СТВОРЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЕКТУ - ПРІОРИТЕТ ЧАСУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СТВОРЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЕКТУ - ПРІОРИТЕТ ЧАСУ

29.05.2024 19:14

[4. Педагогічні науки]

Автор: Косс Володимир Андрійович, аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ



Перед педагогічною наукою та практикою стрімкий соціальний, технологічний і політичний розвиток сучасного світу ставить нові проблеми. В епоху різких соціальних змін, які переживає наше суспільство, виникає необхідність кардинально реформувати освіту. Сучасній людині доводиться діяти в складних і невідомих ситуаціях, в умовах конкуренції та конфліктів, суперництва і співробітництва з представниками інших культур. Особливо актуальною стає проблема створення умов для формування особистості, яка здатна до самоактуалізації, творчого сприйняття світу та соціально значущої діяльності, спрямованої на розвиток суспільства. На жаль діюча система освіти не дуже сприяє цьому, і тому створення альтернативного професійно- педагогічного проекту, започаткованого на демократичних і правових основах, стає на рівень пріоритетних в освітньому просторі країни.

Розглянемо причини, за яких діючий проект є несприятливим для створення умов, згаданих вище. Незважаючи на те, що в системі освіти відбуваються істотні рухи, перетворення, деякі реформи, глибинна сутність історично створеної в надрах соціалізму системи залишається в принципі незмінною. Щоб не говорили про демократичні перетворення, але не розстається шкільна освіта, перш за все, з авторитаризмом, головною перешкодою для впровадження більш широких демократичних і правових перетворень у середній школі.

Дійсно, авторитаризм у системі виховання й освіти підростаючого покоління - явище історичне. Воно супроводжує людське суспільство з моменту його народження і становлення як деяка неминучість. Об'єктивна реальність всієї історії існування і розвитку людського суспільства перебуває в безперервній зміні поколінь. І в цьому безперервному циклі відновлення вони неминуче зіштовхуються і вступають у взаємні полярні відносини. Ці від- носини не тільки взаємно полярні, але і не рівноправні, оскільки доросле покоління, успадкувавши досвід своїх попередників, нав'язує підростаючому поколінню свої правила гри і примушує його дивитися на навколишній світ очима дорослих. У такій ситуації авторитаризм і насильство дорослих над молодим і зростаючим поколінням неминучі. Тому світове співтовариство, повною мірою усвідомивши це зло, розробило механізм захисту прав підростаючих поколінь в основних документах - міжнародних деклараціях прав людини і прав дитини. Але, на наш погляд, дуже важко вони впроваджуються в освітянську практику, особливо пострадянських країн.

По-друге, діючий професійно-педагогічний проект ґрунтується на наукових постулатах науки, що протягом більш ніж сімдесят попередніх років перебувала в прямій і повній залежності від партійних і державних органів, беззастережно виконувала всі їхні директиви і постанови, пояснювала й обґрунтовувала їхню наукову переконливість і перспективність.

Усе вибудуване за 70 років педагогічною наукою в колишньому СРСР спиралося на два наріжних камені - марксистсько-ленінську філософію, що була методологічною основою педагогіки, і на рішення партійних з'їздів і партійно-урядових постанов, що були ціннісними і методологічними орієнтирами в діяльності як школи, так і педагогічної науки в цілому, та фактично перейшло в педагогічну науку незалежної України. Знову ж таки, певні кроки подолання цього робляться, але наскільки вони рішучі на прикладі сучасної школи дуже добре видно, точніше у переважній більшості не видно зовсім. Наприклад, стверджується (Кумарін В.П. [5]), що майже 100% випускників виходять зі школи з повним набором важких хворіб (неврастенія, виразка шлунку, сколіоз, психічні розлади, ослаблення імунної системи). Після початкової школи біля половини дітей пропадає бажання учитися - звідси масовий вихід на вулицю, зріст дитячої злочинності, наркоманії, проституції, гігантське сховане відсівання. Звідси і тільки звідси безпорадність і вітчизняного виробника, замірки і неврастеніки в армії, безвідповідальність і безпорадність чиновників. Де ж педагогічна наука? - лунає риторичне питання. Створена педагогічна наука і разом з нею середня школа фізично руйнує учня, а не захищає, не розвиває і не зміцнює його фізичне здоров'я. Натомість була проголошена цілком гуманістична виховна мета всебічного і гармонійного розвитку особистості учня, — духовного багатства, моральної чистоти, фізичної досконалості. В підсумку замість фізичної досконалості - фізично ослаблене і хворе покоління; замість духовного багатства і моральної чистоти — бездуховність, аморальність, лінощі і безвідповідальність.

Можна багато критикувати педагогічну науку минулого, але більш ніж це зробив Б.І. Коротяєв у своїй книзі «Педагогіка на розпутті» [4] не скажеш. Автор у жанрі наукової публіцистики піддав ревізії не тільки свої власні педагогічні погляди, але і накопичені в педагогіці цілі системи поглядів, концепцій, теорій. Він вважає, що несучими опорами педагогічної науки являються такі складові:

■ мова педагогічної науки;

■ педагогічна спадщина і результати поточних досліджень;

■ партійно-державні директиви і методологія педагогіки.

Зупиняючись на мові педагогічної науки, Б.І. Коротяєв пише, що це була мова сухого і казенного паперу, мова ідеологічних штампів, директив і розпоряджень. Буквально на кожній сторінці посібника майоріли фразеологічні обороти типу: «учитель повинний...»; «учитель зобов'язаний...»; «учителю треба ...» і т.д. Яка ж думка може виникнути у студента, якщо на кожній сторінці йому торочать і повторюють, що він повинен робити і що не повинен?

Ось чому навчальні посібники по педагогіці в той час не користувалися повагою з боку студентів. Вони були придатні лише для однієї мети - для завчання і переказу на іспитах, але не для життя. У школі з мертвою мовою робити нічого. Вона була улаштована і відшліфована так, що дозволяла будувати розмову з читачем на рівні чистої абстракції, іти від аналізу реальної практики виховання і навчання, лакувати її і підганяти під очікувані, але не досяжні результати [4].

Треба віддати належне, що в даний час мова педагогічної науки піддається серйозному ремонту і відновленню. 

Необхідність термінової заміни старого призводить до того, що намічаються нові орієнтири, під них складаються нові програми по педагогіці й історії педагогіки, відповідно до яких створюються нові підручники. Справа дійсно потрібна. Але чи не робиться це у поспіху? Без серйозного аналізу всього того, що накоїла цитатна і номенклатурна педагогіка, без роздумів і сумнівів, до виробітку нових догм і постулатів, прийняття невірних рішень один крок.

Нові програми по педагогіці й історії педагогіки в нашій країні вже розроблені. Її автори знайшли геніальний хід, що не вимагає роботи ні розуму, ні серця. Витерли деякі догми, що компрометували себе у старій програмі і вписали нові. Наприклад, комуністичне виховання замінили національним, а все інше практично залишилося. І думати ні авторам, ні вчителям, ні студентам не треба. Заучуй, запам'ятовуй і дій як треба. Зворушливо і разюче. Забуто уроки історії, забуті перекоси.

Третьою причиною неспроможності діючого професійно-педагогічного проекту є відсутність за великим рахунком свободи вибору У нашому розумінні свобода - усвідомлення особистістю балансу міри вибору і міри відповідальності за зроблений вибір. У кожної людини завжди повинний бути вибір. І чим ширше вибір, тим вільніше він. Але вибір не безмежний, у нього повинна бути міра. Якщо зроблений вибір не підкріплюється мірою відповідальності, починається необмеженість, вакханалія й анархія. Свобода кінчається і поступається місцем страху перед безпорадністю закону і влади.

Дарована перебудовою і часом свобода, не підкріплена мірою відповідальності, в одну мить обернулася у свою протилежність - несвободу. Тільки страх перед законом жорстокої влади поступився місцем страху перед відсутністю влади закону.

На відміну від всіх інших шарів суспільства, що ковтнули порцію волі і вирвалися на простір плюралізму, вчитель, не встигнувши ковтнути, відразу захлинувся під суворим поглядом чиновників від освіти. Чиновник у системі освіти, - від районного до найвищої ланки - особливий. Він не терпить вільнодумства й ініціативи. На ініціативу і творчість у чиновника немає ні часу, ні правових можливостей, ні вільної професійної ніші - весь його режим діяльності регулюється твердими наказами і циркулярами, що йдуть потоком зверху.

Отже діючий професійно-педагогічний проект неспроможний для нових горизонтів тому, що:

1) дотепер в його надрах залишається авторитаризм;

2) педагогічна наука фактично не змінює своєї методології та ідеології;

3) вчитель і, як слідство, практично кожний суб’єкт освітянського процесу, не має вибору, находячись постійно під суворим поглядом чиновника.

Зрозуміло, що для створення альтернативного професійно- педагогічного проекту необхідно подолати ці перешкоди. Але як? На наш погляд, очевидно, що успіх подальших новацій у шкільній практиці цілком залежить від глибини наукових пошуків у педагогіці, усвідомлення тих вихідних позицій і тих ціннісних орієнтацій, що і визначають їхню стратегію й основні напрямки. Вихідні ж позиції педагогічної науки - методологія, а ціннісні орієнтації - її ідеологія. А оскільки використовувана раніше методологічна основа дала тріщину, то її відновлення стає неминучим наслідком.

В даний час педагогічна думка в Україні повертається, як і раніше, до осмислення філософії як базисної науки, тільки не до марксистсько-ленінської філософії, як «єдино вірної і всесильної», а до філософії, знання в якій накопичені світовим досвідом пізнання світу, людини і суспільства в цілому.

Але хто в сучасних умовах може взяти на себе відповідальність і прийняти рішення на користь того чи іншого філософського напрямку, бо їх ціла палітра - навчання, догмати, теорії, концепції, що пояснюють мир? Диктувати і нав'язувати філолофсько-прикладним наукам, що відповідає світорозумінню і світопоясненню? Наказувати, на які філософські школи спиратися в ході наукових досліджень?

Держава? Та чи інша політична партія, що стоїть у влади? Церква? Чи якісь великі наукові авторитети? Історія на ці питання відповіді дала і вердикт винесла - ніхто не в змозі нав'язувати тій чи іншій науці ті чи інші світоглядні позиції. Отже, розробка методології - справа самої педагогічної науки. Аналогічно повинно бути і з індивідуальним правом кожного конкретного дослідника в галузі педагогіки щодо того, які філософські концепції і погляди використовувати в процесі свого дослідження як деякі вихідні чи базові підстави.

Одночасно з методологією не може не розроблятися й ідеологія педагогіки - її основні ідеї і цілі, що визначають вибір використання методів дослідження. На наш погляд, ідеологія педагогіки як науки - це вчення про педагогічні ідеї, що охоплюють і відображають найбільш загальні стійкі зв'язки і відносини між складовими частинами реальної педагогічної дійсності.

Але оскільки педагогічна наука вивчає фрагменти громадського життя на поле педагогічної дійсності, то зовсім очевидно, що її власна ідеологія не може не використовувати у своєму арсеналі ідеології чи тих чи інших ідей з інших суспільних наук (філософії, психології, соціології, історії й ін.).

Знову ж таки необхідно підкреслити, що вибір використання тих чи інших ідеологій чи окремих ідей - справа самої педагогіки, її природне право. Нав'язування інших ідеологій і тиск з боку може виявитися настільки небезпечним по наслідках, наскільки небезпечне відмовлення від використання тих ідеологій чи ідей, що з погляду педагогіки можуть виявитися плідними, корисними і перспективними.

Розробка методологічних основ педагогіки була предметом вивчення й обговорення протягом всієї історії розвитку педагогічної думки, у тому числі і періоду радянської педагогіки й особливо останніх десятиліть (Гершунський Б.С., Данилов М.А., Загвязинський В.М., Корольов Ф.Ф., Краєвський В.В., Нікандров Н.Д. і ін.), то розробка питань ідеології педагогіки справа принципово нова і мало вивчена. Хоча варто помітити, що в контексті обговорення методологічних проблем питання ідеології знаходять непряме відображення.

Прийнята Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття) [1] визначає базисну ідею відновлення освіти — відродження духовності нації і її інтелектуального і фізичного потенціалу.

Ідея національної самосвідомості і відродження нації, активно обговорюється в останніх роботах, фактично визнається всіма тим складовим елементом педагогічної науки, що об'єднує в єдине ціле і методологію, і ідеологію науково-педагогічного дослідження. Але національна ідея — скоріше ідея державна і політична, ніж педагогічна. Звичайно, педагогічна наука не може не враховувати її, коли держава є основним замовником педагогічної науки по розробці наукових проблем виховання, навчання й освіти підростаючого покоління. І все ж таки, наука не повинна бути складовою частиною держави, його інститутом, осередком чи підрозділом. Вона повинна бути самостійною, незалежною, і її право на волю наукового пошуку повинно обмовлятися і захищатися законом у рамках діючого правового поля.

З цього випливає фундаментальний висновок. Якщо педагогіка хоче піклуватися про свій науковий авторитет, то вона зобов’язана розробити і мати власну базову основу - свою методологію і ідеологію чи вихідні позиції і методологічні цінності й орієнтири.

У цьому напрямку педагогічна наука робить поки перші кроки, намагаючись знайти і сформулювати принципи реформування педагогічної науки, орієнтовані на нові суспільно-економічні умови.

Осмислюючи й аналізуючи накопичений науковий потенціал, уроки історії, а також основні тенденції сучасного суспільного розвитку, і спираючись на внутрішню логіку розвитку педагогічної думки, ми намагаємося висунути й обґрунтувати ряд ідей, які б могли відігравати роль не тільки вихідних посилок, але і міцної, надійної і довгострокової базисної основи. Вони можуть бути сформульовані в такий спосіб:

■ ідея об’єктивності і вірогідності педагогічної науки в цілому і кожного конкретного дослідження зокрема;

■ ідея свободи і незалежності педагогічної науки від владних структур, політичних партій, суспільних рухів і церкви;

■ ідея самостійності і самодостатності на всіх етапах педагогічного дослідження.

Слід помітити, що кожна з висунутих ідей не є принципово новою - усі вони в якомусь ступені обговорювалися в тих чи інших концепціях виховання й освіти, або спеціально, або побічно. Принципово новою є сама спроба розглянути їх у сукупності як базисне ядро, орієнтоване на цілі педагогічного дослідження. І разом з тим, висунуті ідеї дають можливість об'єднати в єдине ціле методологію й ідеологію педагогіки як науки і наповнити її свіжим вітром і живлющим киснем.

Якщо визнати дане базисне ядро науково заможним, то педагогічна наука не може продовжувати безмовно виконувати ту роль, що їй нав'язана минулим і продовжуватиме нав'язуватися ззовні нині. І тим більше залишатися осторонь від тих великих і фундаментальних змін, що відбувалися і відбуваються у країні у всіх сферах її життя. Вона зможе стати у керма розробки і створення принципово нового професійно-педагогічного проекту, що продовжить демократичні й правові перетворення у системі освіти.

Що стосується авторитаризму, який панує в освітянських закладах, а також проблеми, пов’язаної зі свободою вибору кожного суб’єкту освітнього процесу, то тут треба ввійти у правове поле, твердо підтримуючи механізм захисту прав підростаючих поколінь, згаданий нами в основних документах - міжнародних деклараціях прав людини і прав дитини. Верховна Рада прийняла у 1991 року Закон України «Про освіту» та зміни до нього [2], який виконує важливі функції - урегулювання суспільних відносин в галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян, визначає основні принципи розвитку освіти, закріплює повноваження державних органів управління, навчальних закладів щодо реалізації державної політики.

Але, як вважає С.М. Ніколаєнко [6], нове нормативно-правове поле вітчизняної освіти і науки має поповнитись нормами законів, які забезпечать ставлення до людини як до особистості, з іншого боку відтворять демократизм системи, забезпечать її відкритість.

Звичайно, закони, що регулюють відносини в освітянській, науковій сферах, мають бути справедливими, демократичними, тобто спонукати до творчості, вибору моделей і технологій навчання і виховання, наукового процесу, сприяти самовизначенню учасників наукового, навчально-виховного процесу - ученого, учителя й учня - не як сліпих виконавців певної окремої функції, а як особистостей у всій повноті сприйняття відтворення життя.

Отже, створений альтернативний професійно-педагогічний проект, що спирається на положення по-справжньому незалежної, зі своєю власного ідеологією й методологією, вивіреними експериментально, педагогічної науки, що підпорядковується по-справжньому справедливим, демократичним законам, що розвивають ініціативу й відповідальність, активність і пошук, що стимулює нове, що заохочує творчість, дійсно може стати проривом у майбутнє виховання, навчання й освіти підростаючого покоління.

Література:

1. Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)». - К: Райдуга, 1994. - 62 с.

2. Законодавство України про освіту. - К: Парламентське вид-во. 2002. -159 с.

3. Коротяев Б.И. Педагогика в вопросах, ответах и прогностических ожиданиях. - Краматорск, 2000.

4. Коротяев Б. И. Педагогика на распутье. - Славянск, 1991.

5. Кумарин В. Педагогика в пучине схоластики. - М., 1999.

6. Ніколаєнко С. М. Освіта і наука: Законодавчі та методологічні основи: Навч. посібник. -К.: «Політехніка», 2004.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота