СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВ ПРАВОВЛАДДЯ В ЛИТОВСЬКО-РУСЬКІЙ ДЕРЖАВІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВ ПРАВОВЛАДДЯ В ЛИТОВСЬКО-РУСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

18.12.2024 18:11

[2. Юридичні науки]

Автор: Кельбя Стелла Георгіївна, кандидатка юридичних наук, доцентка, деканеса юридичного факультету Буковинського університету



У XIV столітті значна частина українських земель приєднується до складу Литви, що призводить до утворення Литовсько-Руської держави. Поступово тут сформувалася своєрідна система права, основними засадами якої було писане право. Це передбачало значний рівень юридичного мислення і загальної освіченості. В даний період спостерігаються спроби систематизації чинного законодавства, що сприяло прийняттю трьох Литовських статутів, які узагальнили і доповнили чинні норми звичаєвого права модерними ідеями, що часто ставали основою кодифікаційних робіт у наступні історичні періоди.

Багатонаціональна Литовсько-Руська держава потребувала створення власної правової системи. Характерно, що український народ вже мав свою самобутню правову культуру і відомий писаний кодекс – Руську Правду [3, с. 19-20]. Водночас у Литві подібні процеси відбувалися дещо по-іншому. Перші спроби систематизації литовського права відбулися у середині XV століття, тобто в період прийняття Судебника Казимира 1468 року. Даний документ містив важливі норми кримінального і кримінально-процесуального права, хоча паралельно у багатьох місцевостях ще діяли норми звичаєвого права. В подальшому питання кодифікації права неодноразово піднімалося на Віленському сеймі у 1514 році, однак не зустріло належної підтримки серед магнатів, а тому всяко затягувалося. Через декілька років, у 1522 році питання кодифікації постало на Гродненському сеймі. Князь Сигізмунд ініціював спеціальний указ щодо запровадження письмового зводу законів, однак сейм прийняв лише окремі його норми. У 1524 році після внесення відповідних правок до Статуту дане питання стало об'єктом обговорення на сеймі в Бересті.  Зазначимо, що даний процес затягнувся на чотири роки і знайшов своє реальне втілення лише на Віленському сеймі у 1528-1529 роках. 

З 1529 року Перший Литовський статут став чинним правом для усієї держави. Статут включав 13 розділів і 244 артикули (згодом кількість артикулів було збільшено до 283) і мав вирішити ряд надзвичайно складних теоретичних і практичних питань. Серед них – розмежування норм права за окремими галузями, розташування їх у визначеній системі, уведення багатьох нових положень, що раніше були невідомі праву Великого князівства Литовського [4, с. 49]. Характерно, що в основу систематизації права було закладено принципи суверенності державної влади та єдність права для усього населення держави з визначенням пріоритету писаного права. Водночас закріплення пільг і привілеїв для окремих станів населення все ще не відповідало загальному принципу єдності права [2, с. 8]. Тим не менш, документом закріплено основи правовладдя в державі, декларувалася рівність прав для усіх підданих держави. Статутом заборонялося перетворювати вільних людей на рабів, обмежувалися будь-які дії, що могли б спричинити поширення невільництва.

Потрібно звернути увагу також на ідеї гуманізму, які доволі чітко відображені у Статуті. Норми документа проголошують патріотизм, суверенність народу і держави, рівність усіх перед законом, засудження деспотизму, відповідальність уряду перед народом, інститут присяги суддів та посадових осіб, юридичний захист прав особи. При цьому значна частина Статуту визначала права і обов'язки громадян, їх участь у формуванні владних структур та компетенцію державних установ [3, с. 23].

Після запровадження Першого Литовського статуту поступово виникала потреба щодо його доповнення новими нормами, які відповідали б сучасному стану справ у державі. Підсумком зазначених процесів стало запровадження Другого Литовського статуту у 1566 році, який містив на декілька десятків артикулів більше ніж статут попередньої редакції [1, с. 6]. Характерною рисою зазначеного документа є те, що його норми розкривають специфіку тогочасних суспільних відносин в державі.  

Структурно документ складався з 14 розділів, кожен з яких поділявся на артикули.  Його перший розділ представлений документами, що стосуються основних принципів права, а також норм, що відносяться до державного права та державних злочинів. В інших розділах Статуту йдеться про права населення, принципи судочинства, спадкове та шлюбно-сімейне законодавство, норми цивільного та кримінального законодавства. Статутом визначався порядок утворення і функціонування державних інституцій, обмежувалася влада Великого князя. Зокрема важливі державні питання щодо прийняття нових законів, оголошення війни чи податкової системи мали вирішуватися на загальному сеймі.

Третій Литовський Статут був прийнятий у 1588 році, а за рівнем застосування законодавчої техніки був досконалішим за попередні два. Він складався з 14 розділів і 488 артикулів. Переважна більшість документа відображає зміст публічно-правових та приватно-правових правовідносин, окремі розділи присвячені кримінально-правовим відносинам. Структура документа чітко виділяла поділ на публічне і приватне право, що відповідало західноєвропейським підходам у тогочасному законодавстві.

У першому розділі документа містяться різноманітні за своїм характером норми, що умовно можна розділити на дві групи: ті що стосуються основних положень, і норми, що визначають покарання за державні злочини. У другому розділі вміщуються норми, покликані забезпечити виконання шляхтою військового обов'язку. Третій розділ присвячений нормам державного права, зокрема в частині недоторканості кордонів держави і збереження її самостійності [4, с. 52]. Загалом Статут став важливим кроком на шляху до становлення правовладдя в Україні, він відображав основні тенденції державотворення, та був створений зрозумілою для усього населення мовою. Високий рівень систематизації документа дав можливість його ефективного використання аж до 1840 року.

Таким чином, Литовські статути стали важливим джерелом правовладдя в Литовсько-Руській державі. Вони декларували рівність усіх перед законом, обмеження влади господаря і пануючої верхівки, зобов'язували їх діяти у відповідності з тогочасними нормами права. Статути стали важливою пам'яткою європейської історії права і зайняли чільне місце серед найвизначніших досягнень правової думки суспільства.

Література:

1. Лащенко Р. Литовський Статут, яко памятник українського права. Прага, 1923. 32 с.

2. Музиченко П. П. Статути Великого князівства Литовського – видатна пам'ятка права слов'янських народів. Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 49. С. 7-14.

3. Статути Великого князівства Литовського: у 3-х томах. Том І. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2002. 464 с.

4. Терлюк І. Я. Історія українського права від найдавніших часів до XVIII століття. Львів, 2003. 156 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота