МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНТЕРНУВАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНТЕРНУВАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ

12.04.2024 00:05

[2. Юридичні науки]

Автор: Тараненко Микола Миколайович, кандидат юридичних наук, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»


Під час збройного конфлікту нормами міжнародного гуманітарного права (далі – МГП) передбачається можливість позбавлення волі осіб, що потрапляють під владу супротивної сторони. В такому випадку виникає правовий режим воєнного полону, що детально регламентується нормами ІІІ Женевської конвенції Про поводження з військовополоненими. Однак не всі особи, щодо яких застосовується режим позбавлення волі під час міжнародного збройного конфлікту, володіють статусом військовополонених. Зокрема, як на окупованій, так і на їх власній територіях, ворогуючі сторони регулярно зіштовхуються з цивільними особами, які можуть нести серйозну загрозу безпеці та громадського порядку, що вимагає від воюючої сторони утримувати їх під вартою. Ці особи, як правило, користуються захистом відповідно до норм Четвертої Женевської конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» (далі IV ЖК).

Примусове інтернування цивільних осіб є одним із передбачених нормами IV ЖК заходом безпеки, що в праві застосовувати воююча сторона. Воно може застосовуватись виключно в якості заходу крайньої необхідності, коли менш радикальні заходи контролю, наприклад, заборона на залишення місця постійного проживання, обмеження руху транспортних засобів, встановлення комендантської години, або заборона здійснення певної професійної або політичної діяльності вже будуть вважатися недостатніми.

На власній території супротивні сторони можуть видавати відповідні розпорядження про проведення інтернування лише у випадку, якщо забезпечення безпеки воюючих робить інтернування цивільних осіб «абсолютно необхідним», тоді як на окупованих територіях воно допускається в разі наявності «важливих причин безпеки». Фактично, дані вимоги означають, що інтерновані особи мають становити реальну значну загрозу для внутрішньої або зовнішньої безпеки сторони, що здійснює затримання, і у випадку, якщо таку загрозу не вбачається можливим усунути за допомогою менш радикальних заходів. До таких загроз, безсумнівно, можуть належати диверсійна діяльність, підривні заходи, участь в організаціях, що мають на меті організувати масові заворушення, надання прямої військової допомоги армії супротивнику, здійснення саботажу чи шпигунства. 

При цьому сам факт приналежності особи до громадянства держави-супротивника не може розглядатися в якості факту загрози безпеці, яка автоматично буде виправдовувати застосування інтернування. По суті, держава, яка здійснює затримання, «повинна мати вагомі підстави вважати, що особа, котру інтернують, своєю діяльністю, знаннями чи кваліфікацією несе реальну загрозу безпеці цієї держави зараз чи в майбутньому»[2]. 

Факт загрози має бути встановлений відносно кожної особи окремим процесуальним провадженням та оформлюється рішенням суду або адміністративного органу. Під час провадження особі має бути негайно повідомлено про причини її інтернування мовою, яку вона розуміє. При цьому має бути забезпечено право на оскарження рішення про інтернування. Апеляції повинні бути розглянуті якомога швидше, і, якщо рішення не підлягає зміні – суд або адміністративний орган повинні, не рідше двох разів на рік, переглядати необхідність проведення інтернування та за наявності необхідних підстав, скасовувати цей режим.

В певних випадках цивільні особи можуть добровільно вимагати про проведення свого інтернування. Подібні ситуації можуть виникати із особами, котрі проживали на деокупованих територіях та співпрацювали з окупантом, що спровокувало вороже ставлення до них з боку односельців. В таких ситуаціях держава з територіальною юрисдикцією зобов’язана відгукнутися на вимоги щодо добровільного інтернування. Однак можливість добровільного інтернування не передбачена для територій, що знаходяться під окупацією.

Статус інтернованого припиняється в таких випадках:

Відсутність загрози безпеці з боку окремих осіб. Особи, інтерновані за дії, пов’язані зі збройним конфліктом, повинні бути звільнені щойно обставини чи причини інтернування об’єктивно припиняють своє існування. З цією метою встановлюється періодичний перегляд рішення про застосування інтернування.

Втеча. Інтерновані особи можуть здійснювати успішні втечі. До осіб, котрі знову потрапляють під варту після втечі або під час втечі, може бути призначено спеціальний нагляд, але виключно в межах дисциплінарної відповідальності.

Смерть. В разі смерті інтернованого, лікар готує свідоцтво про смерть, та сповіщає Центральну агенцію з розшуку інформацію про заповіт, факт належного поховання (або кремацію) та позначення могили. В разі наявності підозри про вбивство інтернованої особи, держава, що здійснює затримання, зобов’язана негайно розпочати відповідне кримінальне провадження, провести офіційне розслідування та підготувати офіційний звіт стосовні цієї справи.

Звільнення з гуманітарних міркувань. Воюючі повинні докласти максимальних зусиль щодо можливого звільнення, репатріації або розміщення на території нейтральної держави певних категорій інтернованих: зокрема дітей, вагітних жінок та матерів із немовлятами й маленькими дітьми, поранених і хворих, а також осіб, яких тримали під вартою протягом тривалого часу.

Відповідно до IV ЖК, інтернування «припиняється якнайшвидше після закінчення бойових дій». Це формулювання, очевидно, є менш суворим для держави, що здійснює затримання, ніж вимога звільнити та репатріювати військовополонених «негайно після припинення бойових дій»[1, с. 220]. Після закінчення бойових дій чи режиму окупації сторони конфлікту зобов’язані забезпечити повернення всіх інтернованих осіб до їхнього останнього місця проживання, або сприяти їх репатріації. З цією метою можуть бути створені спеціальні комітети задля пошуку розсіяних по різним місцям інтернованих осіб. 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Мельцер Нільс. Міжнародне гуманітарне право. Загальний курс. Женева. МКЧХ, 2020. 397 с.

2. ІV Женевська конвенція «Про захист цивільного населення під час війни» від 12 серпня 1949 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота