ПЕРЕДУМОВИ ЗАРОДЖЕННЯ СІЧОВОГО РУХУ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПЕРЕДУМОВИ ЗАРОДЖЕННЯ СІЧОВОГО РУХУ В УКРАЇНІ

14.12.2023 13:54

[2. Юридичні науки]

Автор: Маковецька Неля Євгенівна, докторант, ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК»



Український січовий рух займає важливе місце в історії національно-визвольних змагань українців за свою свободу та незалежність. Одним з основних мотивів його створення був розвиток української національної свідомості та необхідність об'єднання українського населення у межах єдиної соборної держави. 

У другій половині XIX століття на території українських земель, які на той час входили до складу Австро-Угорщини, спостерігається активізація національно-визвольних рухів, що призвели до суттєвих демократичних зрушень. Значною мірою їх спричинила Конституція 1849 року, яка заклала відповідні основи для політичних трансформаційних процесів на території імперії. 21 грудня 1867 року в імперії Габсбургів запроваджено важливий конституційний закон щодо прав громадян. Стаття перша документа проголошувала, що усі народності на території імперії, які представлені у законодавчому органі, являються австрійськими громадянами. Стаття 2 цього ж документа передбачала що усі громадяни є рівними перед законом [1]. У зв'язку з цим усім громадянам кожної національності було гарантовано рівні  можливості щодо використання рідної мови,  як на загальнодержавному рівні, так і на місцях [2, с. 67].

Такі поступки імперського режиму спричинили активну організацію галицьких українців на шляху до піднесення національно-визвольних демократичних процесів, відновлення національного життя, повернення до духовних джерел українського народу. Ці процеси супроводжувалися суттєвими змінами у суспільно-політичному житті, створенням цілого ряду організацій патріотичного характеру, основним завданням яких було об'єднання населення навколо традицій української державності та пробудження почуття національної самосвідомості [3, с. 123].

Одним із таких товариств було товариство «Січ», яке на початковому етапі своєї діяльності задумувалось як протипожежне гімнастичне товариство. Основним ідейним натхненником товариства був Кирило Трильовський, який чимало зусиль доклав до визначення його основних напрямків діяльності. Обґрунтовуючи ідеологічні засади функціонування товариства, діяч стояв на позиціях, що боротьба українців за власне національне визволення може здійснюватися не тільки парламентськими формами, але і військовим шляхом. Важливий акцент при цьому робився на відродженні прадавніх козацько-визвольних традицій та пропагуванні серед населення військового вишколу.  

Січовий рух вимагав детальної розробки нормативно-правових основ його функціонування. У зв'язку з цим в кінці 1899 року було розроблено статут товариства «Січ», де відображалися основні підвалини функціонування організації. Після його детального обговорення і схвалення статут подано до реєстрації Галицькому намісництву. В основу січового руху закладалися принципи функціонування близьких за змістом діяльності польських організацій і українського товариства «Сокіл», що вже мали досвід функціонування на західноукраїнських землях. Проте з першої спроби зареєструвати організацію не вдалося, так як місцева влада, очолювана здебільшого польськими чиновниками, активно протидіяла цьому. Тільки після внесення ряду змін 8 березня 1900 року документ був затверджений.

Статутом передбачалося, що основна діяльність товариства «Січ» будується на основі популяризації серед населення фізичних вправ та культурно-просвітницької роботи. При цьому важливу роль відводилось гімнастичній, культурно-освітній, протипожежній діяльності. Членами новоствореної організації могли стати особи світського стану чоловічої чи жіночої статі незалежно від громадянства чи статусу. Тогочасна преса надзвичайно позитивно відгукувалась про цей документ, оскільки він урівняв у правах чоловіків і жінок, що на той момент було доволі прогресивним явищем [4, с. 25].

Керівним органом організації «Січ» були Загальні збори, скликання яких передбачалося один раз на рік. Статут передбачав збори козацької старшини, до якої входили кошовий, осавул, обозний, писар, скарбник і четарі. Термін їх повноважень становив один рік.  Характерно те, що до козацьких назв старшини вживалась також назва «четар», котра, очевидно, була запозичена із сербської мови [5, с. 264]. Маємо підстави  стверджувати, що у діяльності організації чітко простежується використання досвіду подібних формувань інших національностей, які проживали на території Австро-Угорської монархії. 

Поступово січовий рух, який зародився на території Галичини і набув там суттєвого розвою, поширювався й на інші українські землі. Своє поширення він здобув і на території Буковини [4, с. 15-16], де був надзвичайно схвально сприйнятий місцевим населенням, котре дедалі більше усвідомлювало потребу у поширенні січових ідей та об'єднанні навколо них різних верств населення. 

Масове поширення січового руху на території західноукраїнських земель вимагало більш чіткої координації у діяльності січових організацій. З цією метою у квітні 1908 року К. Трильовський ініціює створення «Головного січового комітету» [6, с. 21]. Заснування комітету видавалось можливим з огляду на те, що масові переслідування «Січей» на той час припинилися і постала реальна можливість для їх повноцінної та ефективної роботи. Січовий комітет очолив К. Трильовський, а організаційною роботою з його діяльності займалася спеціально створена канцелярія.

Таким чином, у функціонуванні товариства «Січ» чітко простежуються  соборницькі ідеї, у зв'язку з чим проголошувалась потреба духовної та національної єдності всього українського населення в межах єдиної держави. Товариство об'єднало широкі верстви українського населення, незалежно від його культурних, релігійних, національних чи соціальних уподобань. Воно діяло на засадах рівності і поваги один до одного. Січові ідеї стали основоположними для діяльності багатьох товариств та організацій, що своєю діяльністю у різний час закладали потужний фундамент для здобуття незалежності української держави.

Список використаних джерел

1. Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867. URL: https://constituanta.blogspot.com/2011/08/1867.html (дата звернення: 20.02.2023).

2. Терлюк І. Я. Українська правова думка та австрійське право у Галичині (контекст видань у формі витягів з нормативних актів з коментарями та зразками правових документів). Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2012. Випуск № 3. С. 63-72.

3. Церковник С. І. Історико-правові засади становлення та функціонування українських наукових, громадських та культурно-освітніх інституцій Східної Галичини у 1848-1939 рр.: монографія. Львів: Галицька видавнича спілка, 2020. 148 с.

4. Про січовий рух. Запорожець: Калєндар для народа. Відень, 1920. С. 14-54.

5. Гуйванюк М. Січовий рух у Галичині й на Буковині початку ХХ ст. у загальнослов’янському контексті. Проблеми слов’янознавства. 2005. Вип. 55. С. 253-268.

6. Арсенич П. Засновник «Січі» Кирило Трильовський. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. 76 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота