ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

21.02.2023 13:44

[15. Психологічні науки]

Автор: Сороколат Анастасія Олегівна, бакалавр, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського; Сошенко Світлана Михайлівна, кандидат педагогічних наук, доцент, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


ORCID: 0000-0002-6718-7733 Svitlana Soshenko 

Сучасні процеси глобалізації світу, технологізації й інформатизації суспільного життя, інноваційні вектори в розвитку економіки, політики, соціокультурної сфери висувають нові вимоги до освітньої системи. В умовах оновлення структури й стандартів освіти суттєво посилюються й запити до особистісних та професійних якостей фахівців. 

У Концепції системної реформи МОН України «Нова українська школа» проголошено запровадження принципу партнерства, що актуалізує проблему розвитку соціально-комунікативної компетентності, тобто підготовки світоглядно зрілих педагогів, чуйних й гнучких у відносинах, толерантних у взаємодії, позитивних у ставленні до себе та інших, креативних у підходах до комунікацій й організації пошуково-пізнавальної діяльності учнів.

Різні аспекти формування та розвитку особистості компетентного педагога висвітлювалися в працях вітчизняних і зарубіжних науковців психологічної та педагогічної наук, як-от: теорії емоційного та соціального інтелекту (Дж. Гілфорд, Л. Терстоун, Ч. Спірмен, Р. Стернберг, Г. Гарднер, Б. Теплов), особистості (З. Фрейд, Ж. Лакан, К. Роджерс, В. М’ясіщев, В. Петровський, Р. Кеттел, Г. Салліван, Л. Лазурський), педагогічного спілкування (Я. Коломінський, А. Рєан, І. Синиця, Л. Петровська), психології груп (К. Лєвін, Дж. Морено, А. Макаренко, М. Шериф, М. Дойч, У. Бенніс), соціальних та психологічних впливів (Ф. Олпорт, Л. Уманський, Г. Ковальов), соціалізції особистості (М. Троїцький, Г. Тард, Г. Теджфел, І. Кон), формування комунікативної культури (І. Бех, В. Галузинський, Л.  Калашникова, Л. Мітіна, І. Тимченко) [2, c. 12–18].

Демократизація суспільних відносин, створення нових умов освітнього простору окреслюють для педагога перехід від авторитарної позиції носія знань до багатофункціональної ролі фасилітатора навчального процесу, створення партнерських відносин з учнями та батьками, тобто визначають необхідність якісного розвитку соціально-комунікативної компетентності. 

За останніх десятиліття компетентнісний підхід реалізований у педагогічній галузі Великої Британії, США, Канади, Нової Зеландії, країн ЄС, Україні та інших державах. Модернізації освіти на основі компетентнісного підходу сприяють міжнародні організації, як ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва й розвитку, Міжнародний департамент стандартів тощо [3, c. 50–58].

У законі України «Про освіту» (2017) поняття «компетентність» – це динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначають здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність.

А. Хуторський визначає компетентність як володіння людиною відповідною компетенцією, яка містить її особистісне ставлення до неї й предмета діяльності. Компетенція включає сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються по відношенню до певного кола предметів і процесів, і необхідних для якісної продуктивної діяльності стосовно особистісного відношенню до них [4, c. 43].

О. Ковальова виділяє декілька підходів до тлумачення термінів:

- компетенція: 1) набір знань, вмінь і ставлень, що стосуються ситуації, 2) коло обов’язків, повноважень, які треба виконувати; 3) якості особистості, що дозволяють їй виконувати певні завдання; 4) вимоги, норми, опис поведінки, яку ми очікуємо; 5) опис робочих завдань або очікуваних результатів діяльності; 6) шаблони потрібної поведінки;

- компетентність: 1) поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосовані в діяльності; 2) спроможність, здатність людини щось робити; 

3) правомочність діяльності, наявність кола повноважень та відповідальності; 4) інтегральна якість особистості, яка складається з диференційних якостей – компетенцій; 5) мотивуючі здібності; 6) ступінь оволодіння компетенціями [2, c. 12-18].

Результати вивчення теорій вітчизняних і зарубіжних науковців (М. Айзенбарт, Л. Калмикова, Г. Калмиков та Н. Харченко, Г. Селевко, О. Пометун, Т. Пушкар, Дж. Равен, Л. Спенсер і С. Спенсер) дали змогу резюмувати, що основними структурними компонентами компетентності є такі складники: засвоєні знання (систематизована теоретична інформація про конкретний вид діяльності та алгоритм його виконання); засвоєні вміння й навички (набуті в процесі досвіду виконання діяльності вміння, які дозволяють здійснювати необхідний алгоритм дій); особистісні здібності та якості (набір властивостей, здібностей, якостей особистості, які дозволяють використовувати ефективно наявні знання, вміння й навички); мотиваційні та цільові спонукання (спонукальні мотиви для здійснення діяльності, які базуються на потребах і цілях); ціннісні орієнтації (цінності й ціннісні орієнтації, які лежать в основі відношення до діяльності). Засвоєні знання, вміння та навички стосуються діяльнісного боку компетентності, а особистісно-ділові якості, мотиваційні й цільові установки, ціннісні орієнтації – особистісного забезпечення компетентності [5, c. 3-17].

Соціальну компетентність дослідники Г. Білицька, Г. Васьківська, О. Варецька, О. Гомонюк, Л. Люта, В. Шахрай визначають як: здатність налагоджувати відносини з членами суспільства, як впевнену поведінку в соціумі, майстерність продуктивно виконувати соціальні ролі, уміння жити в гармонії з собою та управляти внутрішніми й зовнішніми конфліктами. Соціальну компетентність пов’язують з поняттям «соціальна зрілість», з громадянською, побутовою, психологічною, комунікативною компетентністю, часто включаючи  останню в її склад [3, c. 210]. 

Комунікативна компетентність розглядається дослідниками О. Добротвор, Н. Завіниченко, О. Корніяка, З. Столяр, М. Кенел та М. Свейн як: синтез лінгвістичних, психолого-педагогічних, предметних, соціокультурних знань і вмінь використання мовленнєвих засобів, особистісних якостей, адекватних певному типу ситуацій і ситуаційних завдань, які обумовлюють успіх у професійному розвитку; здатність особистості здійснювати продуктивну взаємодію, як якості, необхідні для розуміння чужих і породження власних програм мовленнєвої поведінки, уміння людини орієнтуватися в тій чи іншій обстановці спілкування, здібність виконувати професійно спрямовану комунікативну діяльність.

Соціально-комунікативну компетентність М. Айзенбарт, Т. Жалко, О. Шумілова визначають як вид професійної компетентності педагога, який забезпечує розв’язання педагогічних завдань завдяки управлінню процесами соціальної комунікації; здатність ефективно й успішно взаємодіяти з людьми, оволодіваючи соціальною реальністю за допомогою комунікативних механізмів у динамічно-трансформаційних умовах сьогодення [3, 5].

На підставі наукових досліджень О. Власової, К. Олександренко С. Борісньова, Р. і К. Вердерберів, Л. Калмикової, Г. Калмикова, Н. Харченко визначено соціально-комунікативну компетентність як психічну властивість особистості, яка забезпечує здатність педагога досягати партнерських відносин з кожним суб’єктом освітнього процесу, враховуючи потреби, цінності й цілі всіх учасників професійної взаємодії в рамках суспільно коректної поведінки, що реально здійснюється завдяки ефективній комунікації [1, c. 35–41].

Структура соціально-комунікативної компетентності особистості вчителя, запропонована О. Ковальовою становить інтегральну якість його особистості: це єдність двох взаємозумовлених структур − соціальної та комунікативної субкомпетентностей [2, c. 12–18].

Таблиця 1

Структура соціально-комунікативної компетентності особистості 





У дослідженні комунікативна й соціальна компетентності розглядаються як дві споріднені субкомпетентності, які разом утворюють соціально-комунікативну компетентність і розподіляють однакові характеристики між собою: комунікативна субкомпетентність описує тільки мовленнєвий її бік – процес обміну повідомленнями, а інтерактивну взаємодію в рамках міжособистісних відносин розглядаємо в складі соціальної субкомпетентності.

Отже, соціально-комунікативна компетентність особистості є інтегральною характеристикою, яка відображає рівень розвитку комунікативних зв’язків з іншими людьми, забезпечує оволодіння соціальною реальністю за допомогою комунікативних механізмів і дає можливість ефективно впливати на свою поведінку та поведінку інших у комунікативному середовищі. Психологічні особливості соціально-комунікативної компетентності виявляються через такі параметри: а) соціальні субкомпетентності, зокрема, – відносини з самим собою (самоусвідомлення, самооцінка та саморегуляція), з суспільством (соціальна активність, дотримання соціальних вимог і виконання соціальних ролей), а також міжособистісні (встановлення й підтримування відносин, управління конфліктами та співпраця); б) комунікативна субкомпетентність завдяки удосконаленню здатностей сприймати інформацію, розуміти потреби, цінності й поважати погляди, ефективно здійснювати психологічний вплив.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні та впровадженні передового досвіду зарубіжних науковців щодо формування соціально-комунікативної компетентності майбутніх педагогів у процесі професійної підготовки.

Література

1. Бойчук П.М., Борбич Н.В. Модель формування соціальної компетентності студентів педагогічних коледжів. Соціальна педагогіка: теорія і практика. 2013. №1. С. 35-44.

2. Ковальова О.А. Обґрунтування структури та змісту соціально-комунікативної компетентності / Scientific Journal «ScienceRise», Педагогічна освіта. 2015. №11/5(16). – C. 12-18.

3. Компетентнісний підхід до підготовки педагогів у зарубіжних країнах: теорія і практика: монографія / авт. кол. Н.М. Авшенюк, Т.М. Десятов, Л.М. Дяченко, Н.О. Постригач, Л.П. Пуховська, О.В. Сулима. Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2014. 280 с.

4. Комунікативна компетенція [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // wjournal.com.ua/komunikativnakompetencija.html  

5. Jean A. King A professional grounding and history of the development and formal use of evaluator competencies // The Canadian Journal of Program Evaluation. 2014. Vol. 28 No. 3 Pages 1-28.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота