ПРОКУРОР ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРОКУРОР ЯК СУБ’ЄКТ ДОКАЗУВАННЯ ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

25.06.2018 13:35

[Section 4. Criminal law. Criminal judicial law. Criminalistics. Criminology. Criminal executive law. Court organisation. Law enforcement agencies, public prosecutor’s and public defender’s offices]

Author: Костишин Дмитро Богданович, аспірант кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету ім.І.Франка, прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання держаного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області


У кримінальному провадженні застосування запобіжного заходу щодо особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, регламентується Главою 18 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) [1].

Частини третя та четверта статті 176 цього Кодексу визначає коло суб’єктів – сторін кримінального провадження, участь яких є обов’язковою під час застосування запобіжного заходу на певному етапі такого, а саме – слідчий суддя, суд, прокурор та слідчий.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, уповноважений погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про застосування запобіжного заходу чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.

Без позитивного волевиявлення прокурора щодо необхідності застосування запобіжного заходу, оформленого у вигляді клопотання встановленої форми, складеного або затвердженого прокурором, слідчий суддя не має права розглянути та вирішити це питання. Отже, прокурор є ключовим ініціатором застосування запобіжного заходу, визначаючи його вид і зміст зобов’язань, які він передбачає [2, с.326].

Частина 3 статті 132 та частина 3 статті 176 КПК України визначають прокурора як суб’єкта доказування при застосуванні запобіжних заходів у кримінальному провадженні, оскільки законодавець зазначає, що застосування запобіжного заходу не допускається, якщо прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам [1].

Отже, у прокурора, який погодив клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного, або який безпосередньо звернувся до слідчого судді чи суду з аналогічним клопотанням щодо підозрюваного чи обвинуваченого, виникає процесуальний обов’язок довести вищевказані обставини наявними у кримінальному провадженні доказами.

Процес доказування при застосуванні до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу починається з виконання прокурором вимог пунктів 3, 5, 6, 7 частини 1 статті 184 КПК України, а саме зазначення у відповідному клопотанні про застосування запобіжного заходу:

1) обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини (обґрунтована підозра). 

Дане положення кримінального процесуального закону є тотожним з твердженням Громової М.Є. про те, що обґрунтована підозра включає в себе наявність процесуального документу – повідомлення про підозру та наявність достатніх доказів для вирішення питання про застосування запобіжного заходу [3, с. 41].

Таким чином, прокурор при прийнятті рішення про подання клопотання про застосування запобіжного заходу повинен враховувати, що обґрунтована підозра слугує вагомою підставою прийняття рішення, яким обмежуються права і свободи особи у кримінальному судочинстві [4, с. 241].

2) обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 

Наявність ризиків, передбачених у ч. 1. ст. 177 КПК України, для обрання запобіжного заходу повинно підтверджуватися наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, що вказують на високу ступінь імовірності того, що підозрюваний, обвинувачений буде переховуватись від органів досудового розслідування або суду, може продовжувати свою злочинну діяльністю, впливати на свідків, інших учасників кримінального судочинства, знищувати докази або іншим шляхом перешкоджати здійсненню кримінального провадження. Передбачені кримінальним процесуальним законом ризики як підстави застосування запобіжного заходу мають «доказово-прогностичний» характер, що дає змогу зробити ймовірний висновок про майбутнє в поведінці підозрюваного, обвинуваченого [2, с. 327-328].

3) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів; 

4) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України.

Без наявності вищевказаних підстав прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу [1].

Окрім цього, є і інші обставини, доказування яких покладається, зокрема на сторону обвинувачення, та яких не зазначив законодавець у кримінальному процесуальному законі, однак у судовій практиці вони посідають не останнє місце для прийняття судового рішення. Це, зокрема, такі обставини як вік (неповнолітня особа, особа похилого віку) та стан здоров'я (наявність тяжких хвороб, інвалідності, нездатність самостійно пересуватися) підозрюваного чи обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків таких у місці постійного проживання, в тому числі наявність родини й утриманців (сімейний стан, стан здоров'я членів сім'ї, кількість та вік дітей, строк фактичного проживання у певній місцевості тощо), наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, репутацію підозрюваного, обвинуваченого (характеристики з місця роботи, навчання, проживання; дані, що свідчать про на обліку у наркологічному, психоневрологічному диспансері, тощо), майновий стан підозрюваного, обвинуваченого (наявність належного нерухомого майна у місцевості проживання та інших місцевостях, транспортних засобів, грошових банківських вкладів, їх розмір), наявність судимостей, дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини [5]. 

Ці обставини мають суттєвий вплив при доказуванні прокурором неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів та необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України.

Всі вищевказані обставини повинні бути підтвердженні відповідними письмовими доказами, копії яких додаються до клопотання про застосування запобіжного заходу, та з метою дотримання прав сторони захисту, не пізніше ніж за три години до початку судового розгляду, надаються підозрюваному, обвинуваченому, та захиснику.

Також, з метою підтвердження достовірності відомостей, які вказані у матеріалах, які додаються до клопотання, прокурор вправі надати суду перелік свідків, яких він вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо застосування запобіжного заходу [1].

Можна виокремити декілька проблемних питань, які виникають у сторони обвинувачення у процесі доказування при застосуванні запобіжних заходів щодо підозрюваного чи обвинуваченого.

Одним з таких, який виникає на стадії досудового розслідування, коли особу затримують в порядку ч.1 ст.208 КПК України. Законодавець надає сторонам лише 60 годин з моменту затримання особи для збирання доказів, якими буде обґрунтовуватись клопотання про застосування запобіжного заходу. Зазвичай на цей час прокурор не володіє повною інформацією про особу затриманого та має лише первинні докази, які зібрані органом досудового розслідування, а тому може бути інформаційно-обмежений при прийнятті рішення.

Дискусійним залишається питання допустимості доказів, наданих слідчому судді стороною обвинувачення при застосуванні запобіжних заходів. 

У Висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції Вищої ради юстиції №45/02-15 від 09 червня 2015 року наголошується на неприпустимості обґрунтування рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підтвердження обґрунтованості підозри недопустимими доказами, на підставі чого, зокрема, врешті-решт було зроблено висновок про порушення суддею присяги під час розгляду відповідних клопотань. Попри це, судова практика визнання слідчим суддею доказів недопустимими залишається неусталеною та суперечливою. Цікавою в цьому аспекті є позиція апеляційних судів, які у свої рішеннях за результатами розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження зазначають: «Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості» [6, с.149].

На практиці слідчі та прокурори, керуючись положеннями ч.1 ст.221 КПК України, долучають до матеріалів клопотання лише ті документи, які на їх думку на певній стадії кримінального провадження не зашкодять досудовому розслідуванню. 

При продовженні строку запобіжного заходу прокурор теж повинен надавати суду докази, які підтверджують обґрунтованість підозри та наявність ризиків.

Якщо ж в ході досудового розслідування такі докази можуть бути зібрані стороною обвинувачення, то в ході судового розгляду кримінального провадження таких доказів прокурор зазвичай суду надати не зможе. У зв’язку з цим суд зобов’язаний приймати рішення на наявних та досліджених в ході судового розгляду доказів.

Окрім цього, не численними є випадки подання стороною обвинувачення клопотання щодо зміни чи скасування запобіжного заходу.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що прокурор як суб’єкт доказування під час застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні наділений широкими повноваженнями у доведенні підстав застосування такого, обгрунтованості підозри та наявності ризиків, а також повноти, належності та допустимості зібраних в ході досудового розслідування та судового розгляду доказів, якими обгрунтовується відповідне клопотання. Лише у разі якісного та повного виконання стороною обвинувачення зазначених вимог кримінального процесуального закону, таке клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного, обвинуваченого заслуговує бути задоволеним слідчим суддею чи судом.

Література:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88.

2. Палюх А.І. Особливості участі прокурора в доказуванні обставин, які обґрунтовують обрання окремих запобіжних заходів у кримінальному провадженні // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична / головний редактор В. В. Середа. – Львів: ЛьвДУВС, 2016. – Вип. 1. – с. 324-332.

3. Громова М.Є. Обгрунтована підозра як підстава застосування запобіжних заходів// Часопис Академії адвокатури України: електрон. наук. фах. вид. / Акад. адвокатури України. – Київ: том 8 . №2 (27) 2015. – с. 40-43.

4. Слюсарчук Х.Р. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» у кримінальному провадженні // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право» / головний редактор Ю. М. Бисага. – Ужгород: УжНУ, 2017. – Вип. 42. – с. 238-241.

5. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  №511-550/0/4-13 від 04.04.2013 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України».

6. Завтур В.А., Допустимість доказів під час розгляду та вирішення слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право» / головний редактор Ю. М. Бисага. – Ужгород: УжНУ, 2016. – Вип. 41. – с. 148-151.

_____________________

Науковий керівник: Павлишин Андрій Андрійович, кандидат юридичних наук, доцент, Львівський національний університет ім. І.Франка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота