ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА ПЕРШОЇ УНР - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА ПЕРШОЇ УНР

23.12.2023 14:56

[5. Історичні науки]

Автор: Кісіль Олег, студент першого курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету


Українська революція 1917-1921 років відбувалась навколо двох питань - національна держава та земля. Система землеволодіння у дореволюційній Росії була надто складна, незрозуміла та несправедлива. Вільного ринку землі не існувало. Тож очікування земельної реформи було високим. Чи не кожен уряд, що приходив до влади в Україні намагався розробити свій земельний закон. Центральна Рада, більшовики, Гетьман Павло Скоропадський, врешті - Директорія.

Стан наукового дослідження теми. Стан наукового дослідження цієї теми є досить важливим, адже земельна реформа першої УНР мала велике значення для історії України. Існує багато наукових праць, які аналізують особливості і наслідки цієї земельної реформи, дослідженням якої займались Гончаренко В.Д., Рогожин А.Й., Святоцький О.Д.

Метою публікації є висвітлення ключових аспектів земельної реформи першої УНР.

Виклад основного матеріалу. Нова доба в земельному питанні почалася з революції 1917р. Усі соціально-політичні прагнення українського народу у перші місяці після скасування монархії наражалися на затятий опір Тимчасового уряду, тому власне аграрне законодавство Україна могла здійснити лише після проголошення державної незалежності.

Чи не найважливішого значення з перших днів власної діяльності українські національні держави надавали вирішенню аграрного питання. Проводилася земельна реформа, хоча стосовно її змісту та межі між тодішніми політичними партіями велися гострі дебати. Так, ідучи назустріч побажанням селянства, висловленим ще на Першому Всеукраїнському селянському з’їзді у середині червня 1917 р., УЦР у третьому Універсалі, яким проголошували УНР і в якому викладено намітки програми певних економічних перетворень, ухвалила скасування приватної власності на землю нетрудових господарств [1, с. 32]. Варто згадати, що це положення не містило роз’яснення, які господарства слід уважати нетрудовими, а тому викликало багато непорозумінь на селі та хвилю критики в суспільстві. 18 (31) січня 1918 р. Українська центральна рада ухвалила Земельний закон, що ґрунтувався на засадах соціалізації землі [6]. Означений принцип передбачав передачу всієї землі без викупу в загальнонародне (загальнодержавне) розпорядження з наданням органам місцевого самоуправління права її розподілу між селянами згідно з відповідними нормами. У документі наголошено: «Право власності на всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами в межах Української Народної Республіки скасовується, – всі землі стають добром УНР і користуватися цим добром мають право всі громадяни держави без різниці статі, віри й національності» [1, с. 36]. У цих та інших положеннях Земельного закону зроблено спробу примирити соціалістичні погляди, які активно поширювались антиукраїнською пропагандою й під вплив яких підпала частина діячів УЦР з українською дійсністю селянського індивідуально-родинного землекористування. Титул земельної власності було перенесено на державу, а її зміст – у приватно-індивідуальне спадкове право [2, с. 288] 

Одним з авторів Земельного закону УЦР був Борис Мартос – відомий політичний і громадський діяч, учений, економіст, кооператор, педагог, член УЦР. Він у першому українському уряді обіймав посаду генерального секретаря земельних справ. На відміну від інших соціалістів, Б. Мартос виступав проти скасування інституту приватної земельної власності. Він попереджав, що такий крок спричинить земельну анархію, позаяк «кожний селянин буде брати для себе землі стільки, скільки йому захочеться, посилаючись на те, що земля є всенародна», що «широке громадянство просто не доросло до соціалізму»; «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного» [3]. Проте в стінах УЦР перемогла позиція М. Грушевського та його прихильників, яка була в цій галузі особливо жорсткою й непоступливою. 

Проте, слід наголосити, що характерною особливістю доби УЦР було те, що законодавство стосовно приватної власності, зокрема на землю, весь час еволюціонувало. Так, 1 січня 1918 року був ухвалений спеціальний земельний закон УЦР, який скасовував право приватної власності на землю, норма земельного володіння не повинна була перевищувати 25 десятин [4, с. 139]. Цей закон призвів до конфліктів як у самій УЦР, так і в суспільстві. Так, польські поміщики Поділля та Волині вимагали відновлення поміщицького землеволодіння і навіть створювали власні загони, з допомогою яких прагнули повернути землю. На Лівобережній Україні поміщики і заможні селяни на зборах ухвалювали резолюції з вимогами скасувати земельний закон. Відповідно, протягом березня квітня 1918 року у розпорядження земельних комітетів перейшла значна частина приватновласницьких земель, зокрема й плантації цукроварень. При цьому керівництво «першої» УНР змушене було рахуватися з німецьким командуванням, яке прагнуло вирішити у своїх інтересах 92 продовольче питання, що передбачалося умовами Брестського мирного договору [5, с. 260]. 

Наприкінці 1918 р. відновила своє функціонування УНР на чолі з Директорією. Міністерству земельних справ республіки доручено негайно виробити проект земельної реформи, урахувавши помилки «першої» УНР. Відповідний закон ухвалено 8 січня 1919 р. Тут виразно окреслено принцип націоналізації землі. Додатком до цього закону став Закон про земельний наділ для козаків армії УНР (2 десятини землі й 200 гривень безвідсоткової позики на ведення господарства). Вояк, який самовільно покидав армію Директорії УНР, утрачав право на земельний наділ [7]. Закон так і не був запроваджений у життя з огляду на складне воєнно-політичне становище самої Директорії. Крім того, на заваді стали незадоволення, а то й відвертий опір українських селян положенням Закону про недоторканність земельної власності іноземних підданих (йшлося про представників польської, німецької й деяких інших спільнот). Щодо ЗУНР, то 19 квітня 1919 р. вона ухвалила власний Земельний закон. Згідно з його положеннями в державний фонд переходили монастирські, церковні та деякі інші землі, придбані власниками для спекуляції, землі, що їх не обробляли власники своїми силами, а також ті, площа яких перевищувала визначену величину, яка ще мала бути визначена. З означеного фонду відповідними ділянками передбачено наділяти безземельних і малоземельних селян. У власність держави переходили також ліси. Відшкодування землевласникам уряд ЗУНР відкладав на пізніші часи.

Отже, цей аналіз Аналіз вказує на кілька ключових висновків. По-перше, в Наддніпрянській Україні сильно відчувався вплив більшовицької ідеології, яка пропагувала скасування приватної власності на землю та її розподіл між трудовим народом, але не надавала чітких планів з реалізації цих ідей. По-друге, проголошення власності трудового народу на землю призводило до розколу українського суспільства. Недостатня послідовність та неефективність політики Центральної Ради у вирішенні земельного питання призвели до втрати авторитету перед селянством.

Література:

1. Витанович І. Аграрна політика українських урядів 1917–1920. Мюнхен; Чикаго: УІТ, 1968. 

2. Злупко С. М. Економічна історія України: навч. посіб. Київ: Знання, 2006.

3. Мартос Борис Миколайович. URL: https://uk.wikipedia.org.wiki (дата звернення: 11.12.2023).

4. Історія українського права. За ред. О. Шевченко. Київ: Олан, 2007. 

5. Бойко О. Земельні комітети. Довідник з історії України. Київ: Ґенеза, 2001.

6. Ухач В. З. Історія держави і права України : навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль : Вектор, 2022. 302 с.

7. Ухач В. З. Земельне законодавство ЗУНР, УНР, та Української держави: порівняльний аналіз. URL: https://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=324 (дата звернення: 15.11.2023).



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота