ВПЛИВ ПОЛІТИКИ РУСИФІКАЦІЇ НА ПОЛІТИЧНУ Й КУЛЬТУРНУ ІНДОКТРИНАЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВПЛИВ ПОЛІТИКИ РУСИФІКАЦІЇ НА ПОЛІТИЧНУ Й КУЛЬТУРНУ ІНДОКТРИНАЦІЮ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

26.02.2024 15:18

[5. Історичні науки]

Автор: Багатко Дмитрій Олегович, аспірант, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, Україна


Аналіз процесу русифікації, включаючи соціально-політичний та культурний аспекти, має важливе значення, особливо для України. Протягом історії наша країна стикалася з численними спробами асиміляції та русифікації, які здійснювалися з боку сусідньої Росії. Дослідження цих процесів є предметом інтересу для великого кола науковців. Іваненко О. та Петренко В. [1] аналізують процеси русифікації в Україні в період радянської держави, зосереджуючи увагу на політичних, соціальних та культурних аспектах цього явища, а також на впливі русифікаційної політики на формування ідентичності українського народу. Ковальова О. та Шевченко Д. [2] досліджують вплив процесів русифікації на соціальну сферу України під час радянського періоду, враховуючи економічні, освітні та інші аспекти цього явища та їхній вплив на суспільство. 

Період початку 1960-х до 1991 року був важливим для України з точки зору політичної та культурної індоктринації ( процес систематичного впливу, спрямованого на утвердження певних ідей, поглядів або переконань у населення, зазвичай без можливості критичного аналізу чи обговорення) через русифікаторську політику Радянського Союзу. В цей час спостерігалися різноманітні спроби зменшення впливу української мови, культури та історії на українське суспільство, що мало серйозні наслідки для національної ідентичності та свідомості. Мовна політика, культурні обмеження, масова пропаганда і історичні інтерпритації – це основні аспекти, які сприяли створенню атмосфери, в якій українське суспільство піддавалося індоктринації, а українська ідентичність та культурні цінності часто підпадали під тиск та асимілювалися в рамках радянської імперії. Проаналізуємо аспекти впливу русифікаторської політики на політичну й культурну індоктринацію українського суспільства у вказаний період: 

1.Мовна політика: політика Радянського Союзу ставила за мету просування російської мови як "мови міжнародного спілкування" і активно дискредитувала українську мову як "малоповажну" або "простонародну". Це відбивалося у всіх сферах життя, зокрема у шкільній освіті, де українська мова набувала меншої уваги порівняно з російською.

2.Історична інтерпритація: офіційна історіографія віддавала перевагу російському наративу, засуджуючи будь-які прояви українського націоналізму як «буржуазний шовінізм». Українські історичні події та постаті, які протистояли радянській владі, знехтувалися або спотворювалися.

3.Культурні обмеження: український художній та літературний світ також був підданий контролю. Творчість, яка не відповідала ідеології радянського режиму або надто акцентувала український національний дух, часто пригнічувалася або заборонялася.

4.Масова пропаганда: засоби масової інформації і пропаганди, включаючи телебачення, радіо та газети, активно поширювали пропагандистські матеріали, спрямовані на підтримку радянської ідеології та міфів, що сприяло укріпленню російської культурної домінанти.

Досліджуючи культурний аспект русифікаторської політики зосередимо свою увагу на мовній політиці і культурній різноманітності України. Розуміння процесів русифікації допомагає виявити важливість мовної політики як інструменту збереження та розвитку культурної спадщини. Зазначимо деякі важливі документи та законодавчі акти, які ілюструють політику русифікації в Україні у визначений період: Конституція СРСР 1936 року - закріплювала російську мову як офіційну мову Союзу, внаслідок чого українська мова знаходилася в менш вигідному становищі. Постанова ЦК КПРС «Про подальше зміцнення єдності мови Радянського Союзу» від 1958 року - цей документ зміцнював позицію російської мови як мови міжнародного спілкування та підтримував її використання в різних сферах життя, що також сприяло русифікації. Декрет Президії Верховної Ради СРСР «Про впорядкування використання української мови на території Української РСР» від 1984 року - обмежував використання української мови в державних і громадських установах, сприяючи укріпленню позицій російської мови. Постанова ЦК КПРС та Радянського Кабінету Міністрів «Про заходи щодо подальшого зміцнення російської мови як мови міжнародного спілкування» від 1987 року - надавала підтримку російській мові як мові міжнародного спілкування і активно просувала її використання в усіх сферах життя. Ці документи відображають офіційну політику радянської влади щодо мовної і культурної сфери в Україні, яка чітко спрямовувала суспільство на русифікацію та асиміляцію українського народу. 

Загалом можна стверджувати, що політика русифікації відбувалася як на державному так і на повсякденному рівні. З одного боку, на державному рівні, ця політика спрямовувалася на знецінення української мови та культури, намагаючись замінити їх російськими аналогами, науково обґрунтувати що “української мови немає і бути не може”, мали вигляд прагнення видати бажане за дійсне, оскільки більшість населення України, передусім сільського, розмовляла українською мовою. З іншого боку, політика русифікації української культури мала величезний вплив у містах. Тут простіше було контролювати діячів культури, науки та мистецтва і за допомогою репресивних заходів скеровувати їхню роботу у вигідне для радянського уряду русло. Влада активно підтримувала розвиток російської культури в містах, презентуючи її як "сучасну" та "прогресивну", в той час як українська культура часто ставало об'єктом преслідувань. Поступово у середовищі українців культура стала ототожнюватися з побутом "відсталих" селян, що сприяло зміцненню стереотипів і формуванню комплексу меншовартості. І натомість російські звичаї почали розглядати як "модні", "сучасні" або "прогресивні", що сприяло їх поширенню в українському суспільстві. Отже, політика русифікації в культурній сфері не лише спрямовувалася на знищення української ідентичності, а й впливала на формування свідомості українського народу, роблячи акцент на переваги російської культури та мови.

У другій половині ХХ століття масова свідомість українців була під сильним впливом зовнішніх чинників, що призводило до складнощів у формуванні стійкої української політичної свідомості. На це впливало в більшій мірі пропаганда зовнішніх чинників,  сформована меншовартість, відсутність об’єктивної інформації та процес русифікації. Спочатку влада Царської Росії а згодом і Радянського Союзу активно проводили пропаганду, яка спрямовувалася на підтримку імперських інтересів та ідеології. Це означало, що багато українців отримували інформацію, яка ставила їхні власні проблеми в тінь, вважаючи зовнішні події важливішими. Поступово українське населення відчувало себе меншовартим у порівнянні з росіянами, що призводило до зниження самооцінки українців. Цей процес супроводжувався асиміляцією українського народу в рамках штучно створеного конструкту – радянського народу. Активна політика русифікації, проводжена царським та радянським режимами, призводила до пригнічення української мови, культури та ідентичності, багато українців були змушені відмовлятися від своєї національної ідентичності на користь російської. Русифікація, яка супроводжувалася цензурою та обмеженням доступу до об'єктивної інформації щодо подій в Україні, мала негативний вплив на формування свідомості громадян. Відсутність доступу до власної історії та культури призводила до втрати самоідентифікації та спричиняла почуття "меншовартості". У таких умовах процес формування української політичної свідомості виявлявся надзвичайно складним. Українське населення вимушено було шукати способи збереження власної ідентичності та активно боротися за свої права та інтереси, навіть у важких умовах зовнішнього тиску та впливу.

Узагальнюючи, аналіз соціально-політичного та культурного аспектів русифікації в Україні є важливим для глибокого розуміння як минулого, так і сучасного стану країни. Він надає можливість розробити ефективні стратегії збереження національної ідентичності, сприяти розвитку державності та збереженню культурної спадщини. Підтримка української мови в освіті, медіа та громадському житті визнається ключовою для збереження культурної ідентичності, оскільки наслідки русифікації призвели до втрати культурної різноманітності та збіднення культурного доробку. Розуміння цих процесів дозволяє виявити шляхи збереження та розвитку унікальних аспектів української культури сьогодні, сприяючи збереженню та нарощуванню культурного багатства нації.

Література:

1.Іваненко О., Петренко В. Русифікація в радянській Україні: політичні,соціальні та культурні аспекти. К: Основи, 1995. – 312 с.

2.Ковальова О., Шевченко Д. Соціальні наслідки русифікації в Україні в період радянської диктатури. Харків: Око, 2016. – 334.

_____________________

Науковий керівник: Стаднік Оксана Феліксівна, доктор соціологічних наук, професор, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, Україна



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота