ДО ПИТАННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ПРИРОДУ РЕГЛАМЕНТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ПРИРОДУ РЕГЛАМЕНТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ

29.05.2024 17:09

[10. Політичні науки]

Автор: Лінецький Сергій Володимирович, помічник-консультант народного депутата України



Регламент Верховної Ради України (далі – Регламент) – одне з чільних джерел парламентського права України, своєрідність якого можна представити у вигляді системи ознак, які розкривають його правову природу як юридичного явища. У вітчизняній юриспруденції вже були зроблені окремі наукові спроби охарактеризувати правову природу Регламенту як нормативно-правового акта [1], проте з огляду на застарілість досліджень та зміну форми цього акта (з підзаконного акта на закон), наведені характеристики мають бути суттєво переглянуті, критично переосмислені та змістовно оновлені. Тим більше, що сама історія Регламенту, перипетії його еволюції упродовж останніх десятиліть підтверджує об’єктивну доцільність та необхідність такої реінтерпретації, зокрема з теоретико-правових позицій.

1. Детально опрацьований, виконаний на високому техніко-юридичному рівні Регламент є яскравим свідченням зрілості вітчизняної моделі парламентаризму та водночас своєрідним відображенням тих політико-правових проблем, які можуть характеризувати «хвороби росту» національного парламентаризму. Нинішня його форма – це результат певного політико-правового компромісу досягнутого після тривалих експериментів з формою регулювання парламентських процедур упродовж 1991-2010 рр. Законодавча форма Регламенту – відносно нещодавня, але вже усталена у парламентській практиці його форма, яка стала оптимальним способом законодавчого закріплення системного здійснення парламентських процедур в єдиному акті вищої юридичної сили. Значною мірою вона стала можливою після активної правоінтерпретаційної діяльності Конституційного Суду України, який де-юре і визнав єдино можливу форму цього акта парламентського законодавства: «проаналізувавши положення частини п’ятої статті 83, пункту 15 частини першої статті 85 Конституції України в їх системному зв’язку із положеннями частини другої статті 6, частини другої статті 19, пункту 21 частини першої статті 92 Основного Закону України», Суд «дійшов висновку, що Регламент, який, зокрема, унормовує організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання ним чинності» [23].

2. Цьому акту притаманна чітка предметна визначеність. На відміну від багатьох законодавчих актів України, у частині першій статті 1 Регламенту прямо вказані групи правовідносин, що їх регулює цей акт: 1) порядок роботи Верхової Ради України; 2) порядок роботи її органів та посадових осіб; 3) засади формування, організації та припинення діяльності депутатських фракцій і груп [14]. Це формулювання розкриває сутність наступної конституційної формули: «порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (частина п’ята статті 83 Основного Закону України) [3]. У розрізі регулювання порядку діяльності Верхової Ради України її Регламент охоплює своїм регулятивним впливом порядок підготовки і проведення сесій Верхової Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає  законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, порядок здійснення контрольних функцій Верхової Ради України  (частина друга статті 1 Регламенту) [15]. Фактично регулятивна дія Регламенту, тим самим, охоплює порядок реалізації всіх конституційно визначених функцій Верхової Ради України.

3. Це кодифікований законодавчий акт (хоча окремими дослідниками він не розглядається як такий [4]), який системно регулює парламентські процедури на основі Конституції України, конкретизуючи її положення [2]. Він відзначається високою юридичною цілісністю та узгодженістю його приписів. Має складну внутрішню будову, в якій відображається широта парламентських правовідносин та їх специфікація. По відношенню до Конституції України він виступає актом нижчої юридичної сили та правоконкретизуючим актом. На «підконституційності» цього акта неодноразово наголошував як Конституційний Суд України, так і науковці [22]. Проте така системність має, на жаль, все ще незавершений характер. Відповідно до частини дев’ятої статті 83 Конституції України вимагається регулювання Регламентом «засад формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України» [16], що до сих пір не зроблено, попри певні законопроектні напрацювання та існування комплексу норм, присвячених діяльності коаліції та опозиції у парламентських Регламентах 2006, 2008 та 2009 рр. Тож на сьогодні (станом на 27.05.2024 р.) це чи не найістотніша прогалина в чинному Регламенті, на якій наголошують експерти та науковці [24]. Далекою від досконалості є й виписана в Регламенті процедура внесення змін до Конституції України. Частково вона вже виглядає застарілою. Між тим, нагадаємо, що саме з мотивів порушення конституційної процедури внесення змін до Конституції України Конституційний Суд України у вересні 2010 р. ухвалив Рішення про визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 р. №2222-IV [25]. 

4. Він має юридичну силу закону, адже затверджений Регламент законом від 10.02.2010 р. [17] Він приймається, змінюється та припиняє чинність у порядку ординарної законодавчої процедури. Важливо, що така процедура має не зовнішній, а внутрішній характер щодо Регламент: вона  визначена цим же  Регламентом і є обов’язковою для всіх суб’єктів її застосування. Статус Регламенту як закону випливає з низки норм Конституції України та з правових роз’яснень Конституційного Суду України, вміщених у низці його рішень [26]. Такий статус цього Регламенту істотно відрізняє його від регламентів інших державних органів, які, як правило, затверджуються самими цими органами і є суто внутрішніми процедурними документами (Регламент Кабінету Міністрів України затверджено постановою Уряду [7], Регламент Конституційного Суду України – рішенням цього Суду [19], Регламент Пленуму Верховного Суду – постановою Пленуму Верховного Суду [8]).

5. Парламентський Регламент регулює процесуально-правові відносини, що складаються у зв’язку з виконанням Верховною Радою України покладених на неї конституційних функцій і повноважень. По суті, цей документ є своєрідним «компенсаторним» актом у тому сенсі, що, оскільки Конституція України не містить великої кількості присвячених урегулюванню парламентської діяльності процесуально-правових норм, то саме Регламент перебрав на себе відповідну регулятивну роль. Тому можна погодитися з В. Шаповалом у тому, що український парламентський Регламент здійснює відповідне правове регулювання не «після» Конституції, а «разом» з Конституцією [27].

6. Регламент регулює широке коло парламентських правовідносин. Він містить найбільш істотну за обсягом та правовим значенням частину процесуально-правових норм, що регулюють та охороняють діяльність Верховної Ради України. Ці норми відповідають сутності і призначенню Регламенту як провідного акта, покликаного регулювати парламентські процедури. Так, тривалий час Регламент регулював порядок обрання суддів на посади безстроково. Зі зникненням цієї правової функції Верховної Ради України у результаті конституційної реформи правосуддя 2016 р. [6] відповідне регламентне регулювання було припинене [5]. Так само з прийняттям у 2019 р. Закону України «Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)» [11] норми щодо процедури імпічменту були вилучені з Регламенту.

7. За часом дії Регламент має постійний характер, що сприяє стабільності та передбачуваності регулювання відповідного кола правовідносин. Нагадаємо, що у парламентській практиці України до 1994 р. мала місце практика ухвалення тимчасових регламентів для Верховної Ради України кожного наступного скликання, що не сприяло стабілізації парламентських процедур і свідчило про незавершеність інституціалізації парламентаризму в Україні, який до 1991 р. взагалі не визнавався необхідним державно-правовим явищем. 

8. Регламент є основним законодавчим актом, що фіксує конституційно-правовий інститут парламентських процедур, що реалізуються в діяльності єдиного органу законодавчої влади в Україні. Він не визначає і не встановлює функції та повноваження Верховної Ради України (що є завданням Конституції України), а лише регулює порядок їх здійснення, а також особливості взаємовідносин у цьому зв’язку з іншими органами державної влади.

9.  Регламент є найважливішим актом парламентського права, розташованим в ієрархії законодавчих актів після Конституції України, поряд із такими законами зі сфери парламентського права, як «Про статус народного депутата України» [20], «Про комітети Верховної Ради України» [10], «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України» [21], «Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент)» [12], «Про правотворчу діяльність» [13]. З ними він тісно пов'язаний системними зв’язками, що зумовлене спільним регулюванням парламентських процедур та деяких інших аспектів парламентської діяльності відповідно до частини першої статті 1 Регламенту [18]. Він має численні бланкетні норми, що відсилають до цих законодавчих актів. Тим часом ці закони містять чималу кількість норм, що відсилають до положень Регламенту. З плином часу така взаємодія між цими актами посилюється, що сприяє системності та упорядкованості правового регулювання парламентських процедур.

10. Регламент є відносно стабільним законодавчим актом. Цьому сприяє його форма закону, що унеможливлює надмірно часті та довільні коригування парламентських процедур самими депутатами, що уможливлювалося в часи, коли Регламент діяв у формі підзаконного атка. Водночас за умов підвищеної динаміки законодавчих змін у держдві стабільність регламентного регулювання парламентських процедур може ставати відносною. Так, за період функціонування Верховної Ради України 9-го скликання (від 28.08.2019 р.) Регламент зазнавав неодноразових, часом безсистемних змін, зокрема, протягом 2019 р. – 10 разів, 2020 р. – 7 разів, 2021 р. – двічі, 2022 р. – 6 разів, 2023 р. – двічі. Між тим, як засвідчила Постанова Верховної Ради України «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України» від 17.03.2016 р., настав час ухвалення комплексних змін до Регламенту з метою модернізації парламентських процедур, приведення їх у відповідність до вимог законодавства країн-членів Європейського Союзу [9].

11. Він є важливим юридичним інструментом самоорганізації Верховної Ради України як парламенту держави, оскільки саме він установлює засали управління парламентом як колегіальним органом державної влади та тим  самим гарантує парламентський суверенітет у чітко окреслених конституційних межах; визначає засади парламентської структуризації за фаховою (комітети та тимчасові комісії) та за політичною ознаками (діяльність парламентських фракцій і груп). Він також здійснює координуючий, упорядковуючий та спрямовуючий вплив на діяльність парламенту України, його органів та посадових осіб; сприяє належному здійсненню парламентських функцій на засадах правової держави, верховенства права, поділу державної влади та обмеженого правління; програмує планомірний і передбачуваний характер парламентської діяльності, застерігає її від проявів суб’єктивізму, сваволі та правового нігілізму, створює умови для належного контролю за конституційністю і законністю парламентської діяльності і її результатів – актів парламенту; забезпечує однакове правозастосування в парламентській роботі, а також нормативний та інституційний континуїтет у діяльності Верховної Ради України.  

З огляду на вищенаведене, Регламент умовно можна назвати своєрідною «малою конституцією» парламенту України. Проте така юридична характеристика потребує неухильного додержання регламентних вимог у практиці діяльності роботи Верховної Ради України, своєчасного оновлення його норм та забезпечення стабільності регулювання парламентських процедур на основі й у суворій відповідності до норм Конституції України.

Література:

1. Ганжа Н.В. Теоретичні проблеми регламенту Верховної Ради України : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. НАН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2004. 17 с.; Сас С.В. Законодавство про регламент Верховної Ради України : проблеми теорії і практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02. Ін-т законодавства Верховної Ради України. Київ, 2005. 20 с.; Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу : монографія. Київ : Парламентське вид-во, 2004. 520 с. С. 302-319; Маркуш М. Регламент Верховної Ради України: конституційний аспект. Віче. 2009. №24. С. 4- 8; Мартинюк Р.С. Форма нормативно--правового акта про Регламент Верховної Ради України. Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". 2011. №1(3). С. 1-13. 

2. Звоздецька І.В. Конституційно-правове регулювання парламентських процедур в Україні : питання теорії та практики : дис. ... канд. юрид. наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» (081 – право). Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України. Ужгород, 2021. 250 с. С. 90-91. 

3. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 142.

4. Кошіль Н.М.  Систематизація конституційного законодавства України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право. Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса, 2017 187 с. 

5. Про Вищу раду правосуддя : Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 7-8, ст.50. 

6. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) : Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 28, ст. 532. 

7. Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/950-2007-%D0%BF#Text. 

8. Про затвердження Регламенту Пленуму Верховного Суду : постанова Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 1. https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/reglamentp/.

9. Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України : Постанова Верховної Ради України від 17.03.2016 р. № 1035-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 14. Ст. 149. 

10. Про комітети Верховної Ради України : Закон України від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 19, ст.134. 

11. Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент) : Закон України від 10 вересня 2019 року № 39-ІХ. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 40, ст.212. 

12. Про особливу процедуру усунення Президента України з поста (імпічмент) : Закон України від 10 вересня 2019 року № 39-ІХ. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 40, ст.212. 

13. Про правотворчу діяльність : Закон України від 24 серпня 2023 року № 3354-ІХ. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2023, № 93, ст. 364. 

14. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 14–15, 16–17. Ст. 133. 

15. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 14–15, 16–17. Ст. 133. 

16. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 14–15, 16–17. Ст. 133. 

17. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 14–15, 16–17. Ст. 133. 

18. Про Регламент Верховної Ради України : Закон України від 10 лютого 2010 р. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 14–15, 16–17. Ст. 133. 

19. Про Регламент Конституційного Суду України : постанова Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001710-18#Text. 

20. Про статус народного депутата України : Закон України від 17 листопала 1992 р. № 2790-ХІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 3, ст. 17. 

21. Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України : Закон України від 19 грудня 2019 р. № 400-ІХ. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2020, № 27, ст.174.

22. Рішення Конституційного Суду України  у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України) від 1 квітня 2008 року 4-рп/2008. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-08#Text; Шаповал В. Джерела конституційного права України : питання теорії і практики. Право України. 2014. № 9. С. 155-170. С. 164.

23. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України“ та Регламенту Верховної Ради України від 26 листопада 2009 року № 30-рп/2009. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v030p710-09#Text

24. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 105 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 83 Конституції України (справа про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України) від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v016p710-08#Text; Проблеми регламентації коаліції та опозиції у Верховній Раді України. Рекомендації експертів / Крижанівський В., Паршикова А., Лінецький С. Київ : [ФОП Москаленко О.М.], 2017. 124 с.; Деркач А. Коаліція депутатських фракцій як особливий суб'єкт конституційно-правових відносин. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 7. С. 127-132; Окрема думка судді Конституційного Суду України Саса С.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів". https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/nb06d710-19#Text. 

25. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v020p710-10#Text.

26. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України" (справа про утворення фракцій у Верховній Раді України) від 3 грудня 1998 року № 17-рп/1998. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-98#Text; Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України“ та Регламенту Верховної Ради України від 26 листопада 2009 року № 30-рп/2009. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v030p710-09#Text. 

27. Шаповал В. Джерела конституційного права України : питання теорії і практики. Право України. 2014. № 9. С. 155-170. С. 164. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота