АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ І ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗУМІННЯ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ - Наукові конференції
Головна
UA PL EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ І ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗУМІННЯ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ

19.02.2025 09:54

[2. Юридичні науки]

Автор: Білик Павло Петрович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету імені І.І.Мечникова


Як випливає із стану розвитку адміністративно-правової доктрини останнього десятиліття,  на теренах України впродовж  довготривалого часу у сфері організації та діяльності державно-владного впливу на суспільні відносини панувала руйнівна для прав і свобод людини ідеологія державно-управлінської організації впорядкування суспільних відносин.  Така ідеологія виходила із розуміння державного управління, як діяльності виключно органів виконавчої влади, зокрема, наприклад, : “...виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, котра виявляється у безпосередньому повсякденному й оперативному впливові на різноманітні суспільні відносини у країні” [1, с. 11] або ж, як “...специфічна діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень, впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів [2, с. 16]. На перший погляд, такі визначення наче б то і не містять нічого руйнівного, втім, негативні прояви  такого вектору побудови апарату державного управління, попри всі намагання наукової спільноти та практики правозастосування, долаються і в умовах сьогодення щодня, як такі, які привели до викривленого ставлення публічних службовців до розуміння свого місця і призначення в системі державних послуг, що не відповідає конституційним засадам ролі і значення держави стосовно прав і свобод людини, як найвищої соціальної цінності. 

Не оминули такі руйнівні засади  державно-владну  сферу реалізації публічної політики в галузі оподаткування, де антогонізм правовідносин народжений самою правовою природою податку, як основного фіскального платежа  безоплатного характера і вихідною нерівністю сторін правовідносин із справляння, стгнення, обчислення і сплати податків для забезпечення належного виконання податкового обов'язку.   

На  жаль, попри всі конституційно встановлені засади людиноцентризму і соціально-орієнтованого вектору розвитку держави, сфера організації державної політики щодо оподаткування, заснована переважно на виключному підпорядкуванні платника податків владним приписам контролюючих органів та їх посадових осіб з віднесенням лише невеликої частини відносин на цій осі до управлення платника податків і певного вирівнювання його податково-правового статусу із аналогічним статусом органів  адміністрування податків. Попри навіть існування в податковому законодавстві широкого кола відносин, у яких органи адміністрування податків відіграють роль надавача публічних послуг, їх статус і призначення і надалі визначається, як статус “контролюючих органів”. 

Така ситуація, як вбачається, є деструктивною, адже від самого початку, визначення платника податків в системі адміністрування податків, зборів та інших обов'язкових платежів фіскального характеру в підвладному положенні не сприяє налагодженню дієвого механізму оподаткування - навпаки штовхає платника податку, який, усвідомлюючи безліч перешкод на шляху виконання податкового обов'язку, шляхом пошуку ліпшого, часом неправомірного,  режиму виконання податкового обов'язку, на виконання його неналежним чином чи невиконання його як такого, до уникнення виконання податкового обов'язку. Вказана ситуація певним чином має нормативні підстави для вирівнювання і приведення політики оподаткування у стан, який окреслено Конституцією України - права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (аж ніяк не обов'язки, навіть такі безумовні, як податковий обов'язок), а головним призначенням і обов'язком держави є забезпечення реалізації прав людини. Такими підставами є нормативно-правове регулювання адміністрування податків, зборів та інших обов'язкових платежів фіскального характеру. 

Втім, для правильного втілення інституту адміністрування податків в практику реалізації державної політики в цій сфері, його, адміністрування, варто вірно розуміти, а не в той спосіб, що випливає із державно-управлінської концепції організації державно-владного втручання держави в суспільні відносини, а через усвідомлення його, як двостороннього публічно-адміністративного зобовязання. Як свідчать з цього приводу першоджерела, : “...системоутворюючим для предмета адміністративного права чинником є категорія «відносини адміністративних зобов’язань». Сутність цих відносин обумовлена змістом норм Конституції України щодо відповідальності держави перед людиною, визнання головним обов’язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини, верховенства права, обмеження повноважень і дій публічної адміністрації Конституцією та законами України. З них випливає, що публічна адміністрація при утворенні приймає на себе зобов’язання щодо задоволення інтересів суспільства і громадян. Серед них є зобов’язання публічного характеру, виконання яких потребує використання публічною адміністрацією владних повноважень”[3, с.23] 

В сучасній адміністративно-правовій галузі здобув розвитку напрям досліджень, в межах якого доводяться сутнісні відмінності публічного адміністрування над державним управлінням, нового і застарілого, такого, яке ставить людину в центр прийняття всіх управлінських рішень(публічне адміністрування) і такого, яке покликане передусім забезпечити реалізацію державних інтересів, з яких потім формується добробут людини (державне управлінян). Втім, з зазначеними критичними поглядами важко погодитися, адже аналітичне дослідження обох адміністративно-правових категорій свідчить, що державне управління і публічне адміністрування сутнісно є аналогічними системами організації державно-владного втручання в суспільні відносини шляхом здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності для забезпечення механізму перетворення статичних норм права в динамічно реалізовані правові відносини. Публічне адміністрування так само, як і державне управління, передбачає здійснення заснованого на законі та спрямованого на організацію його виконання, владного, цілеспрямованого, організуючого впливу на суспільні відносини, що реалізується від імені держави на основі державно-владних повноважень впливу через відповідні інструменти адміністрування на суспільні відносин шляхом конкретизації прав і обов'язків їх учасників з метою їх впорядкування.

Втім, не можна не погодитися, що публічне адміністрування відрізняється якісно від державного управління. Передусім наочними є певні відмінні риси, які, на наш погляд є не декларативними, а суто практично застосовними. Вони наступні: публічне адміністрування заміняє систему прямого державного керування життєдіяльністю суспільства та всіх його сфер і галузей  виконанням вимог Конституції щодо забезпечення державою статусу людини, як найвищої соціальної цінності. Основою становлення системи публічного адміністрування, і відповідно, його організаційно-правового забезпечення, є концепція людиноцентризму. Публічне адміністрування більшою мірою відповідає вимогам Конституції щодо публічно-сервісного спрямування діяльності держави. Воно здійснюється не лише у спосіб владного розпорядництва, а й має у своєму механізмі надання адміністративних послуг, процедури здійснення якого мають чітке адміністративно-правове регулювання. Через публічне адміністрування реалізується принцип субсидіарності, який полягає в організаційно-правовому забезпеченні перенесення процедури розробки та прийняття управлінського рішення на рівень, найбільш наближений до споживача результатів такого рішення. Більше того, саме за системи публічного адміністрування, нарешті впорядковані адміністратина процедура і адміністративні провадження. Отже, сміливо можемо стверджувати, що публічне адміністрування є новою, переведеною на  новий, визначений Конституцією, якісний рівень формою державного управління. Всі конституційно встановлені засади щодо організації діяльності держави стосуються без винятків всіх сфер її діяльності.  Відповідно, адміністрування податків та зборів, логічно передбачити, також має вміщуватися в цю парадигму.  

В процесі адміністрування податків маємо розуміти наявність двох взаємозалежних напрямків - позитивна юридично-значуща діяльність органів податкового адміністрування, метою якої є створення умов і усунення перешкод для належного виконання платником податків його податкового обов'язку. Друга - примусове забезпечення виконання платником податків податкового обв'язку у випадках невиконання чи неналежного його виконання. Для першої групи відносин між платником податків і органами податкового адміністрування застосовується термін “справляння податків”, для другого - “стягнення податків”. Наполягаємо, що як і у всіх інших сферах організації державно-владного впливу на суспільні відносини з метою їх впорядкування, в податково-правовій сфері адміністрування має вибудовуватись, виходячи із так званих “публічних зобов'язань”. Відповідно до них орган публічного адміністрування бере участь в двосторонніх зобов'язаннях з людиною, як із споживачем результатів його управлінської праці. В таких зобов'язаннях орган адміністрування має право вимагати від адресата його владних приписів  їх належного виконання і, застосовуючи державний примус, забезпечувати їх належне виконання, втім і обов'язків ціла низка - діяти виключно у спосіб, визначений законодавством країни, створювати належні умови для виконання обов'язків і реалізації прав і свобод людиною, усувати будь-які перешкоди на шляху реалізації та виконання, нормативно, через видання нормативно-правових і адміністративних актів забезпечувати умови для належної реалізації прав і виконання обов'язків. В таких публічних зобов'язаннях платник податків уявляється як управлена особа в частині права вимоги від органів адміністрування податків створення належних умов для безперешкодного виконання податкового обов'язку і в частині можливості оскаржити дії, в тому числі і будь-які рішення або ж бездіяльність   органів адміністрування податків в адміністративному чи в судовому порядку.  

Отже, адміністрування податків, зборів та інших платежів фіскального характеру варто розуміти, як двостороннє податкове зобов'язання, що є похідним від загального публічного зобов'язання і полягає в управленні та покладанні юридичних обов'язків в галузі оподаткування на обидві сторони такого роду правовідносин - і на платника податків, і на  органи адміністрування, спільна взаємна реалізація прав і виконання обов'язків якими є передумовою налагодження дієвого та ефективного механізму оподаткування в країні. 

Література:

1.Пилипишин В. П. Поняття та основні риси державного управління. Юридична наука і практика.  2011.  № 2.  С. 10-14

 2.Колпаков В. К.Адміністративне право України : [підручник] К.  1999.  736 с.

3.Питання адміністративного права. Кн. 2 / [відп. за вип. Н. Б. Писаренко].  Х. 2018.  182 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2025

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота