ВПЛИВ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА НА ФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВПЛИВ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА НА ФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА

17.12.2024 18:46

[2. Юридичні науки]

Автор: Іванов Станіслав Юрійович, кандидат історичних наук, доцент, Харківський національний університет внутрішніх справ



У період від середини XVII до початку XVIII століття український народ уперше за довгий час формує державне утворення з виразними політико-правовими ознаками – Запорозьку Січ. У цей час вона починає самостійно визначати свій історичний розвиток. Поруч з цим закладаються основи національної ідеї, яка стала фундаментом для створення державних інституцій загалом і судової системи зокрема. Водночас беззаперечним є те, що судова система Запорозької Січі не виникла на порожньому місці – її основи були закладені всією попередньою історією розвитку українського народу, починаючи з доби Київської держави. 

Джерелом звичаєвого права для українського етносу були суспільні відносини, що визначали життєвий уклад русичів у період Київської Русі. Основними правовими пам’ятками того часу є «Руська Правда», законодавчі збірники Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого, а також міжнародні договори Русі з Візантією. Саме ці джерела стали фундаментом для формування «козацького права». Важливо зазначити, що національний звичай перетворюється на джерело права лише за умов виникнення етногруп, оскільки його дотримання забезпечується державною примусовою силою, що надає звичаю правового значення.

У XIV–XVIII століттях звичаєве право мало важливе значення як одне з основних джерел права на українських землях. Воно сформувалося під впливом розвитку господарських і побутових відносин, базуючись на загальноприйнятих «давніх» правилах поведінки, які склалися в різних життєвих ситуаціях [1].

Правова система Запорозької Січі була унікальною і становила важливу складову її військово-адміністративної структури. Тоді, як на більшості українських територій діяли різноманітні правові джерела, зокрема «Руська правда», Литовські статути, акти королівської влади, канонічне і Магдебурзьке право, в Січі головним було звичаєве козацьке право. Це була сукупність норм і традицій, що виникли серед козаків.

Система звичаєвого козацького права сформувалася в XV – середині XVII століття, регулюючи військово-адміністративний устрій, ведення бойових дій, діяльність судових органів, правила землекористування, укладання договорів, визначення злочинів і покарань. Це право визнавали навіть іноземні держави, зокрема Польща та Московія.

На формування національної правосвідомості запорожців значний вплив мало козацьке звичаєве право, яке, в свою чергу, було результатом розвитку архаїчного давньоруського права, адаптованого до соціальних умов життя низових громад. Звичаєве право зазнавало також впливу специфіки життя запорозької громади, для якої були характерні повага до особистості козака, невтручання в його приватні справи та інші подібні принципи.

Вітчизняні правознавці давно дослідили вплив іноземних нормативних актів, зокрема Литовських статутів та Саксонського Зерцала, на право України XV-XVII століть. Проте для Запорозької Січі значення правового євроцентризму не було вирішальним. Запорожжя виникло на основі неписаного досвіду народного життя, яке й сформувало свої власні закони та необхідні установи. Січ офіційно закріпила давні звичаї, місцеві обряди та народні традиції, надавши їм загальнообов’язкового значення і перетворивши їх на державні правові норми. Згідно з умовами і потребами Запорожжя, в Січі діяли закони, яких не можна було знайти в жодних писаних юридичних джерелах.

Вплив західної культурно-правової думки поєднувався в Запорозькій Січі з староруськими традиціями. Звичаї та давні заповіти були для запорожців своєрідною істиною. Святість традицій підтверджувалася авторитетом громадської думки та силою влади. Лише необачний наважувався їх порушити, і за це карався суворо. Саме на рівновазі між примусом та моральними нормами, які набули форми звичаїв, трималося Запоріжжя, як і будь-яка демократична суспільно-політична система. Науковці, які досліджували судову систему Запорозької Січі, зазначають, що в Січі не існувало писаної Конституції в сучасному розумінні цього терміну. Однак на Запорожжі функціонувало неписане конституційне право, яке ґрунтувалося на постановах, рішеннях Коша, судових прецедентах і, найголовніше, на звичаях. Січове законодавство було усним, звичаєвим правом, яке вкорінювалося в свідомості як непорушні етнотрадиції. Норми цього права, поступово змінюючись і еволюціонуючи протягом століть, стали сукупністю різноманітних нормативних актів і прецедентів. Запорозькі неписані закони, які походили від звичаїв і, отже, народної свідомості, виникали з самого життя та досвіду минулих поколінь, оформлюючи вже існуючі суспільні відносини. Тому, хоча такі закони могли здаватися дивними з точки зору сучасних догм і форм, вони мали одну вирішальну перевагу – вони діяли та існували протягом віків [2, с. 113].

Важливим фактором правового порядку української держави козацької доби було утворення самобутньої правової системи, яка становила інституціонально-нормативну основу для формування та підтримання правового порядку в тогочасному українському суспільстві. Домінуючим системоутворюючим фактором правового порядку було звичаєве козацьке право сукупність правових звичаїв, які встановлювались у сфері козацтва. Спочатку особливо популярним звичаєве козацьке право стало серед українських селян, які втікали від своїх господарів і влади в райони середнього та нижнього Придніпров’я. Норми звичаєвого права, що сформувались на Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, деякі правила ведення бойових дій, роботу судових органів, порядок землекористування, укладання окремих договорів, а також визначали види злочинів і покарань. Наявність у козацтва власного особливого права визнавався польським урядом. Незважаючи на суворість, а інколи й нещадність норм звичаєвого козацького права, в ньому була «чесність велика». Козаки активно відстоювали своє звичаєве право, побоюючись, що писане право може обмежити їхні вольності [3, с. 191].

Таким чином, звичаєве право спочатку існує у вигляді соціальних норм, зобов’язань та заборон, які не мають юридичного забезпечення. Однак з часом воно набуває такого забезпечення через закріплення звичаєво-соціального нормативу в різних формах. Звичаї, більшість з яких побутували в Запорозькій Січі, стали основою для формування своєрідного «козацького права». Окрім того, джерелом звичаєвого права запорожців були трансформовані норми давньоруського права, а також запозичені концепти римсько-християнського права, звичаї та правові норми Речі Посполитої і Московської держави. Дієвість звичаєвого права підтверджує його надзвичайне значення як одного з ключових етносоціокультурних чинників у формуванні національної правової системи та правосвідомості.

Література:

1. Судочинство в Запорізькій Січі. URL:http://www.horting.org. 

2. Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як український феномен. К.: Заповіт. 1995. 174 с.

3. Історія держави і права України. У 2 т. Т. 1. / з ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка.  648 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота