АЛЬТЕРНАТИВНА (НЕВІЙСЬКОВА) СЛУЖБА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

АЛЬТЕРНАТИВНА (НЕВІЙСЬКОВА) СЛУЖБА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

08.12.2024 14:59

[2. Юридичні науки]

Автор: Возна Дарина Віталіївна, здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, військово-юридичний інститут


Права та свободи людини і громадянина є основними цінностями, які забезпечують гідність, автономію та розвиток кожної особи. Вони становлять базу для формування та соціалізації індивіда, дозволяючи йому вільно висловлювати свої думки, переконання та ідеї, а також обирати життєві цілі та способи їх досягнення. Питання прав людини і громадянина, їх реалізація та захист в умовах воєнного стану є дуже складними і багатогранними. Воєнний стан свідчить про критичну ситуацію, коли країна стикається з серйозними викликами, які загорожуть її територіальній цілісності, конституційному ладу, національній безпеці, життєво важливим інтересам суспільства і держави. У таких умовах постає нагальне питання: як забезпечити національну безпеку, не порушуючи основні права та свободи громадян, не спричиняючи їм ще більшої шкоди? Повномасштабне вторгнення агресора на територію України в лютому 2022 року стало найбільшим викликом для українського народу з моменту проголошення незалежності у 1991 році, на порядку денному стоїть питання збереження державності як такої. Це, у свою чергу, актуалізує питання щодо необхідності посилення оброноздатності держави, підвищення ефективності її збройних сил, на що слушно звертають увагу українські суди. Так, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у 2024 році прийняв постанову, у якій з-поміж іншого зазначено, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань [6]. Важливим і практично значущим є вироблення чітких правових засад комплектування підрозділів сил безпеки і оборони, визначення чітких і прозорів критеріїв, підстав призову громадян на військову службу в умовах воєнного стану, у тому числі звільнення від такого призову, надання відстрочки та ін. У цьому контексті актуальним є питання щодо визначення умов і форм виконання свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни тими громадянами, чиї релігійні переконання не дозволяють користування зброєю. Чи можливе, наприклад, проходження ними в умовах воєнного стану суто альтернативної (невійськової) служби? Це вимагає пошуку оптимального балансу між державними інтересами та релігійними правами цієї категорії осіб.   

Як відомо, через виклики, які обумовлені зовнішньою збройною агресією,  у 2015 році Україна як держава-учасниця Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) була змушена застосовувати статтю 15 Конвенції та відступити від окремих зобов’язань, визначених статтями 5, 6, 8, 13 цього документа. У 2022 році у зв’язку із введенням воєнного стану перелік і форми обмеження прав людини було уточнено. Органи державної влади повинні ретельно оцінювати, а національні суди – перевіряти необхідність обмеження конкретних прав і свобод людини, враховуючи легітимність, співмірність і пропорційність таких обмежень з урахуванням гостроти становища, а також відповідним чином корегувати види та форми таких обмежень. Формально такі обмеження не стосувалися ст. 9 Конвенції, яка захищає свободу совісті і релігії. Водночас призов на військову службу під час мобілізації і подальше проходження військової служби військовозобов’язаними, які належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, може оцінюватись як втручання чи обмеження релігійних прав. Важливе питання, яке виникає і потребує вирішення: чи може виконання військового обов'язку в Україні в умовах воєнного стану для певних категорій громадян, що мають релігійні переконання, мати вигляд суто невійськової служби? 

У чинному законодавстві України передбачено поняття «альтернативна (невійськова) служба». Згідно зі статтею 35 Конституції України, кожен громадянин має право на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає можливість сповідувати будь-яку релігію або залишатися нерелігійним, вільно здійснювати релігійні обряди, проводити культи та займатися релігійною діяльністю як індивідуально, так і колективно. Якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, він має право замінити його альтернативною (невійськовою) службою [2]. Про це також свідчить положення Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», де зазначено, що особи, які за своїми релігійними переконаннями не можуть проходити строкову військову службу, мають право обрати альтернативну службу. Відповідно до статті 1 Закону, альтернативна (невійськова) служба є формою діяльності, яка виконується замість строкової військової служби з метою виконання обов’язків перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень [3]. П. Циган констатує, що в Україні з 2014 по 2016 роки, у період проведення шести хвиль часткової мобілізації, спостерігалася негативна тенденція порушення та обмеження прав на альтернативну (невійськову) службу осіб, виконання військового обов’язку яких суперечить їхнім релігійним переконанням. Порушення прав траплялися у формі відмов військових комісаріатів скеровувати віруючих протестантських конфесій на альтернативну (невійськову) службу і місцевих державних адміністрацій розглядати заяви, зазначених категорій громадян, щодо проходження ними такої служби [10, с. 39]. 

Із моменту введення воєнного стану у 2022 році українські суди виносили як виправдувальні, так і обвинувальні вироки щодо осіб, віросповідання яких забороняє користування зброєю. Через це вони це відмовилися вступати за мобілізацією до лав Збройних Сил України.

Так, Роздільнянський районний суд Одеської області у 2024 році прийняв рішення (справа №511/2216/24), у якщо зазначено, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час воєнного стану не визначена. Разом з цим, у даному випадку суд враховує практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що Свідки Єгови належать до відомої християнської конфесії, що з моменту свого виникнення активно діють у багатьох країнах світу, в тому числі в усіх європейських країнах-членах Ради Європи, є релігійною групою, що дотримується принципів пацифізму, та їхнє віровчення не дозволяє її членам проходити військову службу, носити військову форму або брати в руки зброю. З іншого боку, Свідки Єгови погоджуються здійснювати альтернативну цивільну службу за умови, що вона не пов`язана з військовими організаціями («Свідки Єгови м. Москви та інші проти Росії», від 10.06.2010, заява №302/02). Отже, ЄСПЛ установлено, що право Свідків Єгови, до яких належить позивач у справі №511/2216/24, на відмову від проходження військової служби за релігійними переконаннями гарантовано пунктом 1 статті 9 Конвенції. Роздільнянський районний суд Одеської області констатував, що незабезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням у їх свободу сповідувати свою релігію (виділено нами – Д. Возна) [12]. Тернопільській апеляційний суд у 2023 році (справа № 595/461/23) скасував вирок Бучацького районного суду Тернопільської області і визнав громадянина Д. Зелінського винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України [11]. Як вбачається з матеріалів справи, військовозобов`язаний Д. Зелінський, будучи призваним на військову службу за мобілізацією, не прибув у визначений час до навчального центру (військової частини). Таким чином, на думку суду, особа ухилилася від призову на військову службу під час мобілізації. Засуджена особа у зв’язку із своїми релігійними переконаннями вимагала, щоб на підставі ст. 35 Конституції України їй надали можливість виконувати свій конституційний обов’язок у вигляді проходження невійськової служби. Д. Зелінський звернувся із конституційною скаргою до Конституційного Суду України, який відкрив провадження у справі щодо конституційності частини першої статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». На думку заявника громадянина Зелінського, оскільки оспорюваний припис визначає заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в України на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, визначеного частиною четвертою статті 35 Конституції. 

Варто зазначити, що ЄСПЛ сформулював низку підходів у контексті розгляду справ, пов’язаних із військовими діями та збройною агресією, які є актуальними для України як держави-учасниці Конвенції. Наприклад, у справі «Телятніков проти Литви» (заява № 51914/19) Суд підкреслив, що обов’язкова військова служба створює значний тягар для окремих громадян. Необхідно було знайти баланс між обов’язком служби та совістю (віросповіданням) особи. Щодо альтернативної цивільної служби, Суд зазначив, що вона не є реальною альтернативою, оскільки входить до військової структури, а призовники в усіх випадках позначалися як «військовослужбовці строкової служби». Державам слід розробити альтернативи поза межами прямого військового командування [7]. Держава зобов’язана забезпечити можливість проходження альтернативної (невійськової) служби для осіб, чиї релігійні переконання не дозволяють виконувати військовий обов’язок. На цьому наголошує Європейський суд з прав людини у справі «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» (заява № 14604/18). Суд наголосив, що необхідність захисту територіальної цілісності держави не може виправдовувати обмеження прав таких релігійних спільнот, як Свідки Єгови. Їхнє право відмовитися від військової служби, включно з будь-якими її формами, обумовлене глибокими релігійними переконаннями та підлягає захисту. Відповідно, держава має забезпечити альтернативну службу, повністю відокремлену від військових обов’язків. ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що Свідки Єгови є визнаною християнською конфесією, яка діє у багатьох країнах, зокрема у державах-членах Ради Європи. Ця релігійна група сповідує принципи пацифізму, а її члени не можуть служити в армії, носити військову форму чи використовувати зброю через релігійні переконання. Відмова держави забезпечити їм можливість реалізувати право на альтернативну службу є порушенням їхньої свободи віросповідання [8].

Отже, чинним законодавством не передбачена можливість проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану, що порушує права осіб, чиї релігійні переконання не дозволяють користування зброєю. З метою заповнення цієї прогалини у законодавстві 24 липня 2024 року у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону № 11439 «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо забезпечення конституційного права громадян на альтернативну службу». Головною метою законопроекту є забезпечення конституційного права громадян на альтернативну (невійськову) службу, а також уникнення зайвих непотрібних проблем в силах оборони через мобілізацію громадян, які не готові, щонайменше, морально служити/воювати, та зняття непотрібної соціальної напруги, сприяння «мобілізації здорового глузду» і зміцненню обороноздатності. Зокрема пропонується внести зміни до  статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також священнослужителі, які належать до церков і релігійних організацій (об’єднань), що входять до Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, і чия діяльність не заборонена в Україні та громадяни України, які письмово підтверджують, що виконання військового обов'язку суперечить їх релігійним переконанням (цим громадянам виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою). Ці громадяни у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом [5].

З одного боку, держава зобов’язана забезпечувати національну безпеку та ефективне функціонування збройних сил, а з іншого — дотримуватися прав людини, передбачених Конституцією та міжнародними договорами. Важливим є досягнення балансу між захистом суверенітету країни та правами громадян, зокрема тих, хто має релігійні переконання. Ми переконані у тому, що  особам, які через релігійні переконання не можуть брати участь у військових діях, слід надати можливість проходити альтернативну (невійськову) службу навіть в умовах воєнного стану і чітко врегулювати це питання на законодавчому рівні. Проходження ними служби на підприємствах, в установах, організаціях, залучення їх до виконання певних видів робіт (наприклад, відновлення і ремонт об’єктів критичної інфраструктури, будівництво фортифікаційних споруд та ін.) сприятиме підвищенню рівня обороноздатності держави, позаяк національна безпека і оборона має військову та інші не менш важливі складові – економічну, інформаційну, екологічну та ін.       

Література:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини): Конвенція від 04.11.1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 15.11.2024).

2. Конституція України: Закон від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 15.11.2024).

3. Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України від 12.12.1991 р. № 1975-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1975-12#Text (дата звернення: 15.11.2024).

4. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text (дата звернення: 01.11.2024).

5. Проект Закону про внесення змін до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо забезпечення конституційного права громадян на альтернативну (невійськову) службу від 26.07.2024 р. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2462319 (дата звернення: 15.11.2024).

6. Постанова Верховного Суду від 02.05.2024 р. у справі № 344/12021/22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118893514 (дата звернення: 09.11.2024).

7. Рішення ЄСПЛ у справі Телятніков проти Литви від 7 червня 2022 року (заява № 51914/19). URL: https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-217881 (дата звернення: 10.11.2024).

8. Рішення ЄСПЛ у справі Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану від 17 жовтня 2019 року (заява № 14604/18). URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-197066 (дата звернення: 01.11.2024).

9. Григоренко Є. Проблеми юридичної відповідальності громадян, що проходять альтернативну (невійськову) службу та їхній вплив на юридичну відповідальність військовослужбовців в Україні. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2016. Вип. 22. С. 47–49. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIPR_2016_22_12 (дата звернення: 15.11.2024).

10.  Циган П. Актуальні проблеми реалізації в україні членами протестантських церков права на альтернативну (невійськову) службу в період мобілізації та шляхи їх вирішення. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2020. № 70. С. 39–48. 

11.  Вирок Тернопільського обласного суду від 29.08.2023 р. у справі № 595/461/23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113132308 (дата звернення: 15.10.2024).

12.  Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.06.2024 р. у справі № 511/2216/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120055157 (дата звернення: 15.10.2024).   

_________________________________________

Науковий керівник: Семеніхін Ігор Вікторович, кандидат юриидчних наук, асистент кафедри прав людини та юридичної методології

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота