АРГУМЕНТ ДО НАСЛІДКІВ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ У ЮРИДИЧНІЙ АРГУМЕНТАЦІЇ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

АРГУМЕНТ ДО НАСЛІДКІВ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ У ЮРИДИЧНІЙ АРГУМЕНТАЦІЇ

22.10.2024 09:51

[2. Юридичні науки]

Автор: Семеніхін Ігор Вікторович, кандидат юридичних наук, асистент кафедри прав людини та юридичної методології Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


ORCID: 0000-0002-8850-5075 Семеніхін І.В. 

Починаючи з другої половини ХХ ст. юридична аргументація стає важливою сферою міждисциплінарних наукових досліджень, де значна увага приділяється обґрунтуванню юридичних рішень, у першу чергу рішень судових органів. У цілому аргументавальна діяльність учасників судового процесу (сторони, адвокати, експерти, суд), підстави, мотиви, цілі прийняття ними рішень стають важливим предметом аналізу та оцінювання представників різних дисциплін і галузей знань – загальної теорії права, лінгвістики, соціальної психології, логіки, філософії права.     

Після завершення Другої світової війни у зв’язку із аргументативним поворотом у філософії мови, переосмисленням ролі і завдань суддів та законодавця, змінами у праворозумінні (ренесанс природного права), змінами у загальній науковій картині світу (постмодернізм, поява і включення до наукового дискурсу світоглядно-філософських ідей герменевтики, екзистенціалізму та ін.) приходить усвідомлення, що раціональність не обмежується жорсткими рамками картезіанської моделі [доведеність – однозначність, ясність – логічна строгість], а обґрунтування рішень традиційними стандартами дедуктивних висновків. У працях Хаїма Перельмана, Евеліна Фетеріса, Річарда Вівера, Стівена Тулміна, Роберта Алексі відстоюється ключова ідея, що сфера практичних дій та рішень юристів, у тому числі суддів, це не тільки обґрунтування і доведення на основі дедукційної моделі та міркувань у категоріях істинне/хибне. Юристи займаються аргументуванням: воно включає емоційно-психологічні, морально-ціннісні, вольові, світоглядні, лінгвістичні та інші складові й виміри; загальну природу, структуру, зовнішній вираз, якісні показники та ін. такої діяльності доцільно описувати за допомогою таких понять, як переконування, дискурс, діалог, доладність, прийнятність, розумність. Наприклад, нідерландський вчений Ф. Ван Ємюрен визначає юридичну аргументацію як вербальну, соціальну та раціональну діяльність, мета якої є переконання розумного судді (англ. –  rational judge) у прийнятності чи неприйнятності певної точки зору шляхом висунення сукупності тверджень, що призначена для того, аби підтвердити чи спростувати її [1, с. 5-6]. Р. Алексі розуміє аргументацію (яку він ототожнює з правовим обґрунтуванням) як мовну діяльності, яка відбувається у багатьох різних ситуаціях – від залу судових засідань до навчальної аудиторії. Він ототожнює аргументацію у зазначеному сенсі з практичним дискурсом, позаяк вона пов’язана з правильністю нормативних тверджень. З погляду Р. Алексі, правовий дискурс є спеціальним випадком практичного дискурсу [2, с. 14].

Е. Фетеріс зауважує, що однією із найважливіших проблем є прийнятність і доладність юридичної аргументації. Чи достатньо, щоб судді лише згадували факти у справі та юридичні норми, що мають буди застосовані до цих фактів, або вони мають пояснити, чому саме ці норми повинні бути застосовані до справи? Яким чином можна прийнятно і переконливо пояснити ту чи іншу інтерпретацію юридичної норми? Яким у контексті юридичного аргументування є співвідношення юридичних норм, принципів права, норм суспільної моралі та цінностей? Чи є спеціальні норми і правила аргументування саме судових рішень у порівнянні з аргументуванням інших правових позицій? Наскільки має бути вичерпною аргументація у рішенні суду? [3, с. 308]. 

В рамках логічного, риторичного, прагмадіалектичного, діалогічного (дискурсивного) підходів до юридичної аргументації відповіді на ці запитання можуть відрізнятися. Теорії юридичної аргументації пропонують широкий спектр критеріїв і методик для визначення доладності і прийнятності аргументації. Йдеться саме про оцінювання результату аргументування як процесу. Його результатом є аргументованість юридичного припису, формуванням якого завершується кожен з основних різновидів юридичної діяльності – правотворчої, правотлумачної й правозастосовчої. Водночас у кожній аргументувальній ситуації, слушно зауважує Т. Дудаш, результатом аргументування є аргументованість саме певного предмета правового аргументування у цій ситуації. У цьому випадку «аргументованість» означає просту наявність аргументів. Їх може бути один або більше в аргументувальній конструкції. Правовий припис може підтримувати різна кількість аргументів, залежно від того, скільки таких аргументів вважає за потрібне навести аргументувач. Кількість аргументів автоматично не впливає на ступінь аргументованості. Адже для формування індивідуального [правозастосовчого] припису у простій справі може бути достатньо одного аргументу зі встановленої норми для того, щоб такий припис був сильно аргументованим, а у складній справі і десяти аргументів може бути недостатньо для цього [4, с. 310]. Одним із таких аргументів, що його використовують уповноважені особи (decision-makers) при прийнятті рішень, є консеквенціалістський аргумент (англ. – consequentialist argument), також відомий як аргумент з наслідків (англ. – argument from consequences). Х. Перельман визначає його як прагматичний аргумент, що дозволяє оцінювати вчинок, подію, рішення на основі їх сприятливих або несприятливих наслідків [6, с. 409].

Це аргумент найчастіше використовують судді при вирішення так званих «складних справ» (англ. – hard cases). Іноді перехід від букви закону до визначення і конкретизації змісту його норми у світлі обставин справи вимагає докладання значних інтелектуальних зусиль та, як правило, залучення зовнішніх до тексту закону матеріалів, інформації. Це ті випадки, коли, наприклад, норма права має не один, а кілька варіантів тлумачення. Або коли виникають проблеми із юридичною кваліфікацією фактів чи встановленням релевантної норми, яка підлягає застосуванню. У таких ситуаціях судді, вирішуючи питання права (англ. – issue of law) і питання факту (англ. – issue of fact), використовують різні типи аргументів. Судді, образно кажучи, вплітають ці аргументи – теоретичні, ціннісні, практичні твердження – до ланцюжка аргументів, обґрунтовуючи тим свою правову позицію у справі. Тим самим судді демонструють адресатам аргументації, що вибір норми права і обраний варіант її тлумачення є не свавільним, а підставним.

Консеквенціалістське обґрунтування, яке базується на consequentialist argument, передбачає звернення (апелювання) до ймовірних позитивних або негативних (неприйнятних, шкідливих як для правової системи, так і для суспільства у цілому) наслідків прийняття певного юридичного рішення. Останні розглядаються як підстава для підтримки чи відхилення цього рішення. В юридичній літературі виділяють два типи таких наслідків: юридичні та поза правові (екстралегальні) [7, с. 256]. Власне юридичні наслідки стосуються ступеня узгодженості юридичного рішення із іншими складовими юридичної системи (положення конституції, галузеві принципи права і т. п.) Аргументувальна позиція суб’єкта, який апелює до таких наслідків, часто спрямована на відхилення ним певного варіанта рішення, що призведе до правової невизначеності, шкоди третім особам, дезорганізації у роботі судових і правоохоронних органів та ін. У свою чергу, екстралегальні наслідки матимуть негативний вплив на сфери (галузі, інститути) соціальної реальності, шо знаходяться поза юридичною системою (суспільна мораль, економіка, державна політика тощо).  Не існує якоїсь градації таких наслідків (за ступенем їх важливості чи пріоритетності), до яких апелюють судді при обґрунтуванні рішень. Н. Мак-Кормік зауважує, що вибір певних із них в кожній аргументувальній ситуації здійснюють судді у світлі таких критеріїв як справедливість, здоровий глузд, державна політика, добробут нації та ін. [8, с.105; 9, с. 255].      

У концепції відомого філософа права Ніла Мак-Корміка аргумент з екстралегальних наслідків вписується в обґрунтування другого порядку (англ. – second-order justification). Це обґрунтування слідує за дедуктивним силогізмом (обґрунтування першого порядку), якщо його використання є недостатнім для вирішення складної справи. У так званих легких справах (англ. – еasy cases), вирішення яких не передбачає застосування суддівського розсуду, застосовують дедукційний аргумент із абсолютно визначеної норми права. При вирішенні складних справ суддя вимушений балансувати між конкуруючими інтересами та цінностями, робити вибір, наприклад, на користь захисту або суспільних чи державних інтересів (громадська безпека, публічний порядок), або прав людини (свобода слова, право на приватність та ін.). Або суддя повинен обирати певний варіант тлумачення норми з-поміж кількох можливих. Тож він вимушений обґрунтовувати вибір між можливими конкурентними вирішеннями справи, і цей вибір суддя робить у межах специфічного контексту функціонування правової системи [8, с.101].

Н. Мак-Комік включив до своєї концепції обґрунтування за допомогою аргументів з наслідків з огляду на те, що юридичні рішення (а особливо рішення вищих судів), впливають не лише на функціонування і розвиток правової системи, а також на інші соціальні системи. Ігнорувати це – означає повернутися до моделі механістичної юриспруденції, де судді є знеособленими автоматами, у які закладаються судові справи і гонорари для того, щоб потім отримувати рішення з обґрунтуванням, механічно вичитаним із параграфів законів. Водночас слід мати на увазі, що обґрунтування будь-якого юридичного рішення не може обмежуватися одними лише посиланнями на юридичні та/або екстралегальні наслідки. Н. Мак-Комік зауважує, що включення наслідків до судового обґрунтування не може ігнорувати ключове правило, яке лежить в основі юридичної аргументації як такої та усіх її різновидів. Він підкреслює, що «юридична відповідь завжди має бути сформульована та подана у термінах і категоріях права – через тлумачення законів, прецедентів або юридичних принципів, розроблених і конкретизованих на основі бачення права як узгодженого (когерентного) нормативного порядку» [10, с. 101]. Вчений окреслює певну послідовність процесу юридичного обґрунтування. Передовсім слід показати, що юридичне рішення узгоджується і не суперечить валідним юридично чинним нормам. Друга вимога полягає у тому, що суддя повинен вказати і пояснити, що його рішення ґрунтується на юридичних принципах. Якщо цього недостатньо,  і позиція суду виглядає непереконливою з точку зору обґрунтування конкретного рішення, тоді аргументація може бути доповнена іншими аргументами, у тому числі consequentialist argument [10, с. 104]. 

Література:

1. Van Eemeren, F. Speech Acts in Argumentative Discussions: A Theoretical Model for the Analysis of Discussions Directed towards Solving Conflicts of Opinion. Berlin: De Gruyter, 1984. 221 p.

2. Alexy, R. A Theory of Legal Argumentation. The Theory of Rational Discourse as Theory of Legal Justification. Oxford: Claredon Press, 1989. 323 p.

3. Feteris, E. The Analysis And Evaluation Of Legal Argumentation: Approaches From Legal Theory And Argumentation Theory. Studies In Logic, Grammar And Rhetoric. 2009. Vol. 16. Р. 307–331.

4. Дудаш Т. Правова аргументація: загальнотеоретична характеристика: монографія. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2024. 744 с. 

6. Perelman, Ch. Tratado de la argumentación. La nueva retórica. Madrid: Gredos, 2000. 855 р.

7. Bengoetxea J. The Legal Reasoning of the European Court of Justice: A Contribution to Legal Theory and European Community Law. Oxford: Clarendon Press, 1993. 275 р.

8. MacCormick, N. Legal reasoning and legal theory. Oxford: Clarendon, 1997. 289 р.

9. MacCormick, N. On Legal Decisions and their Consequences: From Dewey to Dworkin. New York University Law Review. Vol. 58. 1983. Р. 239–258.   

10. MacCormick, N. Rhetoric and the Rule of Law. Oxford: Oxford University Press, 2005. 304 р. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота