ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ

22.12.2023 14:46

[2. Юридичні науки]

Автор: Сахно Наталія Володимирівна, студентка ІІ курсу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка


За цивільним законодавством України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків» (ст. 626 ЦК України). Подібне визначення договору закріплене й у цивільному законодавстві ряду інших держав, наприклад стаття 1101 ЦК Франції [1, 433], стаття 1321 ЦК Італії [2].

Кредитні відносини виникають на основі кредитного договору, який є цивільно-правовим документом, укладеним у письмовій формі, згідно з яким одна сторона (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) іншій стороні (позичальнику), а позичальник відповідно зобов’язується повернути наданий йому кредит та сплатити відсотки у строк, визначений договором (ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі – ЦКУ)) [3]. Отже, кредитний договір як правочин, з якого одночасно виникають обов’язки банку видати кредит та обов’язки позичальника його повернути. Даний договір характеризується специфічними рисами, такими як суб’єктний склад, зміст кредитного договору, що становить його умови, обов’язки та відповідальність сторін кредитного договору, тощо.

Сторони за кредитним договором чітко визначені в законі: банк або інша фінансова установа (кредитодавець), що має ліцензію НБУ на всі або окремі банківські операції і позичальник, який одержує кошти для підприємницьких чи споживчих цілей [4, 56–73].

С.М. Лепех зазначає, що кредитний договір є двостороннім тому, що кожна з сторін одночасно несе обов’язки щодо другої сторони, тобто кожна сторона є кредитором і боржником. Особливістю цього договору є те, що кредитодавець перший виконує обов’язок з передачі кредитних коштів, а позичальник використовує їх, а потім зобов’язаний повернути та сплатити проценти[4, 56–57].

Кредитний договір, у правовому розумінні, об’єднує наміри сторін та їх виконання. Як виконання намірів кредитний договір передбачає конкретні дії щодо видачі та погашення позики. Реальні зобов’язання клієнта стосовно повернення позики виникають лише після її отримання, хоча угоду підписують раніше [5, 169]. До особливостей кредитного договору відносять також те, що такі договірні стосунки формуються на довірчих (фідуціарних) відносинах. Видача грошових коштів відбувається після вивчення кредитоспроможності позичальника.

У розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитними операціями є розміщення залучених коштів, що здійснюються на підставі кредитного договору, та інші банківські операції, переліченні у статті 49 [6], наприклад, кредитний договір, договір фінансового лізингу, договір факторингу, договір купівлі-продажу цінних паперів, гарантія тощо). Такий розширений підхід у визначенні банківського кредиту характерний для банківського законодавства країн ЄС (прикладом чого є ст. L-313-1 ГФК Франції) [7]. 

Як випливає з положень ч. 3 ст. 14 ЦКУ виконання цивільних обов'язків забезпечується у тому числі відповідальністю, яка встановлена договором [3]. До істотних умов кредитного договору, у тому числі, відносять майнову відповідальність за порушення умов договору [8].

Апріорі здійсненням учасниками цивільних відносин своїх суб’єктивних прав і виконанням цивільних обов’язків є добросовісним. Ст. 526 ЦКУ також закріплює виконання зобов’язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу [3]. 

Під порушенням зобов’язання розуміють його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ) [3].  Порушення обов’язків одним із сторін договору завжди тягне за собою порушення прав іншого і має наслідком факт відповідальності одного контрагента перед іншим.

Під невиконанням зобов’язання розуміється бездіяльність боржника, а саме: невчинення ним дій, що становлять об’єкт зобов’язальних правовідносин. При неналежному виконанні боржник виконує обов’язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору, або визначених законом [9].

Неналежне виконання грошових зобов’язань взагалі, і кредитних зокрема, як правило, виражається у простроченні боржника (позичальника). Відповідно до cт. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Позичальник не звільняється від відповідальності у зв’язку з неможливістю повернення суми боргу так як предметом кредитного договору є гроші (cт. 625 ЦКУ) [3].

Загальні підстави відповідальності кредитора за порушення зобов’язання передбачені статтею 613 ЦКУ, і у такому випадку виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора. У разі прострочення кредитора, боржник не сплачує проценти за цей час.

Крім того, відповідно до cт. 611 ЦКУ, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди» [3]. Цей перелік невичерпний і банк може встановлювати й інші види відповідальності позичальника за неналежне виконання зобов’язань, у тому числі за дострокове погашення боргу [10, 265].

Так, наприклад, до клієнта можуть застосовуватися такі санкції за порушення умов договору як сплата банку підвищених відсотків з простроченого кредиту; використання ґарантій для повернення кредиту (застава, ґарантії, поручительства, страхування), організація поточного й наступного контролю за фінансовим станом позичальника і заставленим майном; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; надання додаткових гарантій; стягнення у безспірному порядку прострочених платежів, що встановлюються за згодою сторін. Види відповідальності позичальника та стягнення з нього додаткових платежів можуть міститися як у статтях про терміни погашення кредиту, так і в положеннях про права та обов’язки сторін.

Право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту встановлюють норми ст. 1050 ЦКУ, а також норми, що регулюють способи забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, ст. 592 ЦК України [3], ст. 12 Закону України «Про іпотеку» [11]). 

Може мати місце порушення позичальником цільового використання кредиту, внаслідок чого кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором (ч. 3 ст. 1056 ЦКУ) 

За нормами ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримки повернення споживчого кредиту щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту [12].

Згідно з § 498 Німецького цивільного уложення підставою для вимоги кредитодавця щодо дострокового повернення кредиту є прострочення позичальника при поверненні частини кредиту (дефолт позичальника), та виникнення загрози неповернення кредиту або виникнення ризику такої загрози (§ 490 НЦУ ) [13]. Згідно статті 75 ЗБП Польщі, якщо позичальник не відповідає умовам надання кредиту або  втрачає кредитоспроможність, банк може зменшити суму наданого кредиту або розірвати кредитний договір [14].  

Поширеним правовим наслідком порушення кредитних зобов’язань є розірвання договору. Додатковою підставою розірвання споживчого договору є умова щодо укладення договору про надання супровідних послуг протягом 15 календарних днів після розірвання попереднього, який є обов’язковим для укладення договору про споживчий кредит [12].

Договором, у разі порушення його умов, може бути встановлено обов’язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою або стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків» [3]. Неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (cт. 624 ЦКУ). 

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (ст. 549 ЦКУ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання» [3]. 

Проценти у кредитному договорі є окремою категорією, це є своєрідна плата за користування чужими грошовими коштами (капіталом), на які розраховує кредитодавець на момент укладення кредитного договору; це його реальний прибуток, який він отримає в майбутньому під час виконання кредитного договору. ВП ВС у Постанові від 23.05.2018 р. у справі 910/1238/17 додатково роз’яснила, що термін «користування чужими коштами» використовується у двох значеннях, які є різними за своїми правовими наслідками: 1) правомірне користування чужими коштами – одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (застосуванню підлягає ч. 1 ст. 1048 ЦКУ) та 2) неправомірне користування чужими коштами – прострочення виконання грошового зобов’язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (застосуванню підлягає ч. 2 ст. 625 ЦКУ) [16].

Проценти нараховані кредитодавцем за період після настання строку повернення кредиту і до моменту його фактичного повернення можна віднести до категорії активів, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше «правомірного очікування» ефективного отримання майнового права. Правомірність такого очікування ґрунтується на правовій нормі абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦКУ, якою передбачено, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав в цілях ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [15].

У справі «Prince Hans-Adams of Lichtenstein II v. Germany» ЄСПЛ захищає легітимні очікування щодо набуття певного майна чи майнового права, тому право вимоги, де особа може стверджувати, що має принаймні легітимні очікування щодо ефективного здійснення права власності  [17, 176–177]. 

В розріз практики ЄСПЛ за законодавством України  чітко передбачено, що  предмет вимоги до боржника за ч. 1 ст. 1050 ЦКУ, який прострочив виконання грошового зобов’язання, а саме стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ст. 625 ЦКУ). У ч.2 ст. 1050 ЦКУ при поверненні позики (грошових коштів) позичальником із розстрочкою платежу позикодавець уже може вимагати сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦКУ.

Колегією суддів ВП ВС у Постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 [18] зазначено, що у випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов’язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦКУ застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 ЦКУ. Одночасне застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦКУ та ч. 2 ст. 625 ЦКУ виключається, тому до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦКУ як плата за надану позику (кредит), а після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.

ВП ВС зазначила, що якщо є умова договору про право кредитора нараховувати відсотки до моменту фактичного повернення кредиту, це не надає кредитору право нараховувати відповідні відсотки після прострочення боржника; для нарахування відсотків після прострочення боржника необхідно зазначити в договорі, що такі відсотки є платою боржника за неправомірне користування грошовими коштами.

В контексті відповідальності кредитора за покладення на нього обов’язків перед позичальником, визначено безпосередньо у нормативно-правових актах, наприклад Законом України «Про споживче кредитування» [12]. 

Так, кредитор має переддоговірний обов'язок перед споживачем щодо ознайомлення його з паспортом споживчого кредиту. І таке ознайомлення, його підписання споживачем не означає факту укладеного договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, як зазначає ВП ВС у постанові від 23.05.2022 року у справі № 393/126/20 [19].

У разі укладання договору на менш сприятливих для споживача умовах, ніж ті, що передбачені у переддоговірній інформації (паспорті споживчого кредиту), на вимогу споживача кредитор зобов’язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення [12]. 

Кредитор зобов’язаний безоплатно повідомляти інформацію про платежі за договором, які сплачені чи які належить сплатити, тощо. Умова щодо оплатності інформації щодо кредиту є недійсною (Постанова ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19) [20].

Правовими наслідками для кредитора у разі неповідомлення про зміну змінюваної процентної ставки споживача за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування») є позбавлення права вимагати від споживача сплати платежів розрахованих на підставі підвищеної процентної ставки, а платежі, що залишаються до сплати, розраховуються за діючою процентною ставкою.

Застосування штрафу та пені за одне й те саме порушення споживачем зобов’язання за договором про споживчий кредит заборонено (ч. 4 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування»).

У споживчих договорах законодавець обмежив пеню за невиконання зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 % суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов’язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. (ч.2 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування»).

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання зобов’язань по споживчому кредиту, загальний розмір якого не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Споживач має право на дострокове повернення споживчого кредиту, при цьому він сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом та вартість усіх послуг, пов’язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом. Відмова кредитодавця в прийнятті платежу заборонена. Будь-яка плата, яка встановлена як умова в договорі, пов’язана з достроковим поверненням споживчого кредиту, є нікчемною.

Законодавець поклав на кредитора відповідальність за розголошення інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта банку, яка становить банківську таємницю у розумінні статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [6]. Особи, винні в розголошенні інформації, що становить банківську таємницю, та/або її використанні на свою користь чи на користь третіх осіб, що заподіяло банку чи його клієнту збитки, зобов’язані відшкодувати заподіяні збитки та моральну шкоду відповідно до закону.

Кредитор несе відповідальність за порушення прав позичальника у сфері захисту персональних даних згідно із Законом України «Про захист персональних даних» [21]. Інформація про споживача, отримана у зв’язку з укладенням, виконанням та припиненням договору про споживчий кредит, може бути передана третім особам без згоди споживача лише у випадках і порядку, передбачених законом [12]. 

Кредитор не має права включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору [22].

КЦС ВС у постанові від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц [23] зазначив, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Банк включив в умови договору сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Висновки: Кредитний договір є цивільним договором, ціллю якого є отримання позичальником грошових коштів кредитодавця із зобов’язанням їх повернення та сплати процентів за кредитом, тобто юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов’язки.

Кредитний договір визначає особливості взаємних зобов’язань та відповідальності сторін, що виникають у процесі безпосередньої організації кредитних відносин між ними. 

Після укладення кредитного договору у сторін такого договору виникають зобов’язання. Кредитор має зобов'язання, які включають надання кредиту відповідно до умов договору. Якщо кредитор не виконує свої зобов'язання, позичальник може мати право на відшкодування збитків або вимагати іншої форми компенсації. 

Позичальник зобов'язується повернути позичену суму визначену терміном і умовами договору та сплатити проценти за користування кредитом. Порушення кредитного договору може проявлятися у його невиконанні або неналежному виконанні, яке найчастіше виражається у простроченні позичальника. Оскільки предметом кредитного договору є гроші, боржник не може бути звільнений від відповідальності у зв’язку з неможливістю повернення суми боргу.

За порушення зобов’язань за кредитним договором позичальник несе цивільно-правову відповідальність, яка виражається у відшкодуванні збитків та стягненні неустойки.

Особливістю кредитного договору є визнання однієї сторони (банку) сильнішою за формальної юридичної рівноправності обох сторін. Мова іде про умови, котрі створюють певні вигоди для банку. Так, для банку такими вигодами можуть бути умови дотермінового погашення позики або ж установлення диференційованих підходів у провадженні процентної політики.

Споживчий кредит за законодавством України, зокрема, характеризується наявністю спеціального законодавства, що регулює відносини у сфері споживчого кредитування, та гарантує споживачу низку прав, яких не мають інші учасники цивільних відносин за кредитним договором; покладенням на кредитодавців обов’язків, які не покладаються на них у кредитних відносинах, відмінних від відносин споживчого кредитування.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено заборону для кредитора включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, відповідно до  принципу добросовісності.

Законодавець поклав на кредитодавця відповідальність за розголошення інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта банку, яка становить банківську таємницю у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Особи, винні в порушенні умов поводження з банківською таємницею зобов’язані відшкодувати заподіяні збитки та моральну шкоду відповідно до закону.

Відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»  певне коло зобов’язань покладено на кредитора за порушення прав позичальника у сфері захисту персональних даних.

Список використаних джерел:

1. Code civil. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://www.legifrance.gouv.fr/codes/texte_lc/LEGITEXT000006070721 (дата звернення: 18.07.2023).

2. Codice civile. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://www.altalex.com/documents/codici-altalex/2015/01/02/codice-civile (дата звернення: 18.07.2023).

3. Цивільний кодекс України. Кодекс України; Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#top (дата звернення: 15.07.2023).

4. Лепех С.М. Кредитний договір: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 Львівський національний університет ім. Івана Франка. Львів, 2003. 206 с.

5. Малахова О. Кредитна угода як основа ефективної взаємодії банків з позичальниками. Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. 2011. Випуск 16. С. 165–173. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/26388/1/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1 %85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%9E.pdf. (дата звернення: 15.07.2023).

6. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 07.12.2000 № 2121-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#top (дата звернення: 15.07.2023).

7. Code de monetaire et financier. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do;jsessionid=04B2801B2A49711A1C73038ECCB1E98A.tplgfr34s_3?cidTexte=LEGITEXT000006072026&dateTexte=20181112 (дата звернення: 18.07.2023).

8. Мазурков В.С. Особливості правового регулювання кредитних договорів. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: збірник наукових праць. Суми. УАБС НБУ, 2007. Вип. 21. С. 328-332.

9. Баранова Л. М. Невиконання або неналежне виконання як види порушення зобов’язання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/6375/1/Baranova_87.pdf (дата звернення:15.07.2023).

10. Костюченко О.А. Правові основи банківської діяльності. – К.: Видавництво “Магістр – ХХІ сторіччя”, 2005, с. 400.

11. Про іпотеку. Закон України від 05.06.2003 № 898-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-15#Text (дата звернення: 15.07.2023).

12. Про споживче кредитування. Закон України; від 15.11.2016 № 1734-VIII[Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1734-19#Text (дата звернення: 15.07.2023).

13. Bürgerliches Gesetzbuch. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://www.gesetze-im-internet.de/bgb/index.html#BJNR001950896BJNE049206123 (дата звернення: 15.07.2023).

14. Ustawa z dnia 29 sierpnia 1997 r. – Prawo bankowe. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU19971400939 (дата звернення: 15.07.2023).

15. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ, Протокол від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 15.07.2023).

16. Постанова ВП ВС від 23.05.2018 р. у справі 910/1238/17. Єдиний державний реєстр судових рішень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105505162 (дата звернення: 15.07.2023).

17. Жорнокуй Ю.М., Сліпченко С.О., Жорнокуй В.Г. Корпоративні правовідносини : монографія. Харків : ЕСКУС, 2021. 248 с.

18. Постанова ВП ВС від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 Єдиний державний реєстр судових рішень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89083008 (дата звернення: 15.07.2023).

19. Постанова ВП ВС від 23.05.2022 року у справі № 393/126/20 Єдиний державний реєстр судових рішень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104580342 (дата звернення: 15.07.2023).

20. Постанова ВП ВС від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19. Єдиний державний реєстр судових рішень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423479 (дата звернення: 15.07.2023).

21. Про захист персональних даних. Закон України від 01.06.2010 № 2297-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text (дата звернення: 15.07.2023).

22. Про захист прав споживачів. Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#top (втрата чинності, відбудеться пізніше, підстава - 3153-IX) (дата звернення: 15.07.2023).

23. Постанова ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423479 (дата звернення: 15.07.2023).



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота