НЕОІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ПАРАДИГМА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ОСНОВИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

НЕОІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ПАРАДИГМА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ОСНОВИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ

15.02.2024 13:41

[10. Політичні науки]

Автор: Баштанник Оксана Віталіївна, кандидат політичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»



У сучасній вітчизняній науці державного управління сформований усталений комплекс методологічних підходів до аналізу базових предметних сфер. Втім, розширення дослідницьких орієнтирів вчених із врахуванням системних факторів впливу на політичний процес, особливостей міжінституційної взаємодії, еволюції нормативного потенціалу владних відносин спонукає до трансформації методологічних основ. Новітні дослідження інституціональних складових системи державного управління реалізуються в координатах парадигмального формату аналізу, тому що це сприяє максимальній продуктивності при виконанні дослідницьких завдань.

Можливо відзначити, що парадигмальний формат дослідження проблематики управлінських відносин на сьогодні є досить поширеним серед вітчизняних вчених. Українські дослідники концептуалізують такі сучасні їх різновиди як гуманітарну, праволюдинну, економічну  (В. Скрипнюк, М. Задорожна, О. Моісеєєнко відповідно) та ін. Потреба в напрацюванні нової парадигми державного управління у відповідності з вимогами нового часу актуалізується у наукових працях О. Руденко, Н. Попович, О. Орлова, В. Стрельцова та ін. На нашу думку, у сучасній науці державного управління можливо і необхідно розвивати новітні дослідницькі підходи через вдосконалення положень класичних наукових теорій, наприклад, інституціональної парадигми державного управління та розвитку на її основі неоінституціональної. 

Розвиток наукових досліджень проблематики у галузі державного управління спонукав до актуалізації питання про епістемологічний статус теорій та концептів, які були напрацьовані за період незалежної України. О. Орлов стосовно дискусії про те, чи є необхідною нова парадигма в системі науки державного управління, свого часу зазначав, що “відповідно до етапів розвитку науки на зміну описової (дескриптивної), декларативної, мозаїчної парадигми (бо неповні, поверхневі і навіть помилкові знання теж є парадигмою) метою якої була фіксація, початкова класифікація фактів та явищ, повинна еволюційно прийти більш досконала “розширена” парадигма, яка не тільки структурує та зв’яже в єдину систему усю множину переважної більшості відомих фактів та явищ певної предметної області, а й дасть змогу робити більш точні прогнози розвитку держави, розробляти та застосовувати більш точні управлінські впливи” [5, c. 5]. Можливо стверджувати, що у сучасній науці державного управління сформовано стійкі методологічні основи реалізації досліджень, які, втім, потребують подальшого уточнення і доповнення у зв’язку із необхідністю напрацювання методологічного інструментарію для вивчення новітніх суспільно-політичних викликів. В контексті дослідження інституціональних засад реалізації державної влади було відзначено, що аналітичний процес може бути реалізований в рамках інституціональної парадигми державного управління, яка була виокремлена серед інших у науковій розробці Ю. Сурміна, В. Бакуменко, та А. Краснейчука “Методологія державного управління як галузі науки” [4]. Положення даної фундаментальної роботи в частині концептуалізації методології інституціонального аналізу були покладні в основу значної кількості наукових досліджень інституціональних засад державного управління. 

На сьогоднішній день ми вважаємо за необхідне концептуалізувати формування неоінституціональної парадигми в теоретичній і практичній площині реалізації державного управління, подібно до аналогічних процесів у науці про політику. У науці державного управління можливість реалізації продуктивних досліджень на основі положень нового інституціоналізму визнавалася вітчизняними фахівцями вже досить давно. Обґрунтовуючи теоретико-методологічні засади парадигми інноваційного розвитку суспільства, В. Бакуменко та С. Попов відзначають важливість ряду нових концепцій державного управління, серед яких він виокремлює “новий державний (публічний) менеджмент” та “нову інституціональну теорію”. На роль нового публічного менеджменту у теорії і практиці державного управління ми звернемо увагу далі, оскільки розглядаємо новий інституціоналізм як більш концептуально інтегруючий теоретико-методологічний конструкт. В. Бакуменко та С. Попов характеризують нову інституційну теорію як концепцію, яка “ґрунтується на виявленні спільно визнаного принципу щодо подальших узгоджених дій різними інституційними підсистемами. Основними інструментами його реалізації є ті, що забезпечать взаємоузгодженість інтересів декількох суб’єктів: органів влади різних рівнів, органу влади і бізнесу та громадських структур” [1, c. 25]. 

О. Вівсяник з точки зору нового інституціоналізму також звертає основну увагу на місце організацій в інституційному механізмі державного управління. Він зазначає, що “організації є вагомою складовою неоінституційної теорії. З одного боку, вони були однією з основ становлення сучасних соціально-економічних систем, піднесення держав в світі та становлення нових, прогресивних форм державності. З іншого боку організації наддержавного регулювання, політичного, соціального, духовного, етичного характеру несуть в собі на теперішній час інститутотворчу функцію і надають світу нові правила та норми поведінки, в той час як організації корпоративні, інші із сфери бізнесу є суб’єктами інституційної сфери і підпорядковуються встановленим нормам та правилам” [2]. Парадигмальний вимір теорії нового інституціоналізму у науці державного управління та цільовий аспект використання його підходів в аналітичній діяльності не є усталеним для сучасних досліджень, тому особливу цікавість представляє стаття Т. Ковальової, у якій відзначається, що “неоінституціальна парадигма формування та аналізу правових інститутів є продуктивною в трансформаційних суспільствах (до яких належить і українське суспільство), коли руйнуються старі соціально-економічні відносини разом із формами їх існування (інституціями) й зароджуються нові” [3, c. 86].

Таким чином, сучасна інституціональна парадигма реалізації влади в системі державного управління може бути представлена такими основними складовими елементами як інституціональна ефективність (спроможність), інституціональна взаємодія та стратегія інституціональних реформ. Означені елементи конструюють систему взаємодії складових інституціонального простору (норм і структур), а також визначають особливості її трансформації. На основі даного базису формується неінституціональна парадигма державного управління, в рамках якої стає можливим дослідження новітніх особливостей реалізації державної влади щодо інститутів з відмінними вимірами інституціональної спроможності, на різних рівнях інституціональних інтеракцій та ціннісним підґрунтям цивілізаційного масштабу для здійснення реформ.

Література:

1. Бакуменко В., Попов С. Парадигма інноваційного розвитку суспільства: сучасні концепції формування публічного управління. Ефективність державного управління. 2015. Вип. 43. С. 21-28.

2. Вівсяник О.М. Вплив неоінституціоналізму на визначення місця організацій в інституційному механізмі державного управління. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 4. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/4_2020/155.pdf (дата звернення: 27.01.24).

3. Ковальова Т. В. Правова інституціалізація публічного управління в умовах суспільних трансформацій. Актуальні проблеми державного управління. 2022. № 1 (60). С. 77–90.

4. Методологія державного управління як галузі науки : наук. розробка. авт. кол. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. О. Краснейчук. К. : НАДУ, 2010. 32 с.

5. Орлов О.В. Чи потрібна нова парадигма в системі науки “Державне управління”. Теорія та практика державного управління. Вип. 1. 2009. С. 1-6.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота