ВПЛИВ РЕЛІГІЇ ТА ЦЕРКВИ НА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРАВА ДЕРЖАВИ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ВПЛИВ РЕЛІГІЇ ТА ЦЕРКВИ НА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРАВА ДЕРЖАВИ

29.06.2016 12:04

[Section 1. Theory and history of state and law. Law philosophy. History of political and legal studies]

Author: Єрмакова Ганна Станіславівна, кандидат філософських наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Розвиток будь-якого суспільства багато в чому залежить від ціннісних орієнтирів які встановлювалися протягом тривалого періоду розвитку народу, нації або держави, але мають цілком конкретну прив’язку до певного історичного періоду. Система цивілізаційних цінностей не є консервативним явищем, яке перебуває у стані статичного існування. Ціннісні детермінанти розвитку особистості і суспільства в цілому являють собою живу систему імперативів і принципів світоглядного сприйняття дійсності, а тому і можуть змінюватися під впливом такої дійсності.

Перш за все, слід зазначити, що історія правової думки, як вітчизняної, так і західної, нерозривно пов’язана з питаннями взаємовпливу, взаємодії, протиріччя права і релігії. При цьому, намагання уявити еволюцію наукових поглядів як лінійний рух секуляризації права, а тим більше надавати такому рухові виключно позитивного значення у дусі філософів-матеріалістів епохи Просвітництва або радянської квазіатеїстичної думки виглядає значним спрощенням проблеми. На наш погляд, цей процес є набагато складнішим і проходить декілька етапів: 1) притаманного середньовічним авторам визнання релігійного походження і обґрунтування правових і державних явищ; 2) повної секуляризації права і держави, аж до повного ігнорування ролі релігії, що властиве раціоналістичній юридичній думці; та 3) свого роду поєднання цих двох напрямків у численних новітніх концепціях, що погоджуються з певним значенням релігії для функціонування права і держави та допускають можливість існування релігійного погляду на ці інститути. Схожу з викладеним позицію на філософському рівні займає В.О. Лекторський, який відмічає, що європейська культура у ставленні до релігії переживає періоди злиття з християнським цінностями, набуття рис світськості з відповідним запереченням релігії та сучасний стан постмодернізму, який допускає релігійне ставлення до світу як будь-яке інше. Сучасний представник теологічного напрямку в юриспруденції В.А. Бачинін вважає, що наступним етапом розвитку західної правової думки може бути її зближення з біблійною правовою ідеологією [1]. 

Релігія і право пов'язані між собою взаємовпливом їх елементів (релігійної ідеології і правосвідомості, релігійних (церковних) і світських судів, релігійних та правових норм); одновекторна спрямованість однорідних елементів обох систем на інші соціальні системи і суспільне життя (наприклад, релігії й права на морально-етичні уявлення), взаємне регулювання юридичними і релігійними нормами суспільних відносин; безпосердній взаємовплив неоднорідних елементів релігійної і правової систем (регулювання юридичними нормами релігійної поведінки і відносин, внутрішньо конфесійної діяльності і т. ін.), чи опосередковане (вплив релігійної ідеології на формування правових норм через правосвідомість унаслідок сприйняття правосвідомістю релігійних уявлень та ідей); взаємодія галузей права з різними сферами релігії (регулювання релігійними і правовими нормами різних сторін церковно-державних відносин, майнових та інших прав конфесійних організацій і культових служителів, узаконення культових церемоній в різних сферах державного життя - коронація, релігійна присяга при входженні на державні посади, релігійна клятва в суді тощо). Такі варіанти взаємозв'язків можуть слугувати причиною інтеграції чи дезінтеграції державно-церковних відносин (специфічних взаємозв'язків релігійних організацій з державою) й визначати їх характер: як відносин між державою і панівною церквою, державою і терпимими релігійними організаціями і державою та конфесіями, що переслідуються. Регулятором цих зв'язків за певних обставин може виступати держава чи особливе організаційне утворення духовної влади - Церква, яка за своєю природою є дуалістичною, що й визначає її специфіку. Вона є симбіотичним модусом релігійних і суспільних відносин. Її функціональність можна визначити як суспільну, бо її діяльність розгортається в певній соціальній конструкції, де вона постає як об'єднання віруючих того чи іншого релігійного напряму на основі загального віровчення і культу, централізованою системою управління життям, діяльністю та поведінкою віруючих, ієрархічністю, визначеною системою норм (релігійної моралі, канонічного права тощо), цінностей, санкцій, розподілом своїх членів на духовенство (професійних служителів культу) та мирян (рядових віруючих) [2].

Релігія, будучи поєднаною з глибинними основами людського буття, впливає на соціальні структури і цінності. Важливість її підкреслюється тим, що вона охоплює речі, які виходять за межі світськості. Функціонування релігійних відносин залежить від рівня релігійної свободи в певному суспільстві, а виміри релігійної свободи пов'язані з незалежно еволюціонуючими частинами доктрин в сучасних правових системах. Її розуміння залежить від впливу концептуальних розробок в різних галузях світського права. Часом релігійна свобода стає зв'язуючою ланкою конкуруючих цінностей - рівності, свободи слова, гідності і особистої свободи. Тому іноді робиться спроба звести релігійну свободу до її світських компонентів. Але головним для релігійної свободи є право релігійних моделей життя на те, щоб бути прийнятими на своїх власних умовах, а не знаходити захист, якщо тільки вони погоджуються зі світськими судженнями відносно того, що саме необхідно захищати [3].

Цікаво, що навіть в умовах відділення світської держави від теологічної церкви (мова йде про форми здійснення управлінського впливу на суспільні процеси) церква все одно через релігійні догми впливає на процеси суспільного буття. Феномен такого впливу пояснюється через релігійні норми, які є уособленням перш за все життєвого досвіду та суспільної загальної для більшості моралі. Держава, як інститут, що виник внаслідок суспільного договору, не могла забезпечити процес управління суспільними процесами так би мовити «з нуля», а тому за основу були взяті релігійні норми. Європейський простір в цьому контексті не такий показовий, як скажімо арабський світ, але європейська практика реінкарнації релігійних норм в новій якості загально соціального регулятора – правових нормах, набула надзвичайної риси – перенесення етичного вчення церкви в правове регулювання.

Звичаї та релігійні норми є найбільш активними регуляторами суспільних відносин, виникають раніше інших джерел права, на їх основі першочергово виникає англосаксонська правова система. Норми правових звичаїв та релігійні норми використовувались судами в процесі становлення права та його розвитку. На думку С. Комарова та І. Усенко, правові звичаї та релігійні норми, будучи санкціоновані державою, набувають юридичної сили та забезпечуються на випадок їх порушення державним примусом. Санкціонування відбувається на загальнодержавному рівні і здійснюється центральними державними органами влади. Інколи це відбувається у формі законодавчих актів, інколи, здійснюється у формі судових рішень, коли суд у процесі розгляду кримінальних чи цивільних справ спирається не тільки на закон, але і на звичай та релігійні норми, включаючи їх таким чином у діючу правову систему [4]. Проте, правовий звичай та релігійні норми, з розвитком суспільства та держави, поступово витискається законами, займають незначне місце в системі джерел права англосаксонської правової сім’ї, але продовжують відігравати значну роль в регулюванні суспільних відносин.

Встановлення спільних та відмінних рис права і релігії дозволяє перейти до розгляду динамічного аспекту співвідношення цих явищ, яке може бути досліджене крізь призму їх взаємовпливу, взаємодії і протиріч. Підкреслимо також, що зв’язки між правом і релігією не є лінійним і виникають як на рівні однорідних елементів (наприклад, релігійна свідомість і правосвідомість, релігійні норми і норми права), так і різнопорядкових складових (наприклад, релігійна ідеологія і правова система, держава і релігійна діяльність). 

Неменш важливим, але більш складним для розуміння і аналізу є питання впливу права на релігію, яке, крім впливу держави на церкву, залишається малодослідженим. На думку С. С. Алексєєва, християнські формули-заповіді складалися під впливом досягнень юридичної культури римського приватного права (всезагального характеру юридичних встановлень, особистісного характеру суб’єктів права), тобто фактично право виступає головним чинником створення релігійної традиції [5]. 

Протилежної позиції додержується А. М. Величко, який заперечує обопільний вплив права і релігії. Він вважає, що відмітною рисою світових і національних релігії виступає абсолютність або прагнення до неї, здоровий консерватизм і бажання зберегти традиції. Відповідно «відносне» право, яке, пише цей автор, є лише корелятом закону, не справляє і не може справляти жодного впливу на розвиток і функціонування релігійного комплексу [6].

Разом з тим Д.О. Вовк зазначає, що визнання наявності у суспільстві саме системи нормативного регулювання, що не викликає заперечень серед сучасних правознавців, невідворотно приводить до визнання наявності широких зв’язків між різними регуляторами, а відповідно і їх впливу одне на одного, принаймні у сферах регулювання, що перетинаються. Такий саме висновок випливає і з уявлень про свідомість людини, в якій різноманітні нормативні моделі поведінки не існують окремо, а переплітаються у процесі вироблення поведінкової настанови. Право як «зовнішній», формальний регулятор не може визначати розвиток релігії і моралі, а тільки сприяє їх існуванню у багатоманітних формах через інститут свободи совісті, віросповідання, принцип плюралізму та забороняє надавати обов’язковість будь-якій ідеології, унеможливлюючи поглинання однією релігійною чи моральною формою інших. Право генетично пов’язане з релігією. Саме релігійна форма виступила засобом закріплення перших протоправових норм. Однак з часом право відокремлюється від релігії і набуває ознак самостійної форми суспільної й індивідуальної свідомості, якій притаманні власні ознаки та закони розвитку. [7].




Література:

1.Вовк, Д. О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення: монографія / Д. О. Вовк. — Харків: Право, 2009. — 224 с.

2.Релігієзнавство: Навчальний посібник. 2-ге вид. / За ред. Мозгового Л. І., Бучми О. В. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 264 с.

3.Феномен нації: основи життєдіяльності / Колективна монографія Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАНУ під ред. Б.В. Попова. – К.: Товариство "Знання”, 1998.

4.Правовий звичай як джерело українського права ІХ–ХІХ ст. / [Бабкін В. Д., Музика І. В., Бондарук Т. І. та ін. ] ; за ред. І. Б. Усенко. – К. : Наукова думка, 2006. – 280 с. – (НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН УКраїни)

5.Алексеев, С. С. Самоесвятое, чтоесть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху. – С. 296

6.Величко, А. М. Христианство и социальный идеал (философия, право, социология индустриальной культуры). – С. 213

7. Калинин А. Ю. Форма (источник) права как категория в теории права / А. Ю. Калинин, С. А. Комаров // Правоведение. – 2000. – № 6. – С. 13–22. 

_____________________

Науковий керівник: Волошин Ю. А., доктор юридичних наук, професор

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота