РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ НАЙКРАЩИХ ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ У РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ НАЙКРАЩИХ ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ У РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЇЇ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ

13.12.2024 13:29

[2. Юридичні науки]

Автор: Козинська Діана Олександрівна, студенка IV курсу спеціальність «Право» Одеського національного університету імені І. І. Мечникова; Голоденко Ірина Олександрівна, старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І. І. Мечникова


ORCID 0009-0005-2030-7274 Голоденко І.О.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією РФ проти нашої держави, в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року [1]. Це стало викликом не тільки для українців, а й для всього світу, так як повномасштабна війна призвела до багатьох ускладнень, одним з яких стало загострення проблеми вимушеного розділення сімей. З огляду на те, що збройна агресія з боку РФ на територію нашої держави триває понад три роки і продовжується до сьогодні, питання визначення місця проживання дитини у період дії воєнного стану є складним і чутливим як для суспільства, так і для держави в цілому. 

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі – СК України), мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини [2]. Отже, законодавець таким чином нам робить пряму вказівку на одну з головних засад сімейного законодавства – на рівність прав, інтересів батьків при визначенні місця проживання дитини і на те, що не дивлячись на обставини, які виникають між батьками або ситуацію, в якій вони опинились, - це не повинно впливати на обсяг їхніх прав і не звільняє їх від обов’язків щодо дитини. 

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом [3]. Рішення щодо визначення місця проживання дитини залежить від віку малолітньої дитини і СК України зазначає, що місце проживання дитини, яка: не досягла десяти років - визначається за згодою батьків; яка досягла десяти років - визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; яка досягла чотирнадцяти років - визначається нею самою [2]. 

Тобто, як ми бачимо, думка дитини щодо того, з ким із батьків вона бажає проживати є вагомою, а збереження її найкращих інтересів має стати першочерговим завданням суду при вирішенні даної категорії справ. У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» вказано, що при визначенні найкращих інтересів дитини слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв’язки з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна для цього; і по-друге, у найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі [4].

Саме таку позицію підтримує у своїй постанові від 09.02.2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/572/20 де вказано, що «дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до ст. 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Верховний Суд, враховуючи норми Конвенції про права дитини дійшов висновку, що доводи у касаційній скарзі, що син тривалий час проживав разом з батьком, який займався його розвитком та вихованням, а навчальний заклад, який відвідує дитина з 2018 року, знаходиться поруч з місцем проживання, є безпідставними» [5]. 

Сьогодні також актуальним питанням є ситуація, коли один з батьків перебуває на службі в ЗСУ, адже згідно із п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції [3]. 

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 4 липня 2023 року у справі № 359/7297/22 також сформувала власну позицію щодо даної категорії справ і вказує, що «посилання у касаційній скарзі на те, що провадження у справі не підлягало зупиненню згідно із п.3 ч.1 ст. 251 ЦПК України з огляду на предмет спору, зокрема, у зв`язку з невизначеністю місця проживання спільної дитини сторін, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на імперативність приписів ч. 1 ст. 251 ЦПК України.» [6]. 

Враховуючи вищевикладене, можемо дійти висновку, що найголовнішим пріоритетом у питанні щодо визначення місця проживання дитини під час збройної агресії з боку РФ є безпека та збереження її якнайкращих інтересів. Водночас, сам факт запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Сьогодні всі зусилля батьків, діяльність суду та інших органів мають бути спрямовані на те, аби зберегти життя дитини та забезпечити її усім необхідним для її сталого розвитку в умовах війни, так як в силу свого вразливого становища вона не може самостійно, у повній мірі, подбати про себе, своє життя та безпеку, на відміну від дорослих, які сформовані як психічно, так і фізично.

Література:

1. Про введення воєнного стану в України : Указ Президента України від 24 лютого 2022 року. № 64/2022. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text (дата звернення: 10.12.2024 р.);

2. Сімейний кодекс України : Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text (дата звернення: 10.12.2024 р.);

3. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n7875 (дата звернення: 10.12.2024 р.);

5. Рішення Європейського суду з питань прав людини у справі «М. С. проти України» від 11.10.2017 р. №2091/13. URL : https://hudoc.echr.coe.int/eng/#{%22sort%22:[%22kpdate%20Descending%22],%22itemid%22:[%22001-175140%22]} (дата звернення: 10.12.2024 р.);

6. Постанова Верховного Суду від 09.02.2023 р., справа № 753/572/20, провадження № 61-9115св22. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/108893173 (дата звернення: 10.12.2024); 

7. Постанова Верховного Суду від 04.07.2023 р., справа № 359/7297/22, провадження № 61-7893св23. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/108893173 (дата звернення: 10.12.2024). 

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота