ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ДО НЕДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ДО НЕДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

30.05.2024 01:14

[2. Юридичні науки]

Автор: Цеберський Володимир Віталійович, студент 1 курсу магістратури, Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Зобов’язальне право як один з центральних інститутів (підгалузей) цивільного права регулюється книгою п’ятою Цивільного кодексу України. Структуру цієї книги викладена за традиціями пандектної кодифікації з виділенням загальної частини. Зокрема, вона має такий вигляд: Книга «Зобов’язальне право», Розділи «Загальні положення про зобов’язання», «Загальні положення про договір», «Окремі види зобов’язань». Останній розділ включає в себе такі підрозділи: «Договірні зобов’язання», «Недоговірні зобов’язання». Системне тлумачення такої побудови Цивільного кодексу України дозволяє щонайменше формально стверджувати, що положення Розділу І Книги п’ятої поширюються як загальні норми на недоговірні зобов’язання. 

Однак такий висновок часто призводить лише до виникнення більшої кількості запитань. Причиною цьому є те, що положення Розділу І Книги п’ятої фактично були сформовані в першу чергу для регулювання традиційно договірних зобов’язань. Наприклад, більшість підстав припинення зобов’язань, передбачених Главою 50 Цивільного кодексу України, застосовуються на практиці саме у договірних зобов’язаннях [1].

З цього питання також висловлюється Верховний Суд, який у постанові від 23.05.2018 у справі № 537/4905/15 зазначив таке: «як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання» [4].

Щодо окремих випадків застосування загальних положень про зобов’язання щодо недоговірних зобов’язань можна навести приклади застосування ст. 625 Цивільного кодексу України.

Наприклад, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов’язань, а грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі [5].

У справі, яку переглядала Велика Палата, відповідач мав грошове зобов’язання перед позивачем, що підтверджувалося вироком, у якому також було зазначено про стягнення збитків та моральної шкоди.

Велика Палата зробила висновок, що таке нарахування на збитки та моральну шкоду додаткових зобов’язань узгоджувалося із загальними положеннями про зобов’язання.

Однак виникає питання початкового моменту нарахування санкцій, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Логічно було б припустити, що таким відправним пунктом є момент завдання шкоди. Проте у такому випадку виникає питання, наприклад, про субсидіарну відповідальність посадових осіб підприємства-банкрута, яка виникає внаслідок доведення до банкрутства. Очевидно, що факт доведення до банкрутство не можливо пов’язати з якимось одним моментом чи навіть днем. 

З іншого боку, факт виникнення зобов’язань пов’язують з ухвалення відповідного судового рішення, яким було стягнуто збитки чи моральну шкоду, тобто застосовано відповідальність.

Останній підхід не підтримується Верховним Судом, який у постанові від 23.05.2018 у справі № 199/1848/16 зазначив, що деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник) [6].

Вбачається за необхідне уточнити цей момент у цивільному законодавстві, оскільки на практиці це питання може мати суттєве значення. Зокрема, зараз громадяни України подають значну кількість позовних заяв до сусіда-агресора з метою відшкодувати завдану військовими діями шкоду. 

Окремі дискусії піднімає питання щодо можливості застосування Глави 49 Цивільного кодексу України до недоговірних зобов’язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Варто звернути увагу, що забезпечується саме виконання зобов’язання, а не власне саме зобов’язання. Якщо відбувається, наприклад, завдання шкоди особі, то це призводить до виникнення зобов’язання, зокрема, обов’язку щодо відшкодування шкоди [2].

Відповідно до ч. 1 ст. 526 зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак у зобов’язання щодо завдання шкоди немає визначеного способу, місця чи часу виконання. Ці обставини фактично підтверджують, що не можливо здійснити забезпечення недоговірного зобов’язання. Більше того, основною ознакою будь-якого з видів забезпечення є стимулюючий характер для боржника. У свою чергу, не існує механізмів, за допомогою яких стимулювати боржника, який вже і так завдав шкоду і повинен відшкодувати її прямо зараз. Фактично ми говоримо про те, що забезпечення зобов’язання спрямоване в майбутнє, а недоговірні зобов’язання, особливо якщо ми говоримо про деліктні зобов’язання, - стосуються ретроспективи і реалізуються через юридичну відповідальність.

Додатково варто розглянути питання, чи можна зробити наступне забезпечення вже наявного зобов’язання з відшкодування шкоди (наприклад, поручитися за особу, яка завдала моральну шкоду). Знову ж таки, формально законодавство не забороняє укладати такий правочин. Однак тоді виникає запитання, чи будуть притаманні такому правочину ознаки забезпечення [3].

Залишається також питання щодо можливості заміни сторони недоговірного зобов’язання. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Інших обмежень щодо заміни кредитора законодавство не містить. Однак загалом залишається дискусійним питання щодо заміни кредитора у, наприклад, деліктних зобов’язаннях. 

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Однак у випадку недоговірних зобов’язань правочини не є підставою виникнення зобов’язань, а тому незрозуміло, у якій формі повинна відбуватися заміна кредитора.

Також за ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Ця норма також не має прямого застосування стосовно недоговірних зобов’язань, оскільки такі рідко мають документи, які засвідчують права, що передаються.

Отже, застосування загальних положень про зобов’язання до недоговірних зобов’язань має свою специфіку і багато норм, які фактично формувалися саме для регулювання договірних зобов’язань, не впливають, наприклад, на застосування деліктної відповідальності. Частина законодавчих положень потребують уточнення з боку законодавця, що, зокрема, в умовах популяризації процесів відшкодування шкоди в Україні набуває додаткової актуальності. 

Література:

1. Сиротенко С. Є. Окремі питання застосування загальних положень про зобов’язання до недоговірних зобов’язань / С. Є. Сиротенко // Актуальні проблеми приватного права : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 93-й річниці з дня народж. В. П. Маслова, Харків, 27 лют. 2015 р. – Харків, 2015. – С. 352–355.;

2. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 1176 с.;

3. Отраднова О. О. Проблеми вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов’язань. Київ: Юрінком Інтер, 2014. 328 с.

4. https://reyestr.court.gov.ua/Review/74598696;

5. https://reyestr.court.gov.ua/Review/73627931;

6. https://reyestr.court.gov.ua/Review/74342210.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота