Вас вітає Інтернет конференція!
Вітаємо на нашому сайті
ВТІЛЕННЯ ЗАСАД СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ У ПЕНСІЙНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
26.06.2024 23:45
[2. Юридичні науки]
Автор: Полесов Сергій Сергійович, аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
ORCID: 0009-0009-2936-1030
Як відомо, соціальна держава є багатопрофільним політико-правовим феноменом, який проектується на різні сфери соціальних відносин, набуваючи своєї інституційної, функціональної та нормативної визначеності, зокрема, в законодавчій площині. При цьому саме характеристика Української держави як соціальної має «неабияке значення з точки зору її зобов’язань перед людиною, суспільством, особливо в контексті гарантування соціальних прав громадянам» [1]. Адже основними напрямами діяльності такої держави є, зокрема, «забезпечення конституційних прав громадян у галузі освіти, охорони праці та здоров’я, пенсійного забезпечення, культури, спорту; захист прав жінок та дітей, молоді; організація ефективної зайнятості населення та ін.» [2]. Природним трендом її розвитку визначено зростання ролі юридичних засобів впливу на суспільні відносин, що «пов’язане з основними тенденціями розвитку суспільства та держави, поглибленням їх цивілізаційних начал, в основі яких визнання людини, її життя, честі та гідності найвищою цінністю» [3]. У цьому контексті важливо наголосити на тому, що законодавство, яке опосередковує функціонування соціальної держави і втілення її юридичних засад у життя, формується не довільно, а відповідно саме до певних юридичних та соціально значимих ідей, керівних і відправних принципів, в яких втілено зміст і спрямованість соціальної політики цієї держави, її регулятивний потенціал та орієнтири розвитку. Як відзначав свого часу відомий український теоретик права В. Селіванов, саме такі принципи, «що здобули загальні визнання і поширеність та мають визначати засади внутрішньої і зовнішньої державної правової політики України. На підставі цієї доктрини створюються теоретичні засади впровадження юридичних норм у соціальну дійсність, структуруються теорії, зокрема мають здійснюватися конституційно-правове моделювання і прогнозування. Саме це і надає правовій доктрині України здатність бути теоретичною основою державної політики у сфері юридичного регулювання» [4]. У нашому випадку йдеться про визначальну роль юридичних засад соціальної держави в конструюванні законодавства, яке покликане втілювати її цілі, завдання та сутність у життя.
Структура будь-якої галузі законодавства, як відомо, відображає його статичний стан – зовнішню будову його як нормативної системи, з наявними елементами, їх сукупностями (підсистемами) та юридичними зв’язками між ними. Водночас відомо і те, що структура законодавства на галузевому рівні відображає особливості сформованості системи цього законодавства, стан його внутрішньої упорядкованості, гармонійності його норм та визначеності його приписів. Що більш сформованою є система галузі, то більш сталою та стабільною є його структура. Як наголошує вітчизняна дослідниця Т. Подковенко, «великої ваги в сучасних умовах значної активізації законодавчої діяльності набуває вдосконалення структури законодавства. Що передбачає зміцнення принципу верховенства права і закону, збільшення питомої ваги серед нормативно-правових актів законів, які характеризуються підвищеною стабільністю та дієвістю» [5]. Розглядаючи структуру пенсійного законодавства під кутом зору сформованості його системи, маємо відзначити, що така система все ще перебуває в стані формування: пенсійні реформи, що були проведені в Україні упродовж останніх 30 років [6], навряд чи можуть свідчити на користь протилежного висновку. Більше того, розвиток системи пенсійного законодавства в Україні має характер модернізаційних змін, зумовлених соціальними реформами. При цьому стратегія розвитку суспільства та держави щодо організації, проведення таких реформ, передусім, має передбачати складний процес утвердження новітньої моделі системи законодавства про пенсійне забезпечення на основі переосмислення механізмів реалізації, гарантування та правової охорони пенсійних прав громадян [7].
Структура пенсійного законодавства є закономірним відображенням формування його системи, з усіма складнощами цього процесу. Водночас вона є закономірним статичним зрізом його внутрішньої будови. При цьому вихідним є поняття пенсійного законодавства, яке досі не набуло чіткої нормативної визначеності. Ми послуговуємося в даному випадку доктринальним тлумаченням терміну «законодавство», що було запропоноване ще в 1998 р. Конституційним Судом України і яке зводилося до «сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права» [8]. Зокрема, цей термін без визначення змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень) [9]. Структурно сюди входять закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Проте ключовою одиницею у структурі пенсійного законодавства є, безумовно, нормативно-правові акти [10]. Це, так би мовити, найзагальніший зріз нормативного «дизайну» пенсійного законодавства України.
Ми виходимо з того, що пенсійне законодавство (або законодавство про пенсійне забезпечення) України, в силу своєї формалізованої назви, є чітко вираженою соціально-забезпечувальною галуззю національного законодавства, себто воно орієнтоване на вжиття уповноваженими органами сукупності заходів із реалізації суб’єктивного права на пенсію громадян України. Загалом, під забезпеченням в юридичній науці розуміють сукупність процесуальних дій, які гарантують втілення бажаного юридичного блага (мети) в життя; юридичну складову цього процесу; доцільну сукупність заходів уповноважених органів, які мають на меті досягнення відповідного результату; необхідний елемент втілення цього юридичного блага в життя, без якого його досягнення не вбачається можливим. Під забезпеченням у системі правовідносин розуміють також «соціально-еквівалентне зобов’язання, що виникає на підставі закону чи договору щодо компенсації особі матеріальних та нематеріальних наслідків соціального ризику» [11]. Щодо пенсійних прав таке забезпечення означає не що інше, як «створення соціальних умов, необхідних для використання цих прав» [12] людиною.
У силу своєї центрованості на інституціональне та нормативне забезпечення реалізації цього права, пенсійне законодавство, втім, не може конструюватися поза врахуванням як базових соціальних потреб громадян, які мають власну динаміку розвитку, так і поза врахуванням фінансово-економічного становища держави, яке залежить від особливостей її економічного розвитку, який відзначається наразі нерівномірністю, наростанням кризових явищ, а також низкою економічних патологій [13]. Будучи щільно залежним від економічних спроможностей держави, «право на пенсію, її розмір, суми названих виплат можна пов'язати з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, фінансовими можливостями держави у той чи інший період її розвитку…» [14; 15]. Проте, «зміни законодавства у соціальній сфері, складна фінансово-економічна ситуація, потреба в забезпеченні збалансованості Державного бюджету України не повинні призводити до порушення гідності людини, яка належить до фундаментальних цінностей, захищених Конституцією України, та становить основу системи конституційного захисту прав і свобод людини і громадянина» [16].
Аналізуючи реформування пенсійного законодавства, не можна оминути увагою також діалектику теорії пенсійного забезпечення. Очевидно, що для створення ефективного та справедливого пенсійного законодавства не останнє місце займають досягнення теорії пенсійного забезпечення загалом, а також теорії пенсійних правовідносин [17]. Так, пенсійне законодавство в Україні формується і розвивається на підґрунті загальносоціальної потреби в оформленні сукупністю правових засобів комплексу суб’єктивних прав особи на пенсійне забезпечення. Саме ж пенсійне забезпечення є, в суб’єктно-юридичному вимірі, одним з ключових проявів буття соціальних прав особи в соціальній державі, індикатором їх змісту та критерієм обсягу позитивних державних зобов’язань у соціальній площині. Адже відповідно до сучасної правової доктрини позитивних зобов’язань держави «позитивні права людини (право на працю, відпочинок, соціальний захист, охорону здоров’я, гідний рівень життя та інші соціальні, економічні та окремі культурні права) гарантуються позитивними зобов’язаннями держави, оскільки їх реалізація неможлива без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій» [18].
У сутнісному вимірі пенсійне законодавство є проекцією об’єктивної спроможності суспільства дбати про підтримку гідного життя тих громадян, які неспроможні в силу вікових, соціальних або медичних показників належно та самостійно подбати про своє матеріальне благополуччя або забезпечити його повною мірою без втрати фундаментального права на людську гідність та без погіршення умов соціальної інклюзії (включеності у соціально-комунікативні процеси) внаслідок об’єктивно не залежних від них причин.
Оскільки пенсійне забезпечення є об’єктивним соціальним процесом, то, як і будь-який інший соціальний процес, воно ініціюється, впроваджується, реалізується через свідому та цілеспрямовану суб’єктивну діяльність уповноважених на те суб’єктів права. Відповідність цієї останньої діяльності об’єктивним потребам і закономірностям пенсійного забезпечення є запорукою стабільності та ефективності такого забезпечення, яке набуває нормативно-юридичної форми. При цьому цілком природно, що як зауважують дослідники, «пенсійне забезпечення як основоположний елемент соціальної стабільності не має однакової концепції щодо його змісту, деякі науковці визначають даний термін як комплексні організаційно-правові заходи, метою яких є задоволення життєвих потреб шляхом здійснення грошових виплат громадянам, які мають право на їх отримання, а також гарантування пенсіонерам здійснення свого права, державний захист та охорону їхніх прав» [19].
З формально-юридичного погляду, система пенсійного забезпечення набуває своєї формальної визначеності, впорядкованості, сталості та прогнозованості завдяки формуванню та реалізації розлогої системи пенсійного законодавства. Останнє виступає складовою системи соціального законодавства (законодавства про соціальне забезпечення) та є відображенням пенсійної політики держави, яка є залежною від фінансово-економічних можливостей держави, співвідношення соціальних інтересів, мотивації уряду, ідеології правлячих партій, активності громадянського суспільства [20; 21]. Так, для України при формуванні системи пенсійного законодавства ключовими факторами, які є обов’язковими для врахування, на думку фахівців, виступають такі макрофактори, як економіка, демографія, власні традиції та політичні рішення [22].
Забезпечуючи реалізацію пенсійних прав особи, пенсійне законодавство виступає в ролі нормативного елемента втілення в життя юридичних засад соціальної держави, концепт якої передбачає пенсійне забезпечення як окремий елемент свого сутнісного суб’єкт-юридичного наповнення. Отже, система пенсійного законодавства є проявом втілення засад соціальної держави в системі пенсійних відносин, що складають особливу систему. Офіційне тлумачення поняття соціальної держави міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012, згідно з яким «основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї» [23].
У своєму Рішенні від 11 жовтня 2005 р. № 8-р/2005 Конституційний Суд України зазначив, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України а повноваження – у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів» [24]. Розвиваючи цю думку, Конституційний Суд України вказав на те, що зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення права на пенсійне забезпечення, «передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене» [25].
Конституція України у сфері пенсійного забезпечення виходить з концепції позитивних обов’язків держави, які «полягають, зокрема, у належному внормуванні відносин у цій сфері», при тому, що «розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути визначені з урахуванням потреб людини, людської гідності та інших конституційних цінностей» [26]; «законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення» [27]. Зокрема, як наполягає Конституційний Суд України, «зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об’єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов’язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист» [28]. Згідно з Основним Законом України та сформульованими Конституційним Судом України юридичними позиціями Верховна Рада України для розвитку, конкретизації та деталізації приписів статей 3, 8, частини першої статті 24, статті 46 Основного Закону України має внормовувати в законах підстави, порядок та умови індексації та перерахунку розмірів усіх видів пенсій для всіх груп пенсіонерів [29]. На думку О. Кісіля, у розрізі соціальної держави її соціальна політика покликана законодавчими засобами «забезпечити справедливе нарахування пенсій, здійснити заходи з підвищення пенсій до реального прожиткового мінімуму, запровадити накопичувальну систему пенсійного страхування і державні гарантії збереження коштів та отримання пенсій у цій системі, посилити контроль за використанням коштів Пенсійним фондом та відповідальність за правопорушення у цій сфері» [30].
Таким чином, виходячи з вищеозначених юридичних позицій Конституційного Суду України та доктринальних позицій учених-юристів, можна сформулювати сутність юридичних засад соціальної держави, які повинні знайти втілення у змістові та в структурі пенсійного законодавства. Такими засадами, зокрема, є: 1) створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність; 2) справедливість і гуманізм; 3) пряма дія і верховенство Конституції України; 4) правові гарантії права на пенсійне забезпечення, його нескасовуваність та правова захищеність; 5) правова визначеність і пов'язана з нею передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення; 6) справедливе нарахування пенсій, здійснення заходів з поступового підвищення пенсій; 7) визначеність у законах підстав, порядку та умов індексації та перерахунку розмірів усіх видів пенсій для всіх груп пенсіонерів.
На наш погляд, компліментарними до вищезазначених юридичних засад соціальної держави, що потребують утілення в національне пенсійне законодавство, є також низка соціальних стандартів, які поширюються на сферу пенсійного забезпечення та які розроблені в межах Європейського Союзу. Це певні мінімальні норми і нормативи, закріплені в міжнародних правових актах універсального, регіонального чи міждержавного рівня, гарантовані нормами міжнародного права та імплементовані в національне законодавство в якості правових орієнтирів пенсійного забезпечення [31]. Як відомо, вітчизняна система пенсійного забезпечення включає в себе розгалужену мережу пенсійних виплат, рівень та розміри яких часто не задовольняють елементарні соціальні умови та далекі від європейських взірців гідного життя. Тому імплементація та реалізація на практиці міжнародно-правових стандартів пенсійного забезпечення дають змогу вибудувати загальноприйнятну, зрозумілу та раціонально обґрунтовану систему пріоритетів у цій сфері і стати вагомим підґрунтям для формування виваженої пенсійної політики, що базуватиметься на міжнародних традиціях соціальної держави та враховуватиме економічно обґрунтовані позиції у сфері пенсійного забезпечення [32]. До числа таких стандартів дослідниками віднесено такі, як: (а) всебічність (універсальність) пенсійного забезпечення за наявності чітко визначених правових підстав для отримання пенсій; (б) рівність прав і можливостей, заборона дискримінації пенсіонерів; (в) диференціація умов і рівня пенсійного забезпечення від рівня заробітної плати та внесків до пенсійних (державних і недержавних) фондів; (г) наукова й економічна обґрунтованість нормативів пенсійного забезпечення, їх орієнтованість на забезпечення права на життя та на гідний життєвий рівень; (ґ) незменшуваність змісту й обсягу пенсійних виплат і послуг; (д) державна гарантованість визначених прав особи у сфері пенсійного забезпечення [33].
З формально-юридичного погляду, саме поєднання національних конституційних принципів та міжнародно-правових (передусім європейських) стандартів пенсійного забезпечення становить те концептуально-правове підґрунтя функціонування соціальної держави, яка має знайти своє послідовне предметне й функціональне розкриття у сфері пенсійного забезпечення через формування і реалізацію кореспондуючого йому пенсійного законодавства в Україні. При цьому таке поєднання має бути змістовно послідовним та органічним.
Список використаної літератури:
1. Клименко А.Л. Стандарти і гарантії соціального забезпечення: міжнародно-правовий і вітчизняний контекст : монографія. Харків : Юрайт, 2019. 176 с. С. 61.
2. Заставна О.П. Конституційно-правові основи формування соціальної держави в Україні. Галицькі студії : Юридичні науки. 2023. Вип. 1 Ч. 28-34. С. 29.
3. Скрипнюк О., Батанов О. Актуальні проблеми теорії джерел конституційного права України (аксіологічні, гносеологічні та онтологічні аспекти). Право України. 2017. № 6. С. 39-52. С. 40.
4. Селіванов В. До питання методології розроблення сучасної правової доктрини України. Вісник Академії правових наук України. 2005. № 2(41). С. 15-26. С. 18-19.
5. Подковенко Т.О. Система законодавства України : стан та шляхи вдосконалення. http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/8190/1/%D0%A1%D0%98%D0%A1%D0%A2%D0%95%D0%9C%D0%90%20%D0%97%D0%90%D0%9A%D0%9E%D0%9D%D0%9E%D0%94%D0%90%D0%92%D0%A1%D0%A2%D0%92%D0%90.pdf.
6. Буряченко О.Є. Пенсійна система в Україні : історія становлення і теоретичні засади розвитку на сучасному етапі національного державотворення : дис. … канд. наук з державного управління : 25.00.01 − теорія та історія державного управління. Національна академія державного управління при Президентові України, Одеський регіональний інститут державного управління. Одеса, 2017. 252 с.
7. Костюк В.Л., Мельник О.Я. Європейський кодекс соціального забезпечення у контексті новітньої моделі джерел права : проблеми та тенденції. Традиції та новації юридичної науки: минуле, сучасність, майбутнє: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 19 травня 2017 року) : у 2-х т. / відп. ред. Г. О. Ульянова. Одеса : Гельветика, 2017. Т. 1. С. 532-535. С. 532.
8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 9 липня 1998 року №12-рп/98. Офіційний вісник України. 1998. № 32. Ст. 59.
9. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/254к/96-вр.
10. Сташків Б.І. Право соціального забезпечення. Загальна частина : навчальний посібник. Чернігів : ПАТ "ПВК "Десна", 2016. 692 с. С. 198.
11. Синчук С.М. Щодо поняття соціально-забезпечувальних правовідносин. Вісник ЛТЕУ : Юридичні науки. 2015. Вип. 2. С. 407-417. С. 416.
12. Клименко А.Л. Стандарти і гарантії соціального забезпечення : міжнародно-правовий і вітчизняний контекст : монографія. Харків : Юрайт, 2019. 176 с. С.53.
13. Відновлення та реконструкція повоєнної економіки України : наукова доповідь. Київ : Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2022. 305 с.
14. Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 р. № 9-рп/2001 у справі за конституційним поданням 93 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого пункту 2 про визначення стажу наукової роботи «з дати присудження наукового ступеня або присвоєння вченого звання» Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників державних вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на одержання пенсії та грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 27 травня 1999 року (справа щодо стажу наукової роботи). Електронний ресурс. Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-01#Text.
15. Крусян А.Р. Україна як соціальна держава : концептуальні положення та конституційно-правові реалії. Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / редкол.: С.В. Ківалов (голов. ред.), Л.І. Кормич (заст. голов. ред.), М.А. Польовий (відп. секр.) [та ін.] ; НУ «ОЮА», Південноукр. центр гендер. проблем. Одеса : Фенікс, 2012. Вип. 44. С. 35-47. С. 39.
16. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 7 розділу ІІ Закону України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні“ від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-18#Text.
17. Кримінологічна характеристика та запобігання кримінальним правопорушенням у сфері пенсійного забезпечення в Україні : навч. посібник / [О.М. Джужа, Д.М. Тичина, Л.В. Сорокіна]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2022. 168 с. С. 8.
18. Христова Г.О. Формування доктрини позитивних зобов’язань держави Європейським судом з прав людини. Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини : матер. 2-¬ї Міжнар. наук.-¬практ. конф. (Одеса, 20-¬21 вересня 2013 р.) / за ред. С. В. Ківалова ; НУ «ОЮА». Одеса : Фенікс, 2013. С. 105-119. С. 110.
19. Дідковська Т.О. Пенсійне забезпечення працівників на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.05. Харк. нац. ун-т внутр. справ. 2008. 19 с. С. 12.
20. Фурдичко Л.Є. Сучасний стан і реформування системи пенсійного забезпечення України. Вісник Університету банківської справи. 2012. № 2 (14). С. 57-61.
21. Сіньова Л. Пенсійне забезпечення як різновид соціальної функції держави. Публічне право. 2018. № 3 (31). С. 164-174. С. 168.
22. Про основні критерії формування пенсійного законодавства в державі – профспілковому активу. https://www.pfu.gov.ua/km/335322-pro-osnovni-kryteriyi-formuvannya-pensijnogo-zakonodavstva-v-derzhavi-profspilkovomu-aktyvu/.
23. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-12#Text.
24. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) від 11 жовтня 2005 року № 8-р/2005. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-05#Text.
25. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) від 11 жовтня 2005 року № 8-р/2005. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-05#Text.
26. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Мосюрчака Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про державну службу“ від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (щодо гарантій соціального захисту державних службовців) від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va03p710-22#Text.
27. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державну службу", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про статус народного депутата України", "Про дипломатичну службу", "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", "Про Кабінет Міністрів України", "Про прокуратуру", а також Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР від 4 червня 2019 року № 2-р/2019. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va02p710-19#n3.
28. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державну службу", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про статус народного депутата України", "Про дипломатичну службу", "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", "Про Кабінет Міністрів України", "Про прокуратуру", а також Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР від 4 червня 2019 року № 2-р/2019. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va02p710-19#n3.
29. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Мосюрчака Василя Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про державну службу“ від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (щодо гарантій соціального захисту державних службовців) від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va03p710-22#Text.
30. Кісіль О.Ю. Належне пенсійне забезпечення як ознака соціальної держави. Сучасні проблеми трудового та пенсійного законодавства : матеріали ІV Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Харків, 27 листопада 2015 р.) ; за заг. ред. К. Ю. Мельника / МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. Харків : ХНУВС, 2015. С. 313-316. С. 316.
31. Мицай М. Міжнародні соціальні стандарти в системі джерел пенсійного права України. Публічне право. 2018. № 2(30). С. 247-255. С. 253.
32. Клименко А.Л. Стандарти і гарантії соціального забезпечення : міжнародно-правовий і вітчизняний контекст : монографія. Харків : Юрайт, 2019. 176 с. С. 74.
33. Клименко А.Л. Стандарти і гарантії соціального забезпечення: міжнародно-правовий і вітчизняний контекст : монографія. Харків : Юрайт, 2019. 176 с. С. 155.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Інші наукові праці даної секції
-
ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ
27.06.2024 00:07 -
КОРЕЛЯЦІЯ «E-PARTICIPATION INDEX» І «CORRUPTION PERCEPTIONS INDEX»: ДОСЛІДЖЕННЯ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ
27.06.2024 00:03 -
ОКРЕМІ АСПЕКТИ НАЛЕЖНОГО СУДОВОГО СПОСОБУ ЗАХИСТУ ПРАВ АКЦІОНЕРА, ЯКИЙ ПРАГНЕ ВІДНОВИТИ СВОЮ ЧАСТКУ У СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
26.06.2024 23:50 -
Е-ВРЯДУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
26.06.2024 23:39 -
РОЗВИТОК КОНЦЕПТУ СПРАВЕДЛИВОЇ ВІЙНИ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВОМУ ВЧЕННІ АВРЕЛІЯ АВГУСТИНА
26.06.2024 23:32
Конференції
Конференції 2024
Конференції 2023
Конференції 2022
Конференції 2021
Конференції 2020
Конференції 2019
Конференції 2018
Конференції 2017
Конференції 2016
Конференції 2015
Конференції 2014
