''ПРАВО НА МАТЕРИНСТВО'' - ОСОБИСТЕ НЕМАЙНОВЕ ПРАВО ЖІНКИ В СІМ'Ї - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

''ПРАВО НА МАТЕРИНСТВО'' - ОСОБИСТЕ НЕМАЙНОВЕ ПРАВО ЖІНКИ В СІМ'Ї

29.11.2017 07:28

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Кирдан Юрій Васильович, студент, Чернігівський національний технологічний університет


Проблематика даної теми полягає в тому, що на согодняшній день, регулювання репродуктивного здоров’я осіб в України знаходиться на достатньо невисокому рівні. У наш час постійно збільшується кількість операцій із переривання вагітності і проблема в тому, що люди це роблять свідомо, не задумуючись про подальші наслідки. Безперечно держава повинна забезпечувати жінку гарантованим правом на материнство, також сприяти розширюванню права громадян щодо свого репродуктивного здоров’я та надавати послуги щодо планування сім’ї: 

1) Запобігти небажаним вагітності; 

2) Планувати народження бажаних дітей; 

3) Допомогти визначити кількість дітей в сім’ї; 

4) Регулювати перерви між народженням дітей.

Право на життя є фундаментальним, оскільки воно найцінніше та найперше право кожної особи. Це право закріплено в більшості конституцій Світу та нормативно-правових актах. Саме це право є початковим для виникнення всіх інших прав. Воно не може бути обмежене законодавством цивілізованих країн.

Під правом на життя мається на увазі дуже багато аспектів. Так, у літературі зазначається, що право на життя включає такі правомочності, як право на збереження життя (індивідуальності) і право на розпорядження життям [1, С.8-10], право на народження, право на збереження життя народженої дитини, право давати життя іншим особам [2, С.101-105]. З вище вказаного ми можемо побачити, що одним із прав людини на життя є право давати життя іншим людям. Отже, право на материнство є невід’ємною складовою права на життя. 

Взагалі право на материнство виникло з появою людей, саме тоді жінка вирішувала чи буде вона матір’ю чи ні і це було її особистим правом.

На сьогоднішній день в більшості країн світу забезпечується доступ майбутніх матерів для ведення вагітності, та більша частина пологів приймаються кваліфікованими лікарями та за допомогою сучасного обладнання, при цьому значно зменшується смертність серед породіль. Хоч такий відсоток не великий, але ж є особи, які не можуть дозволити собі доступ до таких послуг, такі випадки більш розповсюджені в бідних верствах населення, з цього можна зробити висновок, що не на всі сто відсотків забезпечується право на материнство.

У наш час в світі існує безліч нормативно-правових актів, що охороняють право на материнство. Зокрема, п. 2 ст. 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права регламентує надання особливої допомоги матерям до і після пологів [3]. Пункт «г» ст. 24 Конвенції про права дитини передбачає надання матерям належних послуг з охорони здоров’я в допологовий і післяпологовий період [4]. Ст. 8 Європейської соціальної хартії закріплює перелік прав працюючих жінок на охорону материнства [5]. 

Україна ратифікувала та прийняла основні міжнародні документи, зокрема, Декларацію ООН про права дитини [6], Програму дій Міжнародної конференції з народонаселення та розвитку [7], Декларацію тисячоліття [8], Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок [9]. 

Згодом право на материнство було оприлюднене у Сімейному кодексі України  (ст. 49) (далі СК України). 

На сьогоднішній день в Україні та світі загалом на право реалізації репродуктивної функції слід розглядати з нових позицій: медичної, ідеологічної, психологічної, соціальної та інших. Саме через це для кожної жінки право на материнство в широкому значенні – це право на свободу при прийнятті рішення з реалізації її репродуктивної функції – настання бажаної вагітності й народження бажаних дітей; використання методів контрацепції з метою уникнення небажаної вагітності; а у випадку незапланованої вагітності – реальна можливість її переривання шляхом надання безпечної, доступної та висококваліфікованої медичної допомоги [10, С.23-26.].  

Право на материнство – це забезпечене законодавством право жінки на здійснення репродуктивної функції (народження дитини), здатність належним чином доглядати та виховувати дитину прививати їй любов до всього живого та поважати. Саме жінка може вирішувати скільки дітей у неї буде та з яким періодом у часі вона буде їх народжувати, так само вона може і утриматися від народження.

Взагалі материнство як правове явище можна розглядати в двох аспектах в широкому та вузькому. У широкому аспекті материнство – це законодавчо врегульовані суспільні відносини, які спрямовані на оберігання особистих немайнових прав матері та дитини. Таке поєднання ми можемо простежити у п. 3 ст. 49 СК України: «Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди»[11].

Відшкодовані кошти за завдання моральної шкоди та позбавлення жінки народити дитину відносяться до особистої власності дружини. Зміст вищевказаного пункту статті вказує на те, що зміст права на материнство становлять не тільки норми сімейного права, а й конституційного, кримінального, адміністративного, міжнародного.

У вузькому ж значенні право на материнство може здійснюватися лише в сімейних правовідносинах. Так небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу[11]. 

Право на материнство як особисте немайнове сімейне право включає в себе також певні обов'язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків[11]. 

Це полягає в тому, що до і після народження дитини чоловік повинен брати активну участь у її вихованні, веденні господарства та дати змогу дружині насолоджуватися материнством.

Жінка також може втратити репродуктивну функцію з різних причин. Вирішенням проблеми у цьому випадку може стати штучне запліднення чи усиновлення.

Отже, підсумовуючи вище вказане можна сказати, що право на материнство є особистим немайновим правом жінки, до якого входить бажання жінки щодо кількості народжуваних дітей та інтервалу їх появи на світ. Вагітність жінки може бути як природна так й із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій. Також вона може утриматися від народження дітей шляхом переривання вагітності або ж взагалі відмовитися від материнства. Законодавством передбачено багато нормативно-правових норм щодо охорони материнства та забезпечення його розвитку. Та не тільки держава повинна охороняти це право, а й з боку чоловіка створюватися всі необхідні умови для нормального розвитку матері та дитини.

Література:

1. Кохановська О.В. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи як уособлення захисту прав і свобод людини в сучасній Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2011. – № 86. – С. 8-10.

2. Мацегорін О.І. Цивільно-правова природа права на життя // Часопис Київського університету права. – 2008. – № 1. – С.101-105.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_042. 

4. Конвенція про права дитини, прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН, від 20 листопада 1989 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unicef. org/ukraine/convention_small_final.pdf. 

5. Європейська соціальна хартія від 03.05.1996 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/994_062. 

6. Декларація прав дитини від 20.11.1959 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_384. 

7. Програма дій Міжнародної конференції по народонаселення та розвитку 1994 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.r-komitet.ru/s_i_d/kair1.htm. 

8. Декларація тисячоліття ООН від 08.09.2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/995_621. 

9. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18.12.1979 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_207.

10. Гурська Т. Охорона здоров’я та репродуктивні права жінок (цивільно-правовий аспект) // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 2. – С.23-26.

11. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002р. //Відомості Верховної Ради України. 2002.- № 21-22, ст.135.

________________________

Науковий керівник: Конончук Наталія Миколаївна, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри цивільного, господарського права та процесу, Чернігівський національний технологічний університет

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота