КЛАСОКРАТИЧНА ТЕОРІЯ У СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІЙ КОНЦЕПЦІЇ ВЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

КЛАСОКРАТИЧНА ТЕОРІЯ У СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІЙ КОНЦЕПЦІЇ ВЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО

28.07.2022 10:52

[3. Філософські науки]

Автор: Бичук Ірина Олександрівна, кандидат філософських наук, Волинський національний університет імені Лесі Українки


Власну класифікацію форм режиму В.Липинський розробив на підставі аналізу різних типів взаємовідносин «активних і пасивних елементів – тих, які правлять, і тих, ким правлять», – котрі характеризуються «певними сталими формами матеріального життя ... і в парі з даним методом організації аристократії, і з певною сприятливістю цього методу з боку пасивних мас» [1, с.192-193]. Визнаючи ці типи, автор насамперед намагався з’ясувати, який з них більше підходить для застосування в Україні.

Найкращою формою політичного режиму як методу здійснення державної влади і організації еліти В.Липинський вважає «класократичний». Він називає його так за аналогією з відповідним типом соціально-політичного устрою. На його думку, суспільство складається із професійно-виробничих верств, класів, котрі об’єднує «спільна їм усім одна віра в непорушні Божеські закони; одна громадська мораль, випливаючи з закону праці» [1, с.208]. Вони мають спільний інтерес у нормальному протіканні суспільного процесу, а тому домагаються і сталої державної політики. Все це може забезпечити лише сильна, впливова, авторитетна провідна верства, сформована на засадах класового представництва. 

Виходячи з таких світоглядно-аргументаційних засновків, В.Липинський називає «класократію» методом правління осілого продуцента – войовника, тобто людини, котра продукує матеріальні цінності [хліб, товари], і, завдяки своїй вродженій войовничості та виробленій відповідним вихованням звичці до організації, уміє цій продукції надати не анархічні спекулятивні форми, а усталені, зорганізовані. Таким чином, влада тут належить «організаторам матеріальної продукції». Саме ця провідна верства спроможна забезпечити повну законність і сприйняття своїх дій підвладним суспільством, завдяки чому еліта матиме «високий моральний авторитет» – значущу запоруку ефективного застосування нею влади.

Класократія завжди репрезентує національну традицію і водночас забезпечує єднання всіх соціальних верств в органічну національну цілість – надійне підґрунтя існування національної держави. Тому цілком логічно, що «у теорії націоналізму В. Липинського українська національна ідея остаточно постає як форма так званого класократичного елітарно-корпоративного суспільного устрою, котрий сутнісно протистоїть охлократично-державницькому типу імперіалізму» [3, с.12-13].

Сутність класократії, на чому наголошував В.Липинський, заперечує принцип диктатури. Еліта не діє за власним  розсудом, її повноваження повинні бути чітко визначені законодавством. До речі, як, і народ не має «нічим необмеженої свободи». «Устрій класократії вирізняється рівновагою між владою та свободою» [2, с.153]. Отже, взаємини між громадським суспільством та державою регулюються лише нормами права, законами. 

В.Липинський визнає їх як «зобов’язальне поняття про громадську правду і неправду, про громадське добро і зло, які серед окремого громадянства і в окремій державі існують. В основі закону лежить взаємне обмеження права сильніших правом слабших і права слабших правом сильніших: права тих, хто править, правом тих, ким правлять, і навпаки»[1, с. 385]. Сама система законодавства має ґрунтуватися на засадах поваги владою прав і свобод громадян та авторитеті влади серед загалу.

Створена В.Липинським класократична модель передбачає перенесення джерела влади «знизу» «нагору». Все її верховенство належить одній особі – Гетьману. Його влада є абсолютною. Як зазначав І.Лисяк-Рудницький, «класократичний устрій допускає свободу критики та опозиції, навіть вимагає її. Але наявність опозиції не призводить до революційних зламів, бо опозиція діє в рамках традиційного правопорядку, який виховує її в дусі політичного реалізму та відповідальності»[2, с.153]. Особа і владна позиція Гетьмана недоторкані, що має запобігати усім імовірним посяганням на владу випадкових людей.

Класократична теорія В.Липинського нагадує філософію «сродності» Г.Сковороди, яку мандрівний філософ поклав в основу нового суспільно-політичного ладу. Згідно із «законом сродності» від кожної людини вимагалося займатися працею відповідно до природних нахилів, свого особистого покликання. Для забезпечення нормального функціонування цієї спорідненості, на думку В.Сковороди, треба, щоб праця була не тільки загальною, а й здійснювалася як покликання. У В.Липинського ця ідея має чинність, проходячи крізь концептуальний формат його політичної антропології.

Література:

1. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму.  К.: Філадельфія, 1995. 471 с.

2. Лисяк-Рудницький І.  Між історією і політикою. Б.М: Сучасність, 1973. 441 с.

3. Шморгун О. Основний зміст поняття «українська національна ідея». Розбудова держави. 1997. №6. С. 10-20.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота