ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

09.07.2018 10:37

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Госало Віталій Володимирович, бакалавр, Донецький юридичний інститут МВС України


Категорія «зобов'язання» є чи не центральною у цивільному праві України. Зобов'язання знаходяться на одному із вирішальних місць у цивілістичному вченні. Сьогодні злободенним є визначення основних домінант про зобов'язання на єдиній методологічній базі для вдосконалення національного зобов'язального законодавства.

Зобов'язальне право є підгалуззю саме цивільного права, яке регулює весь цивільно-правовий оборот, а саме - відношення стосовно питань переходу матеріальних та інших благ від одних цивільних осіб до інших осіб, що отримують форми правового зобов'язання, яке засноване на підставі договору та інших, зазначених у законодавстві, підстав. В той же час, зобов'язальне право України, вчені визнають підгалуззю саме цивільного права, адже воно регулює порівняно однорідні договірні, а також недоговірні правові зобов'язальні відносини, яке включає в себе норми загальної та спеціальної дії, які мають функціональну та предметну направленість.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) містить в собі законне визначення самого поняття «зобов'язання». Але дане поняття «зобов'язання» застосовується також в багатоманітних галузях національного законодавства. Саме тому зобов'язання як громадянські правовідносини варто розрізнювати із правовідносинами, які регулюються багатьма галузями українського права.

Юридичний термін «зобов'язання» був започаткований цивільним правом, але відзнаки господарської практики та її законодавчого регулювання допускають окремо підкреслювати саме господарські зобов'язання, адже учасники даних правових відносин, окрім звичайної координації власних дій, мають брати до уваги субординацію, тобто необхідність утворювати свою волю в тих рамках, які були установлені саме державою.

Зобов’язання, зазвичай, сприймаються як лише цивільні правовідносини. На користь цього ствердження вчені наводять аргументи про те, що саме зобов’язання мають такі особливі елементи, як у правовідносин; його суб’єкти мають бути рівними між собою; вони можуть виникати в галузі обміну майновими благами; з'являтися на базі юридичних фактів, які сприймаються цивільно-правовими зобов’язаннями.

Стосовно позиції, за якою юридичні зобов’язання є правовідносинами і мають такі самі елементи, як і загальні правовідносини: об’єкт, суб’єкт, зобов’язаність і правомочність. Але саме у зобов’язанні ці вказані частини мають свої певні особливості, які й визначають навіть їх спеціальні особливі назви. Отже, в силу того, що значення юридичного зобов’язання являє собою конкретну дію, яка повинна бути закінчена в майбутньому, то управомочений у даних відносинах суб’єкт, чекаючи на виконання даної дії, довіряє іншій стороні відносин – вірителю. 

Несприйняття в юридичній науці та на практиці самого зобов’язання, як одного з видів юридичних публічних відносин, є результатом теоретичної наукової концепції влади як такої, що рахуватиметься як благо, привілеї, які знаходять свій вигляд через застосування наявного адміністративного ресурсу, а не саме через відповідальність чи додатковий обов’язок особи перед тими, хто наділив, чи обрав, чи довірив управління над собою. Для правового зобов’язання як правовідносин було б логічно говорити про зобов’язаного і також управомоченого суб’єкта, де обоє мають номінальну рівність у конкретних правовідносинах, а не про рівність суб’єктів.

Як правило, у праві, що регулює публічні відносини громадянства, в ньому відбиватиметься тільки один фрагмент зобов’язання, а саме обов’язок суб’єкта публічного права без конкретизації його носія. Інша ж частина, яка чіпає право особи виставляти вимогу про належне виконання зобов’язання, чинним законодавством не закріплена. 

Отже, визначаючи категорію зобов’язання, нами було встановлено, що вона користується загально-правовим характером. Ще сприймається як правові відносини, які мають специфічні ознаки, наприклад: по-перше, суб’єктами правового зобов’язання є зобов’язана особа, а також управомочена особа. Зобов’язаною та управомоченою особами можуть бути суб’єкти як публічного, так і приватного права; по-друге, наявність суб’єктивного права особи – виставлення вимоги управомоченій особі; по-третє, правосуб’єктність вказаних осіб повністю або частково є формально рівною; по-четверте, предметом юридичного зобов’язання є дії майнового та немайнового характеру. 

Література:

1. Вільнянський С. Й. Загальне вчення про зобов’язання. // Антологія української юридичної думки / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – Т. 9. – К.: Юридична книга, 2008. – С. 465.

2. Голубєва Н.Ю. Застосування поняття «зобов'язання» в праві та законодавстві // Порівняльно-аналітичне право,  № 3, - 2015., - с. 1-5.

3. Голубєва Н.Ю. Зобов'язання у цивільному праві України: методологічні засади правового регулювання : монографія. - Одеса : Фенікс, - 2013.- 642 с.

4. Завальна Ж. В. Щодо питання про юридичну природу зобов’язання // Часопис Київського університету права • 2012/2, - с. 147-150

5. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота