ІНДУЇЗМ І ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ІНДІЇ: ПРОБЛЕМАТИКА ВЗАЄМОВПЛИВУ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ІНДУЇЗМ І ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ІНДІЇ: ПРОБЛЕМАТИКА ВЗАЄМОВПЛИВУ

13.07.2018 16:14

[Section 5. Administrative law. Administrative judicial law. Customs and tax law. Municipal law]

Author: Сухонос Володимир Вікторович, доктор юридичних наук, Сумський державний університет


Суть індуської моделі місцевого самоврядування полягає у тому, що вона притаманна громаді, котра сповідує індуїзм.

Наріжним каменем індуїзму є ідея дхарми (закону, боргу, обов’язку) якому зобов’язаний слідувати кожен член індуїстського соціуму, відповідно до свого віку та станової (кастової) приналежності [1, с. 92].

Саме слідуванні дхармі веде до традиціоналізації індійського суспільства, а тому зберігає традиційну систему організації місцевої влади.

У добу Середньовіччя, за словами відомого індолога Є. Мєдвєдєва, чітку грань між селом і містом було провести досить важко: останнє часто виникало з сільської громади шляхом розвитку промисловості й торгівлі. Торгово-ремісниче містечко зберігало вигляд сільського поселення, протистоячи вже в економічному сенсі своєму землеробському оточенню. Подальшу ж долю такого містечка визначали зручність розташування на торгових шляхах, наявність продуктивного сільського господарства в окрузі, політична роль в якості центру території племені, адміністративного округу, володіння, держави, наявність ставки правителя та його військ, а також святилищ. У сприятливих умовах воно перетворювалося в «справжнє» місто з різнорідним населенням, з характерною забудовою, укріпленнями, торговими вулицями, храмами й палацами [6, с. 104].

Згодом розпочалися зміни і в сучасній Індії сільське і міське самоврядування функціонують як дві незалежні системи.

Тривалий час місцеве самоврядування в незалежній Індії не мало можливостей для повноцінного розвитку, оскільки в перші десятиліття уряд значно більшу увагу приділяв федеральному рівню організації влади, аніж рівню штатів, а т. зв. рівень низової, або місцевої, демократії взагалі залишався за дужками політичного процесу [7, с. 47]. До 1993 р. органи місцевого самоврядування в Індії фактично не діяли, страждаючи від недостатнього фінансування, надмірного бюрократизму і контролю. Уряди штатів постійно зловживали своїм правом тимчасового призупинення діяльності та розпуску органів місцевого самоврядування, оскільки були відсутні будь-які захисні конституційні механізми в цьому відношенні. Все це призвело до того, що в 1980-их рр. в Індії активно практикувалося безпосереднє державне управління на місцях. Для збереження самої ідеї низової демократії потрібні були невідкладних заходи, інакше антидемократичні механізми управління місцевими справами могли практично назавжди утвердитися в системі індійського державного управління. В результаті було прийнято 73-тя (набула чинності 24.04.1993 р.) та 74-та (вступила в силу 01.06.1993 р.) поправки до Конституції, що забезпечили необхідний конституційний статус індійських органів місцевого самоврядування на місцях.

Конституція Індії відносить місцеве самоврядування до сфери компетенції штатів, тому питання про функції та повноваження панчаятів і муніципалітетів залишено на розсуд законодавчих органів штатів. Однак і в 73-тій, і в 74-тій конституційних поправках передбачені спеціальні переліки, які окреслюють можливе коло повноважень панчаятів та муніципалітетів. Переліки носять рекомендаційний характер, але повинні враховуватися штатами при формуванні своїх списків.

Сільське самоврядування, що сягає корінням у сиву давнину, є значно більш централізованою системою. Проте обидві ці системи, завдяки таким істотним рисам, як конституційний статус, достатній обсяг функцій і повноважень, необхідна кількість фінансових ресурсів, ефективна система фінансового менеджменту, зменшений державний контроль і демократична структура, можуть бути названі повноцінними системами місцевого самоврядування.

Індія досі є переважно сільським державою, і, навіть, більше того: за кількістю сільського населення (73 % від усього населення країни) є лідером у світі. До середини 2000-х рр. в Індії налічувалося більше 590 тис. сіл і близько 5 тис. міст; при цьому у всіх великих штатах Індії сільське населення переважало над міським [2, с. 131]. У цих умовах децентралізація політичної влади до рівня пересічного індійського села набуло характеру особливої значущості. Сучасна модель сільського самоврядування в Індії (система Панчаяти Радж) являє собою ієрархічну структуру, що складається з трьох ланок: панчаятів (органів місцевого самоврядування) на рівні села, панчаятів на середньому рівні (або панчаятов на рівні блоку) і панчаятів на рівні дистрикту (основна адміністративно-територіальна одиниця штату). Окремі індійські юристи розглядають цю систему в якості «конституційного положення, яке доводить демократію до рівня простого народу» [8, с. 599].

Діяльність панчаятів регулюється 73-тьою конституційною поправкою. Норми 73-тьої поправки діляться на положення, обов’язкові для виконання штатами, і положення, що залишені на власний розсуд законодавчих органів штатів (законодавчих органів) з урахуванням особливостей їх соціально-економічного розвитку. До основних обов’язкових положень 73-тьої поправки відносяться: встановлення трирівневої системи панчаятів у кожному штаті з населенням понад 2 млн. осіб, п’ятирічний термін повноважень панчаятів, обрання до панчаятів відбувається шляхом прямих виборів на альтернативній основі за виборчими територіальними округами, гарантія проведення нових виборів протягом 6 місяців у разі розпуску панчаяту, резервування місць в панчаятах усіх рівнів за представниками найбільш відсталих в соціально-економічному плані верств індійського суспільства – зареєстрованих каст, зареєстрованих племен, а також за жінками.

Ключовим поняттям 73-тьої поправки є «грам сабха», або сільські збори, які розглядаються в якості основи демократичного процесу на місцях. Відповідно до закону, грам сабха є дорадчим органом, до складу якого входять всі жителі села, або групи сіл, які досягли 18 років і зареєстровані у виборчих списках сільського панчаяту. Функції грам сабхи різних штатів найчастіше включають до себе вироблення пропозицій щодо оптимізації роботи сільського панчаяту, обговорення щорічної доповіді адміністрації по реалізації програм розвитку, обговорення та перевірку щорічного фінансового звіту, затвердження бюджету села на майбутній рік і т. ін. Також серед функцій грам сабхи можна виділити такі, як популяризація освітніх програм серед дорослого населення села і сільської молоді, організація добровільних робіт з благоустрою села або ліквідації наслідків будь-яких надзвичайних подій, визначення розміру коштів, що виділяються на реалізацію програм сільського розвитку тощо [9].

Не можна заперечувати, що система Панчаяти Радж певним чином пов’язана з давньоіндійської традицією панчаятів як особливих соціальних інститутів, що координували життя сільських громад в давнину (як правило, в особі п’яти найбільш шанованих старійшин села). Але, по суті, вона являє собою старе поняття з новим змістом. Проте успіх системи Панчаяти Радж так чи інакше пов’язаний з тим, що звичайні сільські жителі були включені в політичний процес через звичний для них механізм панчаятів.

На відміну від сільського, міське самоврядування є максимально наближене до англо-саксонської моделі.

Відповідно до ст. 243Q, у кожному штаті засновано три рівня муніципальних утворень: нагар панчаят для т. зв. «проміжних зон», тобто тих, які позначають зони переходу від сільських до міських (своєрідні селища міського типу), муніципальні ради для невеликих міських зон та муніципальні корпорації для великих міських зон [5, с. 277].

Муніципальні корпорації є найстарішими представницькими та автономними органами самоврядування в Індії [4, с. 306].

Діяльність сучасних індійських інститутів міського самоврядування регулюється 74-тьою поправкою до Конституції. До обов’язкових положень поправки відносяться: створення трьох видів муніципалітетів в різних індійських містах (нагар панчаятів для т. зв. перехідних територій – селищ міського типу, муніципальних рад для невеликих і середніх міст, муніципальних корпорацій для великих міст). На сьогоднішній день муніципальні органи сформовані і діють на території всіх індійських штатів, до яких можна застосувати положення конституційної поправки. Проблеми, які змушені вирішувати органи місцевого самоврядування, безпосередньо співвідносяться з особливостями індійської урбанізації – це відсутність домінування одного центру над великою територією, дещо повільні темпи розвитку і зростання міст, чіткий регіональний поділ на міський Південь і сільську Північ, сегрегованого проживання в містах за кастовою принципом, велика кількість населення, що проживає в нетрищах, високий ступінь соціальної напруженості і соціальних конфліктів [3, с. 64–67]. Наслідком всіх перерахованих вище чинників є те, що на сьогоднішній день система міського самоврядування Індії в певному відношенні функціонує дещо менш ефективно, аніж система сільського самоврядування. Однак наявність у сучасних муніципалітетів суттєвої підтримки з боку держави, необхідної законодавчої бази, яка забезпечила для них розширений обсяг ресурсів і умови для нормального функціонування, на думку Н. Ємельянової, неодмінно повинні призвести до більш успішної діяльності муніципалітетів в майбутньому [2, с. 132].

Проте, традиціоналістичний характер зберігається і в умовах міста. Зокрема, згідно ст. 243T, у кожному муніципалітеті резервуються місця для каст, включених до списків [5, с. 278].

Таким чином, система місцевої влади і в умовах індуської правової системи багато в чому має релігійно-традиціоналістичний характер.

Література:

1. Бажан Т. А. Религиоведение для юристов : Учебник / [Бажан Т. А., Старков О. В.] ; ред. О. В. Старков. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2007. – 491 с.

2. Емельянова Н. Опыт индийского муниципализма и его значение для современной России / Наталья Емельянова // Власть. – 2009. – № 11. – С. 130–133.

3. Индия сегодня : Справочно-аналитическое издание / [редкол.: Т. Л. Шаумян (отв. ред.), Е. Ю. Ванина, А. М. Горячева и др.]. – М. : ИВ РАН, Ариаварта-Пресс, 2005. – 592 c.

4. Иностранное конституционное право : [Учебное пособие] / [И. А. Алебастрова, С. Ю. Кашкин, Б. А. Страшун и др.] ; под ред. В. В. Маклакова. – М. : Юристъ,1996. – 512 с.

5. Конституция Республики Индии от 26 ноября 1949 г.; [пер. на русск. А. Р. Басыровой, И. А. Ковыршиной, Д. В. Таращик и Е. В. Хованского] // Конституции государств Азии : в 3 т. / [ред. Т. Я. Хабриева]. – М. : НОРМА, 2010–2010. – Т. 2: Средняя Азия и Индостан. – 2010. – С. 177–448.

6. Медведев E. M. О самоуправлении североиндийских городов раннего средневековья / Евгений Михайлович Медведев // Индийская культура и буддизм : сб. статей памяти академика Ф. И. Щербатского / [Отв. ред. Н. И. Конрад и Г. М. Бонгард-Левин]. – М. : «Наука», Главная редакция восточной литературы, 1972. – С. 103–114.

7. Dāsa H. Political system of India / Harihara Dāsa. – New Delhi : Anmol Publications, 1998. – 434 p.

8. Jain M. P. Indian constitutional law / Mahabir Prashad Jain. – [3rd ed.]. – Bombay : N. M. Tripathi, 1978. – 759 p.

9. Jain S. P. The Gram Sabha: Gateway to Grassroots Democracy / S. P. Jain // Journal of Rural Development. – 1997. –Vol. 16. – № 4. – P. 557–573.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота