ПРАВО НА ЗДОРОВ’Я ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ЄСПЛ ПОВ'ЯЗАНУ З ПОРУШЕННЯМ ПРАВ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРАВО НА ЗДОРОВ’Я ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПРАКТИКИ ЄСПЛ ПОВ'ЯЗАНУ З ПОРУШЕННЯМ ПРАВ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ

30.10.2017 18:41

[Section 1. Theory and history of state and law. Law philosophy. History of political and legal studies]

Author: Терзі О.О., старший викладач кафедри соціальної медицини, медичного права і менеджменту, кандидат юридичних наук, Одеський національний медичний університет


Право на здоров’я входить до прав людини та визнане міжнародним співтовариством на універсальному, регіональному внутрішньодержавному рівнях. Н. В. Хендель вказує, що право на здоров’я є тією загальнолюдською цінністю, яка закріплена у виражені загальнолюдської волі шляхом співробітництва держав в прийнятті міжнародних документів в сфері охорони здоров’я [1, с. 166]. У Статуті ВООЗ 1946 р. вказано, що «здоров'я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб чи фізичних дефектів», далі у преамбулі міститься що «володіння найвищим досяжним рівнем здоров'я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища». Також про універсальність права на здоров’я вказують положення Загальної декларації прав людини 1948 р. та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. Так, стаття 33 Загальної декларації прав людини 1948 р. вказує, що «Доступність найвищих досяжних стандартів охорони здоров’я є невід'ємним правом кожної людини незалежно від її матеріального чи соціального стану в суспільстві. Відповідальність держави і суспільства за здоров'я громадян має забезпечуватися шляхом вжиття відповідних заходів у медичній і соціальній сферах». Стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. містить зобов’язання держав, які беруть участь у даному Пакті, визнавати право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я.

Найбільш уразливими є особливі групи, до яких належать і ВІЛ-інфіковані. Неодноразово звертають увагу про необхідність створення відповідних умов для реалізації права на здоров’я ВІЛ-інфікованими Всесвітня організація охорони здоров’я у своїх резолюціях WHA39.29, WHA40.26, Організація Об’єднаних Націй  у резолюції 1987/75 «Попередження СНIДу та боротьба з ним», Резолюції 42/8 «Попередження Синдрому Набутого Iмунодефіциту (СНIД) і боротьба з ним», Міжнародних керівних принцах з ВIЛ/СНIДу і прав людини 1998 р., Політичній декларації з ВIЛ/СНIДу 2006 р., Політична декларація ООН з ВIЛ/СНIДу 2011 р., Політичній декларації «Прискореними темпами до активізації боротьби з ВIЛ та припинення епідемії СНIДу до 2030 року» 2016 р.

Проте у Конвенції про права людини та основоположних свобод 1950 р. та додаткових протоколів до них не закріплене право на здоров’я, однак практика Європейського Суду з прав людини є спеціальним механізмом, який створює право, закріплюючи право на здоров’я у своїй практиці. ЄСПЛ розглядає скарги про ненадання адекватної і необхідної медичної допомоги особам, позбавленим волі, чий стан здоров’я вимагає даної допомоги [2, с. 140]. У рішенні Кьютін проти Російської Федерації [Kiyutin v. Russia] від 15 березня 2011 року (скарга номер 2700/10) констатувалося порушення статей 8 та 14 через дискримінацію шляхом відмови у видачі виду на проживання іноземцю внаслідок того, що він був вілінфікований [3]. У справі Кьютін проти Російської Федерації заявником бум громадянин Узбекистану, який народився в СРСР та  з 2003 року проживав в РФ в Орловській області. У липні 2003 року він одружився на громадянці РФ. У наступному році у них народилася дочка. У той же час заявник подав заяву на отримання дозволу на проживання та був зобов'язаний пройти медичне обстеження, під час якого у нього була виявлена ВІЛ-інфекція. Заявнику було відмовлено в дозволі на проживання на підставі положення закону, який забороняє видачу посвідки на проживання ВІЛ-інфікованим іноземцям. Заявник оскаржив дану відмову в суді, стверджуючи, що влада повинна була взяти до уваги стан його здоров'я і родинні зв'язки в РФ. Російські суди відхилили подані ним скарги на підставі тих самих положень закону [4]. Заявник подав скаргу відповідно до статті 14 (заборона дискримінації) та статті 8 (право на недоторканність приватного і сімейного життя та житла) Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. Спочатку Європейський Суд зазначив, що Конвенція не гарантує права іноземного громадянина на в'їзд або проживання в тій чи іншій державі, як і права на повагу вибору місця проживання перебуваючих у законному шлюбі подружжя. Проте, оскільки заявник створив сім'ю у РФ, його справа підпадала під дію статті 8 Конвенції 1950 р. Відповідно, в даній ситуації підлягала застосуванню стаття 14, в сукупності зі статтею 8 Конвенції 1950 р. і РФ несла правове зобов'язання щодо здійснення імміграційного контролю способом, що не допускає дискримінації [4]. Будучи чоловіком жінки і батьком дитини, що володіють російським громадянством, заявник перебував в ситуації, аналогічному положенню інших іноземних громадян, які бажають отримати посвідку на проживання за сімейними обставинами. Заявник піддався особливому поводженню на підставі положення закону, що передбачає, що будь-яка заява про видачу посвідки на проживання має бути відхилена в разі, якщо іноземець, не може надати доказів відсутності ВІЛ-інфекції. Європейський Суд з прав людини наголосив, що особи, які мають ВІЛ-інфекцію, відносяться до «особливо вразливою групі в суспільстві» (§ 63), яка піддавалася різним формам дискримінації в минулому через загальних помилкових уявлень про поширення даної хвороби або забобонів щодо причин її виникнення [4]. Таким чином, в разі обмеження основних прав такої особливо вразливої групи громадян межі свободи розсуду Держави були значно вужче, і для подібних обмежень була потрібна наявність дуже вагомих підстав. Беручи до уваги той факт, що саме по собі наявність ВІЛ-інфікованих осіб в державі не є загрозою здоров'ю її громадян, і відзначаючи, що заборона на надання посвідки на проживання іноземцям, зараженим ВІЛ-інфекцією, загального і невибіркового характеру був прямо передбачений російським правом і також передбачав депортацію з держави іноземців, у яких був виявлений ВІЛ-інфекція, Європейський Суд з прав людини постановив, що заявник став жертвою дискримінації на підставі стану здоров'я, в порушення статті 14 та статті 8 Конвенції.

Отже, Європейський Суд з прав людини гарантує права ВІЛ-інфікованим та забороняє у будь-якій формі дискримінацію щодо них.  

Список використаної літератури:

1. Хендель Н. В. Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав у сфері охорони здоров’я: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / Національний університет «Одеська юридична академія». – О., 2014.

2. Сажієнко Н. В. Забезпечення реалізації права на здоров’я в діяльності Європейського суду з прав людини / Н. В. Сажієнко / Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / гол. ред. С.В. Ківалов ; відп. за вип. Л.І. Кормич. – Одеса : Національний університет «Одеська Юридично академія» : Південноукраїнський центр гендерних проблем, 2012. – Вип. 45. – С. 138-148

3. Проблемы биоэтики в свете судебной практики Европейского Суда по правам человека: отчет о проведении исследования [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.echr.coe.int/Documents/Research_report_bioethics_RUS.pdf

4. Case of Kiyutin v. Russia (Application no. 2700/10): Judgment [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-103904"]}.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота