ФОРМУВАННЯ ДИСКУРСУ ТІЛЕСНОСТІ В МОДЕРНУ ЕПОХУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ФОРМУВАННЯ ДИСКУРСУ ТІЛЕСНОСТІ В МОДЕРНУ ЕПОХУ

24.01.2023 15:33

[6. Культурологія]

Автор: Осадча Лариса Василівна, кандидат філософських наук, доцент, професор кафедри культурології та міжнародних комунікацій, Національна академія керівних кадрів культури та мистецтв


У модерні часи тіло громадянина стало об’єктом політичного інтересу, бо воно було носієм «робочих рук». Населення мало зростати й відтворюватися, а тому висвітленню, дослідженню й обговоренню підлягали раніше замовчувані питання сексуальності та інтимності.  Приватне ставало публічним, утаємничене – явним. 

Медикалізоване, дисципліноване тіло ще не було наскрізь прозорим, бо крім трудового потенціалу, здатності демографічно відтворюватися воно прагнуло ще й насолод. І це була та непрозора лакуна, куди тривалий час не допускався мікровладний нагляд. Батьківська спальня, публічний будинок, кабінка для сповіді, пізніше ще й кушетка психоаналітика – місця легітимного існування таємниці. А все секретне й непрозоре є загрозливим для дисциплінарної влади. Тому з XVIII століття ініціативу говоріння про інтимне перебирає на себе потужна мікровладна галузь – медицина.

Вона відстежує кількісні показники народжуваності, смертності, тривалості життя, стану захворюваності, режиму харчування тощо – всього того, що обумовлює економічну динаміку й господарчу прогнозованість. Потрібно аналізувати народжуваність, вік укладання шлюбу, передчасність та частоту статевих контактів, завершення репродуктивного віку, старіння тощо. Отож, соціальне благополуччя – це не лише моральність, покірність, патріотизм громадян, а й організація сім’ї, безпечність та «правильність» статевого життя. 

Дитинство пильнується й відгороджується від дорослої інтимності. Воно має лишатися наївним та невинним. Однак з XVIII століття дорослі дивляться на дітей та підлітків крізь призму невиявленої сексуальності, ювенальну сферу буквально оповиває замовчування про еротизм та інтимність. 

Однак, стверджує Девід Келлі [1], завдяки все ширшому долученню дітей до початкової освіти (в Англії – із XVII ст., в Австрії, Франції – з кінця XVIII ст.), завдяки набуттю ними навиків читання, а отже й доступу до дорослої літератури, замовчувані питання втрачали в їх очах ореол таємниці. Для контролю над процесом статевого виховання дітей формується спрощена, «згладжена», моралізаторська оповідь. Вона максимально анатомічна й механістична, де людські органи функціонують подібно до деталей фабричних машин – універсальних, неживих.  

Однак йому протистояв еротично-чуттєвий художній дискурс, що розгортався засобами спершу словесної, а згодом візуальної творчості. Публіка зачитувалася мемуарами злочинців, гульвіс, розпусників. Так, невідомий автор одинадцятитомника «Моє таємне життя» подав свою біографію як нескінченну низку еротичних досвідів, описаних методично і детально. Явищами того ж кореня є будуарна філософія Маркіза де Сада, романи й новели Леопольда фон Захера-Мазоха, твори Гюстава Флобера.

Сексуальність є феноменом епохи Нового часу і була сконструйована завдяки публічному й розкутому говорінню про інтимність. В домодерні часи вона лишалася справою приватною – сімейною, демографічною, звичаєво-правовою. Натомість сексуальність стосується не індивідів, вона постає як колективне уявлення про «правильне» бажання, про те, як воно задовольняється, що його викликає. 

Сексуальність конструюється шляхом обговорювання. Її суть не в ній самій, а в тому, що громадськість вважатиме нормальним, прийнятним, бажаним та красивим. Якраз дискурсивна, тобто зосереджена на публічному мовленні, природа сексуальності робить її динамічним концептом. 

Маркери сексуальності творяться відсторонено від живих процесів у реальних тілах. Вони, щоб стати бажаними, повинні підігнати себе під актуальні критерії сексуальності. І тим палкішим буде напруження, чим недосяжнішими виявляться ці критерії. Дискурс сексуальності обіцяє нам більше, аніж реальне тіло здатне давати чи відчувати. Тому цей дискурс невпинно тримає людину в полоні, бо те, що він продукує – це зосередженість на обіцянці, на ідеалі, готовність людини страждати, прикладати неймовірні зусилля, щоб отримати «бочечки» на біцепсах та «кубики» на животі. 

Саме тому, стверджує Мішель Фуко [2], влада постмодерної доби не бореться із сексом та сексуальністю, не схвалює замовчування та повернення до цнотливих старих-добрих часів. Вона навпаки стимулює інтерес до все пікантніших розмов та процесів. Завдяки дискурсу сексуальності людина сама себе дисциплінує й полонить, а тому відпадає потреба в масштабних та коштовних дисциплінарних інституціях. 

Література:

1. Kennedy David. Reconstructing Childhood // Thinking. The Journal of Philosophy for Children. – 2006, Vol. 14, № 1, P. 29-37 

2. Foucault Michel. Power and Knowledge. Selected Interviews and other Writings. 1972-1977. New York. Pantheon Books, 1980. 270 p.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота