ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ЖІНОК - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ЖІНОК

29.11.2017 21:26

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Теліус Анастасія Володимирівна, студентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Гарантії гендерної рівності та заборона дискримінації закріплено у статтях 21, 43 Конституції України [1] та у статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [2]. Однак в Україні гостро стоїть питання додержання цих норм. Дискримінація жінок наявна у відносинах працевлаштування, оплати праці та охороні материнства. Причинами цього є насамперед сталі переконання про роль жінки та розподіл обов’язків у суспільстві, недоліки законодавства про працю і ігнорування норм щодо гендерної рівності роботодавцями. 

З давніх часів роль жінки в суспільстві полягала у веденні домашнього господарства та материнстві. З розвитком цивілізації ситуація дещо змінилась, адже жінки з кожним роком отримують ще більше можливостей для професійної та особистісної самореалізації завдяки визнанню гендерної рівності у міжнародній спільноті. 

Іншою проблемою є саме недодержання роботодавцями чинного законодавства про працю. Основною метою власників підприємств є одержання максимального прибутку, а надання жінкам пільг та гарантій, передбачених законодавством, може дещо знизити прибутковість підприємства. Іншими словами, при працевлаштуванні роботодавці надають перевагу чоловікам, а не жінкам, для яких передбачені пільги та гарантії. У оголошеннях про наявні вакансії нерідко зустрічається вимога приналежності до певної статі. Таким чином власники підприємств, установ та організацій порушують чинне законодавство про працю. Кодекс законів про працю України закріплює заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, зниження їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Законодавець покладає на власника або уповноваженого ним органу обов’язок повідомляння таким жінкам причини відмови у письмовій формі, котрі може бути оскаржено у судовому порядку [3]. На практиці ця норма досить часто порушується. У свою чергу, жінки, яким відмовлено у працевлаштуванні без належного обґрунтування не звертаються зі скаргами до суду через необізнаність або через небажання захищати свої права та інтереси, бо у судовому порядку дуже складно довести необґрунтованість відмови у прийнятті на роботу.

Захищеність жінок від дискримінації має знайти своє відображення в трудовому законодавстві та повинна бути втілена на практиці. Так у чинному законодавстві встановлено перелік робіт, на яких забороняється застосування праці жінок, обмеження праці жінок на роботах у нічний час, заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження, обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження, переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною, відпустки жінкам, які усиновили дітей, перерви для годування дитини, надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги [3]. 

Чинне законодавство про працю України відповідає міжнародним стандартам у сфері охорони праці жінок, але постає проблема саме його ефективності. Для вирішення цієї проблеми необхідно провадити політику гендерної рівності серед населення, подолати застарілі уявлення у суспільства з приводу ролі жінок, удосконалювати законодавство та знайти нові шляхи контролю за його додержанням. 

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - с. 141. (редакція від 30.09.2016).

2. Конвенція Про захист прав людини і основоположних свобод № 475/97-ВР від 17.07.97 // Офіційний вісник України – 1998. -№ 13. - с. 270.

3. Кодекс законів про працю України: закон України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ // Відомості Верховної ради УРСР. – 1971.,– дод. до № 50. – Ст. 375.

____________________

Науковий керівник: Вєннікова Вікторія Вікторовна, асистент кафедри трудового права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота