ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПОРУШЕНИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

18.03.2023 18:33

[2. Юридичні науки]

Автор: Чебишев Максим Романович, аспірант кафедри правосуддя та філософії юридичного факультету Сумського національного аграрного університету


Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів». Це означає, що всі учасники земельних правовідносин, які вважають, що їхні персоніфіковані права чи законні інтереси ким-то порушені, мають право звернутися до суду загальної юрисдикції для їх захисту.

Цивільне судочинство є універсальною формою розгляду та вирішення не лише земельних, але і цивільних, сімейних, трудових, житлових та інших спорів, а тому його норми мають бути максимально уніфікованими для практичного застосування всіма учасниками процесуальних правовідносин. Як справедливо зазначає С. В. Сеник, «у контексті дослідження законодавчо закріпленого права на судовий захист, справедливою є доктринальна позиція, що умови успішної реалізації наведених законодавчих положень включають обов`язок держави та суспільства надавати усім заінтересованим суб’єктам реальні, ефективні та недискримінаційні можливості доступу до правосуддя. Адже визначена у такий спосіб гарантія судового захисту означає, з одного боку, право звернутися за захистом до відповідного суду та, з іншого боку, – обов`язок суду розглянути звернення і ухвалити за результатами його розгляду законне та обґрунтоване рішення [1, с. 84].

Під поняттям земельно-правових відносин, з точки зору матеріального права розуміються відносини, які виникають між власником (власниками) землі і користувачами – володільцями на підставі закону чи договору, предметом яких є земля.

Красюк Н. І., класифікуючи земельні правовідносини за головними земельно-правовими інститутами, що законодавчо закріплені у нашій державі, виділяє наступні їх види:

1) відносини власності на землю та відносини землекористування;

2) відносини у сфері управління земельним фондом (або управлінські земельні відносини);

3) відносини у сфері раціонального використання й охорони земель (або землеохоронні відносини) [2, с. 182].

До суб’єктів земельних правовідносин ми відносимо не лише фізичних чи юридичних осіб, а і саму державу. На сьогодні в Україні частина земель знаходиться у власності фізичних та юридичних осіб, інша частина – в державній власності або у власності територіальних громад. Таким чином, право власності на землю є речовим правом, а відтак саме власники або титульні володільці, до яких, наприклад, можуть належати орендарі, громадські чи релігійні організації тощо мають право захищати свої речові права шляхом подання позовів до судів загальної юрисдикції. Змістом таких звернень може мати як віндикаційний, так і негаторний характер. Такі позови не є новими. Вони відомі правосуддю ще з часів Древнього Риму, оскільки виникли з підстав судового захисту права власності. Так, під віндикацією (rei vindicatio) зокрема розумілося витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника [3, с. 213]. Таким чином, у віндикаційному позові мова завжди йшла про відновлення порушеного права у зв’язку із втратою власником своєї власності.

Отже, механізм судового захисту земельного права шляхом віндикації передбачає ухвалення судом рішення саме про повернення земельної ділянки, а не про відшкодування її вартісного еквіваленту, що є важливо для земельних правовідносин.

Іншим позовом щодо захисту речового права на рівні судів загальної юрисдикції є негаторний позов (action negatoria) [4, c. 107]. Суть останнього з точки зору земельних правовідносин полягає в тому, що у позові мова завжди іде про усунення перешкод, які заважають власнику нормально здійснювати своє  право власності. 

Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що негаторний позов – це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду [5].

Прикладом негаторного позову у земельних правовідносинах є вимога щодо повернення земельної ділянки водного фонду, яка була зайнята суб’єктом з порушенням статті 59 ЗК України. В даному випадку Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язує повернути земельну ділянку і з цих підстав має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц) [6].

Якщо сторони земельних правовідносин знаходяться у договірних відносинах, їх відносини мають зобов’язальний характер по відношенню одна до одної і у випадку порушення взятих на себе договірних зобов’язань. В такому випадку застосовуються зобов’язально-правові способи захисту, передбачені такою двосторонньою чи багатосторонньою угодою. В такому випадку ні віндикаційний, ні негаторний позови не застосовуються, що підтверджується і існуючою судовою практикою Верховного Суду [7].

Отже, при захисті особою свого порушеного права чи законного інтересу у договірних відносинах, предметом яких є землі сільськогосподарського призначення, на перший план виходять умови договірно-правової відповідальності, оскільки останні при зверненні особи до суду починають трансформуватись, набуваючи процесуально-правового характеру, що є важливо для правозастосовчого процесу.

Таким чином, під договірно-правовою відповідальністю у сфері захисту  порушених прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України розуміється не лише процес  усунення порушень щодо прав власності чи користування і володіння, але і певний фінансово-правовий критерій (грошові санкції), який визначається за взаємною домовленістю сторін, зокрема з урахуванням наявних збитків. До поняття прямих збитків, які витікають із порушень договірно-правового характеру, відноситься і упущена вигода. Але в кожному такому випадку важливим буде причинно-наслідковий зв'язок, який потребує безумовного доказування в судовому процесі.

Як бачимо, питання захисту  порушених прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин у сфері цивільного судочинства є доволі складним. Нажаль, наукових досліджень, які б носили комплексний характер, поєднуючи в собі матеріальне земельне право і цивільне процесуальне право є явно недостатньо, хоча проблематика є доволі актуальною не лише  на доктринальному, але і на прикладному рівні.

Література:

1. Сеник С. В. Цивільне судочинство як форма здійснення правосуддя у цивільних справа. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». 2021. № 4 С. 80–90. URL: http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/254310 (дата звернення: 18.01.2023).

2. Красюк Н. І. Земельні відносини в Україні як об’єкт адміністративно-правового регулювання. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. № 1. С. 180–189.

3. Підопригора О. П. Римське приватне право ; Вид. 3-є, перероб. та доповн. К.: Видавничий Дім «Ін Юре». 2001. 440 с.

4. Слипченко С. А., Смотров О. И., Кройтор В. А., Шишка Р. Б., Основы римского частого права. Уч. пособ. Харьков: «Эспада», 2004. 192 с.

5. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296538 (дата звернення: 16.01.2023).

6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81842010 (дата звернення: 20.01.2023).

7. Постанові Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 521/20396/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105190685 (дата звернення: 20.01.2023).

_________________

Науковий керівник: Ясинок Микола Михайлович, доктор юридичних наук, Сумський національний аграрний університет



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота