ЮРИДИЧНА ПЕВНІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ. - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ЮРИДИЧНА ПЕВНІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ.

28.11.2018 16:03

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, докторант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Станом на сьогодні маємо констатувати, що наша національна правова система перебуває на значній відстані від загальноприйнятних європейських критеріїв справедливого судочинства. Такий висновок ґрунтується на численних рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо порушення ст.6 Конвенції при здійсненні судочинства. Варто звернути увагу, що рішення ЄСПЛ регулюють відносини та роз'яснюють ті правові позиції, які недостатньо врегульовані національним законодавством. Вони дають можливість прийняти рішення з урахуванням більш чіткого розуміння права особи на захист, права учасників на розумні строки розгляду справи в суді, тощо. Все це у сукупності дійсно посилює правову систему України та сприяє справедливому розгляду справ у суді [1, c. 49]. 

Одним із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права. Він знаходить своє вираження у джерелах права Європейського Союзу і застосовується у практиці Європейського суду, тож має застосовуватися при здійсненні правосуддя у праві України при розгляді конкретних справ. Комісія за демократію через право (Венеційська Комісія) вказує, що головним чинником при здійсненні правосуддя має бути верховенство права. В свою чергу, однією з складових верховенства права є правова визначеність. Вважається, що наразі є можливим консенсус стосовно обов’язкових елементів поняття «верховенство права», а також таких самих елементів поняття «Rechtsstaat», які є не лише формальними, а й субстантивними чи матеріальними (materieller Rechtsstaatbegriff). Цими елементами є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; дотримання прав людини; заборона дискримінації та рівність перед законом [2,  п. 41]. 

Попри значний обсяг наукових досліджень, питання продовжує залишатися актуальним та дискусійним. Адже принцип правової певності безпосередньо не закріплений у національному законодавстві. Відтак його значущість для результативного правового регулювання визначається шляхом вивчення практики ЄСПЛ. Цей орган відносить принцип правової визначеності до багатоаспектних та загальноправових засад правосуддя [3, 290]. Навряд чи можна погодитися з тезою, виказаною у науковій літературі, за якою елементи змісту принципу правової певності не тільки відомі кожному юристу, але на інктуітивному рівні зрозумілі навіть людям, що далекі від юриспруденції, бо саме в них укладені сподівання пересічного громадянина, який бажає бачити в законі надійний щит, а у державі – гаранта своєї безпеки [4, с. 4]. З огляду на те, що даний принцип об’єднує найрізноманітніші вимоги до якості закону, правозастосовної практики, його загальний характер і оцінка напрацьовується прецедентною практикою ЄСПЛ, котра продовжує накопичуватися та аналізуватися. З урахуванням цього потребує подальшого  доктринального оформлення концепція щодо ефективного використання принципу правової визначеності та адаптації його до українського правозастосовного механізму. 

Концепцію стосовно нерозривного зв’язку принципів правової визначеності та верховенства права поділяє більшість науковців, що досліджують дане питання. Зокрема, у літературі  вказується, що принцип правової визначеності, який сформульований у рішеннях європейських судів, є одним з найбільш важливих загальноєвропейських демократичних досягнень і необхідним елементом нормативно-правової конструкції соціальної держави [5]. Разом з тим, будучи елементом такої правової засади, як верховенство права, визначеність права  також не втрачає значення самостійного принципу. Тож можемо погодитися з тими дослідниками, котрі воліють кваліфікувати віднесення правової певності до складових верховенства права, що її слід розуміти не як правову дефініцію, а як європейську традицію, що ґрунтується на демократичних чинниках. 

Традиційно основне дослідження засад даного принципу відбувається стосовно визначеності норм права, позаяк останні є вихідною складовою механізму правового регулювання. При цьому вказується, що визначеність норми є головним аспектом усього принципу. Вона становить неодмінну властивість права, принаймні писаного. Визначеність процесу створення та застосування правових норм визначає чіткість та злагодженість діяльності відповідних юридичних механізмів. При цьому норма права постулюється як загальнообов’язкове формальне правило належної поведінки, що встановлюється та забезпечується державою, закріплене та оприлюднене у офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин щляхом визначення прав та обов’язків їхніх учасників. Принцип визначеності норми права висуває до процесу правотворчості вимоги несуперечливості, тобто відсутності колізій, здатних дезорієнтувати суб’єкта у масиві законодавства, та стабільності правових норм, яку слід розуміти як відсутність частого внесення змін у нормативно-правові акти, оскільки інакше суспільні відносини не встигатимуть адаптуватися до нових нормативних умов [6, с. 322–323]. 

За позицією Венеційськтої Комісії визначеність в якості визначального чинника фундаментального принципу верховенства права передбачає, що правові акти мають були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій і правовідносин, що виникають [2, п. 46]. В доктрині також велика увага приділяється питанню визначеності правового акту, наголошується, що визначеність становить собою реальність, в межах якої має перебувати все правове регулювання. Зокрема,  запроваджено поняття «ясність» щодо визначеності правових норм, під якою розуміється простота та зрозумілість акту: правовий документ повинен бути створений так, щоб бути зрозумілим усім особам, на яких він поширюється. 130]. С.С. Алексєєв підкреслює, що вища визначеність правової норми полягає у тім, що вона доведена до рівня формальної визначеності [7, с. 36]. В свою чергу, формальна визначеність норми права передбачає внутрішню певність, яка проявляється у змістові та обсязі прав і обов’язків, чітких вказівок на наслідки її порушення. В якості принципа вона формулює вимоги до законодавця, встановлює для нього конкретні межі, за якими виникає загроза настання правової непевності [8]. Іншими словами, створюючи новий правовий акт, законодавець мусить враховувати існуючий нормативний інструментарій, аби запобігти майбутнім колізіям. Тож норма права відповідає принципу правової визначеності за умови її узгодження з системою діючого правового регуллювання, Таким чином, визначеність права забезпечує передумови для його реалізації. Це гарантує учасникам правовідносин відсутність свавільних та непередбачуваних змін їхнього офіційно визнаного правового статусу, незмінність та стабільність взаємозв’язків, стійкість судових вердиктів. 

Правова визначеність набула значення принципу міжнародного та національного права з прийняттям Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А формулювання її змісту та сутності було зроблене шляхом тлумачення тексту Конвенції при розгляді конкретних справ Європейським судом з прав людини, рішення якого згідно з українським законодавством, є джерелом національного права, при чому в сенсовому трактуванні, наданому ЄСПЛ. З даного приводу Суд зазначає, що норма не може вважатися «законом» в розумінні положень п. 2 ст. 10 Конвенції, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб громадянин міг регулювати свої дії, він має бути здатен, якщо то необхідно, за допомогою відповідної консультації передбачати в розумній за тих чи інших обставинах мірі наслідки, до яких може призвести та чи інша дія [9, п. 41]. Відтак, обмеження певного права, навіть у разі, коли воно відбувається відповідно до національного законодавства, може бути визнано неправомірним, якщо викладені у законі підстави обмеження викладено таким чином, що це позбавляє особу можливості прогнозувати свою поведінку та передбачати її наслідки [10, с. 398]. 

Своє бачення правової визначеності проявив також Конституційний Суд України У Рішенні від 22 вересня 2005 року, зокрема, вказується що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Вищий орган конституційної юрисдикції підкреслив, що невизначеність, нечіткість правової норми тягне її неоднакове розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування. Визначеність правового регулювання має на меті запобігти будь-якому прояву сваволі щодо особи. Отже, визначеність норми права як невідємна її властивість, покликана забезпечити, щоб особа завжди мала змогу спрямовувати свою поведінку у такий спосіб, який відповідає вимогам норми на час її вчинення. 

Перелік використаних джерел:

1. Драч І.  Не можна заради єдиного викриття злочину спонукати особу до його вчинення. Збірник виступів. Українська Гельсинська спілка з прав людини «Precedent UA – 2015» / Аркадій Бущенко, Олена Сапожнікова, Олег Шинкаренко. К. : КВІЦ, 2015. С. 49-52.

2. Доповідь № 512/2009 Європейсьеої Комісії «За демократію через право» (Венеційскої комісії) «Верховенство права», Доповідь, схвалена Венеційською Комісією на 86¬му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року), URL: http://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2011)003rev-ukr

3. Пресняков М.В. Конституционный принцип справедливости юридическая природа и нормативное содержание: Дис. ... докт. юрид. наук. Спец 12.00.02. Саратов, 2009. 467 с.

4. Дикарев, И. С. Принцип правовой определенности и законная сила судебного решения в уголовном процессе: монография. Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2015. 175 с. 

5. Ушакова Л. В. Принцип правовой определенности как элемент нормативно-правовой конструкции социального государства: Центр проблемного анализа и государственно- управленческого проектирования С. 1–12 URL: http://www.rusrand. ru/Dokladi2/Ushakova.pdf. 

6. Шевчук С. В. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні К. : Реферат, 2007. 640 с.

7. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в двух томах.  Т 1. М.: Юридическая литература, 1981.  361 с.

8. Дербышева Е.А. Принцип правовой определенности как требование определенности нормы права. URL:  http://e-notabene.ru/lr/article_21970.html

9. Рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2007 року у справі «Лендон, Очаковски-Лоран і Жюлі  проти Франції», (заява № 21279/02). URL: https://www.article19.org/resources.php/resource/2585/en/ecthr:-lindon,-otchakovsky-laurens-and-july-v.-france

10. Коруц У.З. Принцип правової визначеності як елемент права на справедливий судовий розгляд у контексті практики європейского суду з прав людини. Часопис Київського університету права.  К., 2012. № 3. С.  395-399. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота