповідного її можливостям, потребам та інтересам змісту, форм і методів навчання» [2, с. 7; 9, с. 11]; «педагогічний процес» (Т. Васильєва, О. Невмержицький), який потребує «створення умов і надання допомоги» здобувачу для формування «індивідуальної, за власним бажанням і власними можливостями, орбіти навчального перебування» у закладі освіти» [1, с. 19; 8, с. 168]; «система індивідуалізованих способів, прийомів» (Т. Годованюк, А. Кірсанов, А. Наумова), яка створюється для «урахування індивідуальних особливостей учасників навчального процесу, що впливають на його результативність, під час проектування та здійснення системи навчання взагалі та окремих її компонентів зокрема» [4, с. 13]; «система взаємодії між учасниками навчального процесу» (В. Володько, М. Солдатенко), коли «найповніше використовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку й гармонійного вдосконалення особистісної структури, ведуться пошуки засобів формування індивідуального стилю діяльності» [3, c. 94].

Погоджуємося з науковцями (О. Братанич, Г. Васьківською, В. Володько, Т. Годованюк, С. Гончаренко, В. Кизенко, І. Осмоловською, П. Сікорським, М. Скрипник та іншими), які вважають причиною неоднакових підходів до тлумачення досліджуваного нами поняття розробку питань індивідуалізації навчання під час проведення різних дидактичних досліджень. Наприклад, В. Богорєв, Д. Ловцов, вивчаючи адаптивні системи комп’ютерного навчання, трактують категорію «індивідуалізація навчання» як організацію освітнього процесу, при якому «використання обґрунтованої сукупності засобів навчання забезпечує максимальну продуктивність учіння з урахуванням індивідуальних можливостей учнів». І. Закірова, досліджуючи індивідуалізацію самостійної роботи учнів на уроці в якості засобу їх розумового виховання – як «створення умов для організації самостійної роботи з урахуванням розумового розвитку, схильностей та інтересів школярів». 

Причину існування неоднакових підходів до трактування поняття «індивідуалізація навчання» бачимо у поступовій зміні парадигми освіти. Саме цим обумовлюємо факт трансформації його змістовного наповнення. Так, традиційні підходи до розгляду змісту поняття з акцентом на урахуванні індивідуальних особливостей здобувачів освіти (В. Гольховой, В. Крутецький, Н. Прасол, І. Унт та інші) поступилися місцем акцентуванню на формуванні їхньої цілісної індивідуальності (О. Братанич, А. Воврик, Ю. Лук’янова, Ю. Олексін, О. Пєхота та інші),  допомоги здобувачам освіти у саморозвитку та самореалізації (В. Володько, М. Солдатенко, Г. Терещук та інші), виборі за власними бажаннями і можливостями індивідуальної траєкторії навчального перебування у закладах освіти (О. Невмержицький, Л. Шелестова та інші), орієнтації в освітньому процесі на врахування індивідуальних особливостей не тільки учнів, але й учителів (Т. Годованюк) [3, c. 94; 4, с. 13]. Крім того, аналізуючи визначення науковцями (О. Газман, О. Іванова, С. Масич, А. Нісемчук) досліджуваного нами поняття, можна зробити висновок щодо спроби поєднати за своєю суттю категорії «індивідуалізація» та «індивідуалізація навчання», бо остання трактується як «процес трансформації особистості під впливом внутрішніх та зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних чинників» [7, с. 100], «система засобів, що сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання» [11, с. 9]. 

У нашому дослідженні дотримуємося такого розуміння поняття «індивідуалізація навчання» – «процес, спрямований на розвиток індивідуальності, формування індивідуальної стратегії самовизначення та самореалізації, що передбачає найповніше урахування індивідуальних особливостей кожного його учасника, реалізацію системи індивідуалізованих способів і прийомів, взаємозумовлених дій вчителя та учнів на всіх етапах навчальної діяльності» [10, с. 29]. 

Отже, у вітчизняних науковців немає єдиного підходу до трактування сутності поняття «індивідуалізація навчання», спостерігається  тенденція до його поступового змістовного уточнення. Даний факт обумовлюється поступовою зміною парадигми освіти, покладенням науковцями в основу визначень відмінних понять, розробкою питань індивідуалізації навчання у межах проведення різних дидактичних досліджень тощо. 

Література:

1. Васильєва Т. В. Індивідуалізація навчання математики в педвузі. Радянська школа. 1984. № 2. С. 19–29.

2. Воврик А. Й. Психологічні засади індивідуалізації навчального процесу шестиліток : автореф.  дис. … канд. пед. наук :  19.00.07. Івано-Франківськ, 2008. 20 с.

3. Володько В. М., Солдатенко М. М. Індивідуалізація навчання студентів. Педагогіка і психологія. 1994. № 3. С. 91–99.

4. Годованюк Т. Л. Індивідуальне навчання у вищій школі : моногр. Київ : НПУ імені Драгоманова, 2010. 160 с.

5. Гончаренко С. Український педагогічний словник. Київ : Либідь, 1997. 376 с.

6. Енциклопедія освіти.  Київ : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

7. Масич С. Ю. Індивідуалізація профессійної підготовки майбутнього фахівця. Педагогіка та психологія: зб. наук. пр. Харків : ДІСА ПЛЮС, 2017. Вип. 58. С. 100–107.

8. Невмержицький О. А. Методологічні засади здійснення індивідуального та диференційованого підходу у процесі викладання. Психолого-педагогічні засади проектування інноваційних технологій викладання у вищій школі : моногр.  Київ : Пед. думка, 2011. С. 162–170.

9. Олексін Ю. П. Методична система диференційованого навчання історії у старшій школі : автореф. дис. ... докт.  пед. наук : 13.00.02. Київ, 2015. 42 с.

10. Пісоцька М.Е., Кадашевич К.О. Розвиток ідеї індивідуалізації проблемного навчання учнів у вітчизняній педагогіці в 50-ті – 70-ті роки ХХ століття. Вісник Запорізького національного університету. Педагогічні науки. 2021. № 1 (37). Ч. І.  С. 28-34.

11. Терещук Г. Індивідуалізація навчання в контексті ідей концепції нової української школи. Наукові записки. Серія: педагогіка. 2017. № 2. С. 6-16.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота