СТРУКТУРА ТА РОЗБУДОВА ВИЩОЇ ВИКОНАВЧОЇ ГІЛКИ ВЛАДИ ЗА ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (29 КВІТНЯ – 26 ГРУДНЯ 1918 Р): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СТРУКТУРА ТА РОЗБУДОВА ВИЩОЇ ВИКОНАВЧОЇ ГІЛКИ ВЛАДИ ЗА ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (29 КВІТНЯ – 26 ГРУДНЯ 1918 Р): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

22.06.2023 22:26

[5. Історичні науки]

Автор: Грибенко Олександр Миколайович, кандидат історичних наук, викладач суспільно-політичних дисциплін, Відокремлений структурний підрозділ «Професійно-педагогічний фаховий коледж Глухівського НПУ імені Олександра Довженка»; Сидоренко Оксана Миколаївна, викладач суспільно-політичних дисциплін, Відокремлений структурний підрозділ «Професійно-педагогічний фаховий коледж Глухівського НПУ імені Олександра Довженка»


З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати «соціалістичні експерименти» У.Ц.Р. Становленням Гетьманату в Україні у квітні 1918 року була побудована нова модель державного управління, яка відрізнялась від державного управління У.Ц.Р. 

Рада Міністрів як вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади виконувала функції координації загальнодержавних програм і узагальнення законодавчої ініціативи міністерств та інших відомств. Міністерство мало статус вищого урядового органу, відповідального за напрям (галузь). До його складу входили центральні, прирівняні до них і урядові органи державного управління. Такий порядок закріплював за міністерством статус провідного (головного) органу виконавчої влади й засвідчував наявність чіткої ієрархічної системи управління [1, 8].

За Законом «Закони про тимчасовий державний устрій Української Держави від 29 квітня 1918 року» (розділ «Рада Міністрів та і про міністерства») міністр Української Держави 1918 року був вищим виконавцем рішень гетьмана та уряду у своїй сфері управління. [2].

Порядок вирішування справ у Раді Міністрів, визначався так: 1) Державна канцелярія подавала законопроекти або питання на обговорення Ради Міністрів зі своїми висновками і з пояснювальними записками та зауваженнями про формальні вартості внесення їх; 2) Рада Міністрів приймала рішення більшістю голосів, причому при рівності голосів – голос голови Ради Міністрів був вирішальним . [3, 180].

Законом від 16 травня 1918 року була заснована Мала Рада Міністрів, яка складалася з товаришів міністрів і осіб, котрі заміняли їх з правами товаришів міністрів. Головою Малої Ради Міністрів являвся один з міністрів або товаришів їх по призначенню Ради Міністрів [4]. Мала Рада Міністрів збиралася тричі на тиждень, висновки Малої Ради представляв її голова на засіданні Ради Міністрів з даного питання. Ведення справ Малої Ради Міністрів було покладено на Державну канцелярію. Мала Рада Міністрів не отримала чіткого визначення своїх повноважень. [5, 131 – 132].

Міністерство мало статус головного урядового органу в напрямі об’єднання, координації та контролю роботи департаментів, головних управлінь та окремих відділів. В цьому документі було виписано всі урядові структури з їх повноваженнями та компетенціями. А також окремо були розписані права і обов’язки міністрів, товаришів міністрів, директорів та віце–директорів департаментів.

Одним із важливих елементів гетьманського механізму влади стала Державна варта ― орган, що виконував функції поліції та жандармерії, й був покликаний підтримувати законність і правопорядок, запобігати антидержавним змовам та заколотам, нейтралізувати політичних противників режиму. 18 травня 1918 року був виданий закон про утворення Державної Варти. Компетенція Державної варти охоплювала: 1) профілактику злочинів та охорону громадського порядку; 2) здійснення охорони кордонів; 3) формування місцевих ланок Державної варти, призначення, звільнення, переміщення, нагородження, пенсійне забезпечення її службовців; 4) врегулювання питань, пов’язаних із мешканням та діяльністю іноземців у межах Української Держави, а також надання її громадянства останнім; 5) забезпечення паспортного режиму; 6) нагляд за митницями й трактирними закладами; 7) контроль за виготовленням, зберіганням та обігом вибухових речовин [6].

П. Скоропадський, характеризуючи стан місцевих органів влади через рік після початку революційних подій, писав: «Квітучі до революції земства, що володіли величезними капіталами, підприємствами, чудово обладнаною мережею лікарень, тепер стали якимись руїнами з порожніми касами, зі службовцями, які не отримували платні. У внутрішньому влаштуванні ..... маса зайвих посад для найбільш крикливих елементів ...» [7, 195].

Відповідно до адміністративно–територіального поділу встановлювалася й вертикаль органів влади. Губернські комісари, за законом від 18 травня 1918 року, були перейменовані губернські старости [8].

Старости мали повноваження: а) представляти уряд в губернії; б) наглядати за виконанням законів, постанов і розпоряджень верховної влади для місцевих органів влади; в) здійснювати загальний огляд діловодства місцевих установ губернії; г) наглядати за станом і діяльністю підрозділів державної варти, всіх урядових губерніальних і повітових цивільних установ, за виключенням судів, установ державного контролю, державного банку і вузів; д) проводити ревізію в зазначених установах; е) повідомляти повітових старост про заходи уряду; є) накладати дисциплінарне стягнення на підпорядкованих їм осіб; ж) подати скаргу до адміністративного суду і повідомити органи прокурорського нагляду про порушення у діяльності місцевих органів [9].

Губернські старости перебували у відомстві Міністерства внутрішніх справ, призначались й звільнялись за поданням міністра внутрішніх справ. 

23 листопада 1918 року Рада Міністрів у складі Управлінь Київської, Полтавської, Харківської, Херсонської, Чернігівської, Волинської, Катеринославської, Подільської губерній запровадила посаду другого помічника губернського старости. На нього покладалися обов’язки за доглядом законності діяльності органів самоврядування і проведення ревізії їх установ [10].

На окремого помічника старости покладався нагляд за підрозділами державної варти. На підставі закону від 18 травня 1918 року міську і повітову міліцію було перейменовано в державну варту і віддано під владу губернських старост [11]. При Управлінні губернського старости передбачалося утворення посади інспектора державної варти в губернії. 30 листопада 1918 року Гетьманом був затверджений Закон «Про утворення Управлінь Поліського та Таврійського Окружних Старост та про асигнування 133 000 крб. на утримання цих управлінь» [12]. Цей документ надавав законодавчого оформлення існуванню Управлінь окружних старост у складі самого старости, його помічника, інспектора державної варти, урядовців з особливих доручень та канцелярії. Був визначений порядок призначення та звільнення з посади. 

Підсумовуючи вище викладене, треба зазначити, що гетьманський уряд створив нову структуру адміністративної системи на місцях; вирішив питання адміністративно-територіального упорядкування; сформував органи місцевого управління.

Взагалі відмінним напрямом кадрової політики П. Скоропадського було те, що апарат управління формувався не за національною ознакою, а за принципом професійності. Зрозуміло, це давало привід для звинувачень з боку тих, хто вважав головним критерієм вибору на державну посаду ступінь національної свідомості, патріотизм тощо.

Список використаних джерел та літератури:

1. Коник С.М. Становлення вищих та центральних органів української держави 1918 р. Дис. канд. наук з держ. упр. / Укр. акад. держ. управ. при Президентові України. Київ, 2002. 180 с.;

2. Закони про тимчасовий державний устрій Української Держави від 29 квітня 1918 року //Державний вісник. 1918. № 1. 16 травня. С 1-2;

3. Грибенко О. М. Нормативно-правова база державотворчих процесів 1917 – 1918 рр.: хрестоматія з дисципліни «Актуальні питання української революції 1917 – 1921 рр.». У 2-х томах. Т. 1. Глухів: ГНПУ ім. О. Довженка, 2017. 266 с.;

4. Статут Малої Ради Міністрів від 16 травня 1918 р. //Державний вісник. 1918. № 10. 5 червня. С. 1-2;

5. Грибенко О. М. Державотворчі процеси в Наддніпрянській Україні у 1917 – 1920рр.: історичний аспект. Дис. канд. іст. наук, зі спеціальності: 07. 00. 01. Історія України /Національний аграрний університет. Київ, 2007. 278 с.;

6. Накази Гетьмана //Державний вісник. 1918. 22 серпня;

7. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 /За ред. Я. Пеленського. Київ Філадельфія, 1995. 493 с.

8. Закон про перейменування Губерніальних і повітових Комісарів і їх помічників //Державний вісник. – 1918. – 5 червня;

9. Постанова Тимчасового уряду «Про структуру діяльності губерніальних старост» від 19 вересня 1917 року. – ЦДАВОУ. – Ф. 1325. – Докуметы о определении функций, структуры и штатах канцелярии Харьковского губерниального старосты Оп. 1. Од. зб. 9. Арк. 25;

10. Накази Гетьмана // Державний вісник. – 1918. – 10 вересня;

11. Закон про включення управління Холмського губерніального старости та управлінь повітів цього староства в загальний спис управлінь губерніальних та повітових старостів України // Державний вісник. – 1918. – 4 грудня.

12. Селянське слово. – (Київ). – 1918. – 26 травня.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота