ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНА ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ТА БІЗНЕСУ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНА ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ТА БІЗНЕСУ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

27.11.2023 20:12

[1. Економічні науки]

Автор: Струк Тарас Васильович, студент 2 курсу магістратури спеціальності – 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, ОП «Міжнародні комунікації», Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка


Сьогодні Україна знаходиться в умовах військового конфлікту і економіка країни потребує суттєвих інновацій у різних галузях та видах діяльності. Особливо актуальним це є для взаємодії держави та бізнесу, так званого публічно-приватного партнерства (ППП, public-private partnership, PPP, 3P). Його можна розглядати як різноманітні ініціативи у різних суспільних сферах, які здійснюються спільно державними установами та приватними компаніями, представляючи собою окремі проекти.  В сукупності ці різні за суттю ініціативи утворюють систему відносин і взаємодії між державою і бізнесом, які широко використовуються як інструмент для соціально-економічного розвитку на різних рівнях управління (регіональному, національному та міжнародному). У цьому контексті варто зазначити, що існуюча платформа для розвитку такої співпраці між державним сектором і приватним бізнесом, яка застосовується в багатьох розвинених країнах, вже підтвердила свою ефективність. Також важливим аспектом такої взаємодії є те, що цей вид взаємодії (взаємодія держави та бізнесових структур) носить характер системної кооперації, ефективність і результативність якої залежить як від держави, так і від приватних структур.  Такий вид взаємодії може стати фундаментом для розв’язання вагомої суспільної проблеми, які гостро зачепила Україну сьогодні, - відбудова та реконструкція територій, міст та об’єктів, що були зруйновані через військову агресію росії проти України.

Проблемам дослідження, впровадження і розвитку публічно-приватної взаємодії між державним сектором та бізнесом присвячено праці багатьох закордонних і українських учених, серед яких, на нашу думку, варто відзначити роботи А. Заскалкіна, Л.Гриценко, Б. Данилишина, Г. Комарницької, І. Брайловського, Н. Бутенко, О. Кузьміна, М. Забаштанського, Ю. Копен’яна, Е. Кляйна, О.Мельник, В. Павлюка, Е. Сава, Д. Тейсмана, О. Пильтяя, В. Тищенко, Ю.Коваль, О. Петерсена та інших. На думку науковців потенціал такої публічно-приватної взаємодії ще не повністю використаний у межах національної економіки. Значні резерви для його розвитку перебувають якраз у площині міжнародних відносин, використанні ефективних світових моделей ППП, ресурсів закордонних партнерів та ін. Це підкреслює важливість і актуалізує  дослідження теоретико-прикладних аспектів ППП.

А.С. Заскалкін визначає ППП як «інституційно та організаційно оформлене взаємовигідне партнерство державних структур і приватного підприємництва, що передбачає об'єднання ресурсів, розподіл ризиків і вигод з метою підвищення якості суспільних благ (послуг) та реалізації проектів і програм в широкому спектрі видів економічної діяльності, спрямованому на підвищення ефективності алокації ресурсів» [1, с. 27]. 

Г.О. Комарницька зазначає, що «у літературі поняття державно-приватного партнерства трактується по-різному: як система відносин держави і бізнесу, як конкретні проекти між державними та приватними партнерами, як форма співробітництва, як альянс, як соціальний інститут, як форма ринкової взаємодії, як особливий механізм тощо» [2, с. 9]. Сюди можна додати також розуміння ППП як інструмента державної економічної політики [3, с. 106].

У науковій літературі також зустрічається розподіл існуючих підходів до розуміння ППП за такими групами: політико-економічний, проектний, інституційний, управлінський, інвестиційний, соціальний, відтворювальний [4, с.34]. При цьому в якості універсального поняття ППП пропонується розуміти як «економічні відносини між органами публічної влади та суб’єктами приватного підприємництва щодо об’єктів, які є пріоритетними з точки зору соціально-економічного та інвестиційного розвитку країни та/або які перебувають під безпосереднім державним контролем, закріплені юридично та які передбачають погодження інтересів між партнерами, об’єднання ресурсів, розподіл ризиків та вигод, направлені на підвищення ефективності реалізації проектів, які мають важливе державне та суспільне значення» [4, с.34].

О.В. Пильтяй, узагальнюючи існуючі погляди на сутність ДПП, зробив спробу звести їх до основних концептуальних підходів: організаційний, фінансовий, цільовий, політичний, окремо виділяючи сталі та варіативні ознаки, що характеризують ДПП за кожним з підходів. При цьому дослідник робить висновок, що при визначенні ДПП необхідно «враховувати його «адресність», спрямованість, тобто саме ті аспекти ДПП, які могли б бути корисними для подолання проблем, пов’язаних з державним управлінням, державним регулюванням та розробкою державної політики у сфері ДПП» [5].

Багатоаспектність та відсутність єдності в розумінні поняття ППП, поряд із розглядом потенційних переваг його широкого застосування, заохочує і актуалізує вивчення наукових досліджень, проведених експертами та практиками ППП в інших країнах.

У науковому-прикладному дослідженні, проведеному спільно ключовими міжнародними фінансовими організаціями (Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейська економічна комісія ООН, Організація економічного співробітництва та розвитку та інших), ППП у найзагальнішому розумінні пропонується визначати як довгостроковий договір, що укладається між приватним та публічним партнерами з метою управління публічним майном або надання суспільних послуг, в якому приватна сторона несе значний ризик та відповідальність за управління, а також отримує винагороду, розмір якої залежить від обсягів та якості наданих послуг [6, с. 5]. При цьому наголошується, що в основі аналізу будь-якого проєкту ППП мають бути три ключові параметри, а саме: тип публічних активів, які залучаються до проекту, обсяг функцій, покладених на приватного партнера, спосіб виплати винагороди приватному партнеру [6, с. 6-8].

Отже, на сьогоднішній день у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі існує ряд різних підходів до визначення терміну "публічно-приватне партнерство". Це призвело до невизначеності цього поняття, що в свою чергу викликає недостатню уніфікованість у міжнародних документах та неповну деталізацію цього терміну у національному законодавстві країн світу, включаючи Україну. Дослідження сутності ППП не втрачає своєї актуальності, адже суспільні відносини щодо підготовки, реалізації та контролю за проєктами ППП потребують аналізу у своїй взаємодії та постійного вдосконалення з огляду на практику їх застосування. Разом з тим варто зазначити, що в цілому, науковці по-різному визначають ППП, називаючи його економічною, правовою категорією, категорією державного управління, соціальною категорією. 

Література:

1. Заскалкін А. С. Механізми розвитку ДПП на регіональному рівні : дис. … канд. наук з держ. упр. : 25.00.02. Харків, 2017. 226 с.

2. Комарницька Г. О. Активізування державно-приватного партнерства в умовах розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності : автореф. дис. … докт. екон. наук : 08.00.03. Львів, 2020. 42 с.

3. Домбровська А. В. Принципи державно-приватного партнерства як віддзеркалення його сутності. Порівняльно-аналітичне право. 2016. № 3. С. 104-106. URL: https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/523143.pdf

4. Коваль Ю. А. Фінансово-правове регулювання державно-приватного партнерства: дис. …  доктора філософії: 081 «Право». Київ, 2021. 319 c.

5. Пильтяй О. В. Сучасні концепції та підходи до визначення державноприватного партнерства. Економіка. Управління. Інновації. Серія : Економічні науки. 2011. № 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2011_2_40

6. Public-Private Partnerships Reference Guide. Version 3. International Bank for Reconstruction and Development. The World Bank. 2017. 238 p. URL: https://openknowledge.worldbank.org/bitstream/handle/10986/29052/122038-WP-PUBLIPPPReferenceGuideVersion.pdf?sequence=1&isAllowed=y

_______________________

Науковий керівник: Добржанська Олена Леонідівна, кандидат політичних наук, доцент,  Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота