РТУТЬ ЯК СУЧАСНЕ ДЖЕРЕЛО АНТРОПОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

РТУТЬ ЯК СУЧАСНЕ ДЖЕРЕЛО АНТРОПОГЕННОГО ЗАБРУДНЕННЯ

20.11.2017 17:09

[Section 6. Environmental law. Land law. Agrarian law]

Author: Панічевська Ангеліна Валентинівна, студентка 4 курсу 2 групи 1 факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я [1, с. 112] ртуть є одним з найбільш розповсюджених та небезпечних токсикантів навколишнього середовища і відноситься до першого класу надзвичайно отруйних речовин.

Ртуть відрізняється широким колом негативного впливу як на організм людини, так і на довкілля. Рівень шкоди в значній мірі залежить від токсичності та способу потрапляння до організму людини.

Аналізуючи неорганічні сполуки ртуті, потрібно відмітити металеву ртуть, як найбільш небезпечну для живих організмів, оскільки саме вона має здатність утворювати пару і розчинені солі ртуті [2, с. 28]. Небезпечними також є сама пара ртуті, оскільки вона не має ні кольору, ні запаху і може бути виявлена лише за допомогою спеціальних приладів. 

Ще однією негативною особливістю ртуті є те,  що вона легко переноситься повітряними потоками на значні відстані, розширюючи тим самим, радіус забруднення. На виробництві така властивість призводить до виникнення хронічної інтоксикації у людей, які довго знаходяться у забруднених ртуттю виробничих будівлях та приміщеннях.

Пара ртуті, яка потрапляє в приміщення, не тільки циркулює у повітрі, але і концентрується в елементах приміщень. До таких елементів можна віднести забруднені ртуттю різні поверхні, меблі, обладнання та інше.

В останні роки небезпечна ситуація щодо ртуті ускладнюється не тільки у зв’язку із широким її застосуванням у народному господарстві, але і з потраплянням у довкілля цього небезпечного металу із техногенних джерел.

Серед джерел забруднення ртуттю навколишнього середовища одним з найважливіших є райони видобутку та виробництва первинної ртуті. Процес видобутку ртуті повинен здійснюватися в умовах жорсткого контролю з боку держави, оскільки порушення встановлених правил та стандартів може призвести до значних негативних наслідків.

Важливим джерелом забруднення ртуттю навколишнього середовища виступають також  підприємства кольорової металургії. При цьому, значна кількість  ртуті акумульована в твердих відходах підприємств, у водостоках, забрудненим є атмосферне повітря. 

Значне забруднення навколишнього середовища ртуттю пов’язано з діяльністю підприємств хімічної промисловості, машинобудування, металообробки. 

Потужним промисловим джерелом надходження ртуті у довкілля є енергетика і у першу чергу теплові електростанції, оскільки вони потребують спалювання великої кількості різного палива, серед якого можна виділити нафтопродукти, торф, мазут та інші. 

Суттєвим забруднюючим фактором виступає використання вугілля, споживання якого надалі буде постійно зростати через швидке зменшення запасів нафти та газу.

Значний негативний вплив на  довкілля мають рідкі палива та природні гази багатьох родовищ. При чому, в силу масштабності видобутку зазначених корисних копалин, негативний вплив ртуті виходить за межі конкретних районів.

На сьогодні люмінесцентні лампи є одними із найбільш ефективних джерел світла. Ними генерується більша частина світової енергії і вони мають перспективу широкого використання у майбутньому [3, c. 14]. 

Але ці лампи вміщують у собі ртуть, що з екологічної точки зору потребує утилізації, їх відходів. Відсутність чіткого механізму такої утилізації призводить до нагромадження ртуті на полігонах та сміттєзвалищах, посилюючи шкідливий влив на атмосферне повітря, надра та підземні водойма.

Наведене дає право стверджувати, що проблема ртутної безпеки однією з найпріоритетніших екологічних, медичних та соціальних проблем сучасності.

Даний висновок базується на високій токсичності ртуті, наявності великої кількості природних та техногенних джерел забрудненні ртуттю навколишнього середовища, неможливістю повного переходу на безртутні технології, широкому спектрі об’єктів, які вже забруднені ртуттю.

У зв’язку з цим виникає необхідність започаткування системного підходу щодо питань ртутної небезпеки, а також технічного переоснащення і методичного забезпечення закладів для мінімізації ртутного забруднення довкілля. Оскільки проблема, що пов’язана із ртутним забрудненням є глобальною, то для її розв’язання потрібні заходи як місцевого, так і державного значення. 

Так, на місцевому рівні, перш за все, доцільно проводити заходи інформування населення про шкідливий вплив ртутного забруднення. Важливо розробити інформаційну політику в засобах масової інформації  для того, щоб населення знало про ртутну небезпеку і вміло її попереджувати.

Якщо у приладів, що мають у своєму складі ртуть, закінчився термін експлуатації, категорично забороняється викидати їх в сміттєві контейнери, зливати в каналізацію, закопувати в землю, спалювати. Контроль за виконанням вказаної вимоги повинен покладатись на місце органи влади, які повинні забезпечити належний рівень утилізації наведеного виду відходів життєдіяльності людини. 

У разі пошкодження герметичності ртутних приладів потрібно негайно повідомити спеціалізовані установи, а також вжити заходи щодо ліквідації ртутних забруднень.

Для вирішення ж проблеми забруднення ртуттю навколишнього середовища, а особливо внутрішніх приміщень на державному рівні потрібний комплексний підхід у різноманітних напрямках.

На сучасному етапі необхідно створити належний правовий механізм, який стимулював би розвиток безпечних технологій зберігання, транспортування та утилізації приладів з ртутним наповненням, а також впровадити належний контроль за їх виконанням.

Тільки за таких умов можна мінімізувати шкідливий вплив ртуті як на навколишнє природне середовище, так і на організм людини.

Список використаних джерел:

1. Гигиенические аспекты загрязнения окружающей среды ртутью / К.А. Буштуева, Л.Е. Беспалько, А.А. Гасилина [и др.] // Металлы. Гигиенические аспекты оценки и загрязнения окружающей среды. – М.: НИИГТиПЗ, 1983. – С. 109–118.

2. Трахтенберг И. М. Новые данные о токсичности неорганических соединений ртути и определяющих ее факторах / И.М. Трахтенберг // Гигиена труда и проф. заболевания. – 1981. – № 7. – С. 27–30.

3. Крайнов І.П. Управління екологічною безпекою в сфері поводження з відходами електронного та електричного обладнання / І.П. Крайнов, В.М. Крилюк, Є.П. Шаго, В.С. Бахарєв // Екологічна безпека. – 2012. – № 1(13). – С. 13-18.

____________________

Науковий керівник: Копиця Є.М., асистент, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота