ДО ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ АКТІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ТА ЗАСТОСУВАННЯ У ЙОГО РІШЕННЯХ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ДО ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ АКТІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ТА ЗАСТОСУВАННЯ У ЙОГО РІШЕННЯХ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

28.04.2017 17:43

[Section 4. Criminal law. Criminal judicial law. Criminalistics. Criminology. Criminal executive law. Court organisation. Law enforcement agencies, public prosecutor’s and public defender’s offices]

Author: Максимович Тетяна Миколаївна, студентка, Інститут підготовки кадрів для органів юстиції України, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого


Невід’ємною ознакою правової держави є здійснення судової конституційної юрисдикції, сутність якої полягає в юридичній перевірці судом правових актів вищих органів держави на відповідність Конституції, визнанні їх нечинними у разі неконституційності та прийнятті певних документів, які виступають в якості юридичного оформлення результатів такої діяльності. 

Чинне законодавство не містить поняття актів Конституційного Суду України, визначені лише види таких актів: рішення, висновки, ухвали. Тому актуальними постає питання визначення юридичних властивостей зазначених актів.

В юридичній літературі акти органу конституційної юрисдикції порівнюються з нормативно-правовими актами, конституційними судовими прецедентами, їх визначають як рішення, що носять преюдиційний характер. 

Без сумніву, акти Конституційного Суду України є правовими актами, адже приймаються вони органом, спеціально на те уповноваженим Конституцією, з дотриманням встановлених форми і процедури, є обов‘язковими до виконання на території України. Що ж до можливості розуміння актів Конституційного Суду України як актів нормативно-правових, то слід мати на увазі, що в теорії права під останніми розуміють письмові документи, що встановлюють, змінюють, припиняють чи конкретизують норми права. Тому я схиляюсь до думки, що рішення і висновки Конституційного Суду України не можуть мати характеру нормативно-правових актів, які здатні активно регулювати суспільні відносини, адже  конституційно і законодавчо визначена компетенція Конституційного Суду України не передбачає нормотворчості.

   Розуміючи акти органу судового конституційного контролю як судового прецеденту, то традиційно це характерно для країн англосаксонської правової сім‘ї, де прецедент є джерелом права. Україна, як відомо, належить до романо-германської правової сім‘ї, де основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Проте деякі вчені вказують на саме такий характер рішень і висновків Конституційного Суду України, відзначаючи тенденцію до нівелювання відмінностей між цими системами права.

Варто також зазначити про такий аспект актів Конституційного Суду, як преюдиціальність. Дана властивість, виходячи із ст. 74 ЗУ «Про Конституційний Суд України», полягає в неприпустимості оспорювання в іншому процесі фактів і правовідносин, установлених рішенням Конституційного Суду.

Підсумовуючи зазначене, вважаю, що рішення Конституційного Суду можна вважати специфічним правовим актом, який має обов’язковість виконання на всій території України. 

Та все ж таки питання щодо правової природи рішень Конституційного Суду є відкритим і посилюється, зважаючи на інтеграційні тенденції, що полягають у впровадженні міжнародно-правових стандартів у національні правові системи. Норми українського законодавства закріплюють положення, згідно з якими практика ЄСПЛ застосовується як джерело права, але не регламентується її юридична сила. Звідси постає питання про підпорядкованість чи незалежність рішень Конституційного Суду України та ЄСПЛ.

Варто звернути увагу на те, що донедавна самі судді КСУ наголошували на відсутності обов’язковості практики ЄСПЛ для національного конституційного судочинства. Так, на одній із міжнародних конференцій під назвою «Вплив практики Європейського суду з прав людини на національне конституційне судочинство» (14 жовтня 2005 р., м. Київ) суддя КСУ М. Ф. Селівон у своєму виступі стверджував, що ЄСПЛ не є вищестоящим органом для національних судів, а тому його практика є необов’язковою. У цьому М. Ф. Селівона цілком підтримав суддя КСУ професор М. В. Костицький. На його думку, ЄСПЛ не є найвищою інстанцією для національних судів, його рішення обов’язкові для конкретної держави в конкретній справі, а отже, їх не слід розглядати як прецедент, тим більше для всіх.

Дану позицію не розділяє С. Шевчук. Він вважає, що зміст конституційних норм про права і свободи відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України має встановлюватися КСУ під час здійснення конституційного судочинства, а не за допомогою «конкретизуючих» законів. 

Доречно зауважити, що в Європі, де більшість держав належать до романо-германської правової системи, питання застосування рішень ЄСПЛ розв’язано саме таким чином: практика Європейського суду з прав людини є своєрідним тлумаченням норм, виділенням суті положень Конвенції, що полегшує безпосереднє її застосування. Інакше кажучи, справи Суду офіційно не вважаються прецедентами, а є єдиним джерелом динамічного тлумачення Конвенції. Отже, сама практика ЄСПЛ у більшості європейських країн визнається не джерелом права, а джерелом тлумачення Конвенції.

Отож, необхідно прагнути до такого стану справ, за якого Конституційний Суд все частіше не просто посилався б на те чи інше рішення ЄСПЛ, а й предметно пояснював, тлумачив зміст права, що було порушене.

Зваживши різні позиції, я прийшла до висновку, що розроблені Європейським Судом з прав людини позиції мають важливе практичне значення, адже  на сьогодні європейська правотворчість виступає потужним механізмом впливу на розгляд справ в органах конституційної юрисдикції. Тому, на мою думку, важливим кроком є передбачення в Конституції України положення щодо застосування практики ЄСПЛ.

_____________________

Науковий керівник:  Гізімчук С. В.,  доцент кафедри кримінального права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота