ГРАМАТИЧНІ ТРАДИЦІЇ АРАБСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ (СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ) - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ГРАМАТИЧНІ ТРАДИЦІЇ АРАБСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ (СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ)

18.03.2024 13:18

[8. Філологічні науки]

Автор: Алкаді Мансур Салєх Абдо, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри кримськотатарської та східної філології Навчально-наукового інституту філології та журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського


Ключові слова: українська мова, арабська мова, граматична традиція, граматична категорія, частини мови, число, рід, істота/неістота.

Постановка проблеми. У межах порівняльного мовознавства вивчення граматичних традицій  набуло пріоритетного значення.  Підготовка перекладачів-арабістів не може існувати без включення порівняльного аналізу граматичних категорій арабської та української мов в процес навчання. 

Аналіз останніх досліджень і публікації.  Проблема вивчення граматичних категорій  неодноразово була об’єктом наукових досліджень.  Особливо помітними серед провідних українських та зарубіжних мовознавців є праці Осадчої Ю.Б., Маслової В.А., Лисиченко Л.А., Єрмоленко С.Я., Жиль Фоконьє, Р. Ланґакера   та інших авторів.

Метою даної статті є порівняльний аналіз та опис стану деяких граматичних категорій арабської та української мов як на цьому етапі, так і у процесі розвитку. 

Виклад основного матеріалу. Мова як засіб спілкування та пізнання здавна привертала увагу вчених. Протягом усієї своєї історії лінгвісти намагалася зрозуміти і пояснити, яким чином з'явилася мова на нашій планеті Земля і як згодом з'явилися  ті численні мови, якими користується сьогодні сучасне людство. Провідні зарубіжні та українські мовознавці кінця 20 – початку 21 ст., такі, як Жиль Фоконьє, Р. Ланґакер, Дж. Лакофф, Р. Джекендофф, В. Маслова, Є. Бартмінський,                       Л. Лисиченко, С. Єрмоленко, І. Голубовська, В. Жайворонок гідно продовжують і розвивають  ідеї О. Потебні,   В. фон Гумбольдта, Едварда Сепіра, Бенджаміна Лі Ворфа, Лео Вайсґербера  та ін.  У світі з'явилася велика кількість наукових робіт, що допомагають зрозуміти процеси, які відбувалися у сфері мовознавства протягом усієї  історії розвитку людства. Ми ж пропонуємо поглянути на проблеми розвитку мов через розвиток їх граматичних категорій і для цього дослідження порівняємо дві зовсім різні мови: українську та арабську.

Порівняльний аналіз саме цих двох мов представляє інтерес тому, що вони відносяться до різних макросімей: українська мова починає свою історію від праслов'янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської, а арабська відноситься до афразійських мов. Не є секретом те, що  чим далі не споріднені мови знаходяться один від одного за класифікацією, тим менше ми виявимо подібності між їх  граматичними категоріями. Існуючий у офіційній науці аналіз сучасного стану арабської і української  мов підтверджує цю закономірність на рівні граматичної традиції. У даній статті ми проаналізуємо стан деяких граматичних категорій цих двох мов як на цьому етапі, так і у процесі формування.

Істотна відмінність між українською та арабською мовами починається з виділення частин мови. Відповідно до класичних підручників граматики в українській мові виокремлюють десять частин мови, з яких шість самостійних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), три службових (прийменник, сполучник, частки) та вигук. Крім цього, як окремі частини мови іноді виділяють модальник і станівник, і в цьому випадку число частин мови досягає дванадцяти [6, с.89 ]. А якщо врахувати й деяких інших кандидатів на роль частин мови, то їх число значно збільшиться. На цьому фоні вражає стабільність виділення частин мови в арабській мові. Їх завжди було три:  اسم   ім'я, فعل  дієслово,  حرف  частка [1, с.112]. І нині немає (та ніколи й  не було) жодного лінгвіста, готового запропонувати збільшити чи скоротити цей список.

Не менш цікавим є граматичне поняття істоти/неістоти (воно також привертає нашу увагу). В українській мові до назв істот належать іменники, що називають людей, тварин, птахів, риб, комах, міфічних істот. В арабській мові до істот відноситься тільки те, що пов'язане з Людиною, а до неживих - все інше. Від цього навіть залежить узгодження слів у реченні. Такому розподіл імен у цій категорії відповідає поняття про наявність у природі трьох основних програм: світобудови, життя та еволюції розуму [2, с.252]. До програми життя належить  тваринний і рослинний світ, а еволюція людини звичайно належить до  програми еволюції розуму.  За цим принципом і відбувся в арабській мові поділ імен на  істоти/неістоти (ще одне підтвердження нерозривного зв'язку  процесів, що відбуваються в природі, з розвитком мови). В українській мові цей поділ відбувся за принципом «живий-неживий», при цьому рослини потрапили в розряд «неживих». Таким чином, виникає багато питань, пов'язаних з критеріями, за якими відбувся розподіл імен на істоти/неістоти. 

Але чи завжди так було в українській мові? Виявляється, що  ні. Історико-семантична проблема цієї категорії на сьогодні в українській лінгвістиці досліджена лише частково. Зокрема, О. О. Потебня проаналізував взаємозв’язок категорій відмінка у слов’янських мовах із категорією живе/неживе.     Окремі питання історії формування категорії істоти вивчали О. В. Бондарко, Н. Г. Озерова, К. Г. Городенська, А.А Залізняк, І.Г Матвіяс, І. Р. Вихованець, В. О. Горпинич та інші мовознавці. Дослідження в галузі східнослов’янської мови показують, що категорія істоти/неістоти в українській мові пройшла у своєму розвитку довгий шлях. У категорію істот спочатку потрапили лише імена, що позначали осіб чоловічого роду, і лише через пару  століть до істот стали відносити і імена, що позначають осіб жіночого роду. У XVII столітті (коли до цієї категорії стали відносити імена, що позначають тварин), категорія істоти/неістоти оформилася в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні [7, с.213]. Тому можна зробити висновок, що безпосередньо перед XVII століттям категорія істоти/неістоти в українській та арабській мовах практично збігалася. Окрім цього, доречно відзначити ще один аспект. В арабській мові до істот відносять тільки імена, що позначають людину і в граматичній традиції замість термінів «живий» і «неживий» використовуються терміни, які при більш точному перекладі мають значення «розумний» і «нерозумний» ( як практично і у всіх підручниках арабської мови, призначених для українськомовного читача).  Доводиться констатувати, що ці арабські граматичні терміни більш логічні, ніж терміни, які використовуються у граматиці української мови.

Наступним є порівняльний аналіз категорії числа. В українській мові є два числа: однина і множина. Двоїна відома в діалектному мовленні, у літературному зараз майже не зустрічається. В арабській мові активно вживаються три числа: المفرد однина,  جمع  множина та  التَّثْنِيَة двоїна . Двоїна утворюється від будь-якої назви предмету шляхом додавання в основу однини чоловічого та жіночого роду закінчення ـَ انِ для іменного відмінка та  ـَ يْنِ для родового та знахідного відмінків. У жіночому роді  ة  при написанні переходить у  ـتـ  [4, с.112]. Українці здебільшого не знайомі з двоїною. У їхній свідомості давно утвердилося розуміння того, що є однина і множина, а може двоїна взагалі не потрібна? Поміркуємо разом. Світ створений з протилежностей, наприклад: світло і морок, життя і смерть, любов і ненависть, безсмертя і забуття, перемога і поразка. Спробуємо в ці пари вставити щось третє. Складно... Отже двоїсть є реальністю нашого світу, яка зустрічається завжди.  А будь-яка реальність має відбиватися і в мові. Саме тому наявність подвійного числа є природньою і навіть необхідною. Чому українська мова прагне позбутися цієї дуже необхідної категорії? Тому, що українська граматика на відміну арабської перебуває у постійному розвитку: щось втрачається і щось з'являється.

Відомий французький лінгвіст Мейє Антуан досліджував найдавніший стан слов'янських мов і написав: «У загальнослов'янській мові двоїна вживалося регулярно. Найдавніші пам'ятники представляють у відповідних випадках постійне та суворе вживання закінчень двоїни… Зникнення цього числа відбувалося поступово і залишило у всіх мовах рясні сліди, морфологічні та синтаксичні. Слов'янські мови ... є єдиними індоєвропейськими мовами, де двоїна залишилася  так довго». [3 , с. 260]. Відомі згадки і про те, що загальнослов’янська структура двоїни включала п'ять різновидів форм і була представлена навіть докладніше, ніж у сучасній арабській.

Наступна граматична категорія, яку доцільно дослідити, – категорія роду. В українській мові існують чоловічий рід, жіночий рід, середній рід. Деякі вчені виділяють невелику кількість слів спільного роду. Така система формувалася протягом тривалого історичного періоду.  В арабській мові категорія роду займає особливе місце, оскільки дана категорія використовується не тільки щодо істот але й щодо неістот і їх лише два: чоловічий  الْمُذَكَّرُ  та жіночий  الْمُؤَنَّثُ.  Чому так? Можливо тому, що у природі завжди є чоловічий і жіночий початок і це єдина правильна гармонія, бо третього не дано. Араби дотримуються цього порядку, бо він у всіх його живих проявах є відображенням законів устрою світу. То може арабська граматична традиція у цій категорії більшою мірою відповідає стану речей у природі, ніж українська? Але слід зазначити, що в арабській мові є група імен, які можна віднести як до чоловічого, так і до жіночого роду. По-перше, таких імен небагато. По-друге, жоден арабський лінгвіст не намагався виділити цю групу імен в окрему категорію і дати їй окрему назву. Наприклад: السماء  небо, سكين  ніж,  الكبد  печінка,  الطريق  шлях, سلاح  зброя та деякі інші.

В історії розвитку граматичної категорії роду в українській мові можна відзначити одну цікаву тенденцію. Напротязі  довгого періоду часу середній рід постійно виявляв нестійкість (на відміну від чоловічого та жіночого). Певним чином відбувалася руйнація (а місцями, можливо, і повна втрата) категорії середнього роду з наступним переходом іменників цього роду зазвичай в жіночий, а подекуди   в чоловічий рід. Отже, і в граматичній категорії роду в українській мові намічалася тенденція зближення за складом з арабською мовою, проте ця тенденція не набула належного розвитку і повної схожості на якомусь етапі спостерігати не вдалося, як це відбувалося з деякими іншими граматичними категоріями. 

Висновок. Порівнюючи у деталях граматичні системи двох різних мов, слід зазначити, що арабська граматична традиція вражає насамперед своєю дивовижною стабільністю на фоні постійних змін, які відбуваються в досліджуваних граматичних категоріях української мови. За півтора тисячоліття мова багатої і своєрідної культури зберегла в незмінному вигляді свою граматику і за весь час існування арабської мови її граматичні категорії не змінювалися: описані в перших працях з граматики граматичні конструкції та поняття збереглися в сучасній арабській літературній мові. Українська ж  мова протягом усього періоду  існування активно розвивалася: її граматичний устрій суттєво змінився. Що краще? Складно дати однозначну відповідь на це запитання, але у кожної мови свій неповторний і лише їй одній властивий шлях розвитку. Отже, не є дивним той факт, що одна мова постає у всій своїй красі завдяки незмінності та стабільності, а інша існує тільки у постійному розвитку. Ось як про це писав  Ян  Бодуен де Куртене: «У мові, як загалом у природі, все живе, все рухається...». Можливо, зникнення деяких граматичних категорій негативно позначилося на граматиці української мови, але доречно згадати слова Олеся Гончара: «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття…» [5, с.205].

Якою  буде українська мова у майбутньому, якими якостями вона володітиме, що вона втратить, а що придбає? Чи може статися так, що постійні процеси розвитку змінять її до невпізнання? Араби дотримуються чистоти мови і піклуються про те, щоб зберегти арабську мову у незмінному вигляді. Поки що їм це вдається, але які сюрпризи приготує їм плин часу? Ніхто не знає відповідей на ці запитання. 

Настав час зрозуміти, які властивості мови слід зберегти, а яких позбутися. Чи можемо ми вже зараз вплинути на ці процеси? Як зміняться арабська і українська мови у майбутті – залежить і від нас: арабістів та україністів сьогодення. Чи не час розпочати дискусію з цього приводу з метою визначення основних напрямів, за якими мають розвиватися мови, щоб не наробити помилок.

Література:

1. Гранде Б.М. Курс арабської граматики у порівняльно-історичному висвітленні. – М.: Східна література РАН, 2001. - 592 с.

2. Ліас. Лицарі із піднятим забралом. – Одеса.: Друк, 2009. - 528 с. 

3. Мейє А. Загальнослов'янська мова. – М.: Прогрес, 2001. -500 с.

4. Осадча Ю.Б., Юрків Л.М., Черноног О.М., Кононенко В.Г. Арабська мова. Початковий рівень. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. — 237 с. 

5. Пошивайло І. Іван Гончар: спогади про І. Гончара. – К.: УЦНК «Музей І. Гончара», 2007. – 576 с.

6. Савчук Н.М. Українська мова за професійним спрямуванням: навчальний посібник. – Умань : ВПЦ «Візаві», 2019. – 160 с.

7. Самійленко С. П. З історії граматичної категорії істот – неістот / С. П. Бевзенко, А. П. Грищенко, Т. Б. Лукінова, В. В. Німчук, В. М. Русанівський, С. П. Самійленко // Історія української мови: морфологія – К.: Наук. думка, 1978. – С. 67 – 74.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота