ПРОВОКАЦІЯ ПІДКУПУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРОВОКАЦІЯ ПІДКУПУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

06.08.2019 13:59

[Section 4. Criminal law. Criminal judicial law. Criminalistics. Criminology. Criminal executive law. Court organisation. Law enforcement agencies, public prosecutor’s and public defender’s offices]

Author: Подсухіна Світлана Сергіївна, здобувач вищої освіти факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету державної фіскальної служби України


Досвід законодавців зарубіжних країн може бути досить корисним для розробки оптимальних підходів щодо вдосконалення змісту ст. 370 КК України.

Кримінальна відповідальність за провокацію підкупу (хабара) була предметом дослідження таких науковців як А. В. Виговська [3], Т. С. Батраченко [2], О. М. Грудзур [5;6], Б. В. Волженкін [4], О. О. Рижова [8], Н. Єгорова [7] та ін. Їхні публікації та законодавчі акти низки зарубіжних країн і стали підґрунтям для підготовки даних тез.

Метою даної публікації є дослідження кримінально-правової характеристики норм, що передбачають відповідальність за провокацію підкупу (хабара) у законодавстві окремих зарубіжних країн.

Слід погодитися, що вивчення зарубіжного права відкриває перед юристом нові горизонти, дозволяючи йому краще пізнати право своєї країни, бо специфічні риси його права особливо чітко виявляються у порівнянні з іншими системами. Порівняння здатне озброїти юриста ідеями та аргументами, які не можна отримати навіть при дуже гарному знанні тільки власного права [1, с. 38].

Аналіз низки законодавчих актів зарубіжних країн показав, що відповідальність за провокацію підкупу (хабара) встановлюється у кримінальному законодавстві тільки семи зарубіжних країн, шість із яких раніше входили до складу колишнього СРСР (Киргизька Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Республіка Казахстан, Республіка Таджикистан та Російська Федерація).

Характеризуючи об’єкт злочину, слід зазначити, що у ст. 396 КК Республіки Білорусь передбачається відповідальність не за провокацію, а за інсценування одержання хабара чи комерційного підкупу.

У КК Республіки Болгарії досліджувана норма передбачена в розд. IX Особливої частини («Підкуп»), цей розділ включений до гл. VIII Особливої частини («Злочини проти діяльності державних органів та громадських організацій»). Згідно КК Республіки Болгарія, досліджуваний злочин належить до злочинів, пов’язаних із хабарництвом, тому об’єктом провокації хабара є суспільні відносини порядку оплати праці службових осіб [9].

У КК Республіки Таджикистан є спеціальна норма, яка передбачає відповідальність за провокацію підкупу, віднесена до гл. 30 «Злочини проти державної влади, інтересів державної служби», яка входить до розд. XIIІ «Злочини проти державної влади». Провокація підкупу за КК Республіки Таджикистан фактично є злочином у сфері службової діяльності. Кримінальний кодекс Республіки Таджикистан пов’язує провокацію хабара зі злочинами проти державної влади та інтересів державної служби, до яких входять також давання і одержання хабара. Об’єктом провокації хабара є суспільні відносини порядку оплати праці службових осіб і суспільні відносини, які виникають при виявленні та закріпленні доказів давання-одержання хабара [10].

Стаття 307 КК Республіки Болгарія не описує предмет провокації хабара, але його зміст випливає зі ст. 301 та ст. 304 і розуміється як дар чи інші майнові блага [9].

У більшості кримінальних кодексів згаданих зарубіжних країн об’єктом провокації підкупу (хабара) є не суспільні відносини у сфері службової діяльності та суспільні відносини порядку оплати праці службових осіб (ці відносини є об’єктом провокації хабара за КК Республіки Болгарія [9]), а суспільні відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням правосуддя та доказуванням злочину.

Предметом провокації хабара є або гроші, цінні папери, інше майно та послуги майнового характеру, або дар чи будь-які інші майнові блага. Кримінальне законодавство зарубіжних країн не закріплює мінімального розміру предмета хабара.

У кримінальних кодексах переважної більшості вищезгаданих зарубіжних країн об’єктивна сторона провокації підкупу (хабара) (крім КК Республіки Болгарії [9]) формулюється як спроба передати гроші, цінні папери, інше майно чи надати послуги майнового характеру посадовій особі (особі, що виконує розпорядчі або інші управлінські функції у комерційних чи інших організаціях) без її згоди. Кримінально караною є тільки провокація одержання хабара, що учиняється саме шляхом спроби передачі матеріальних цінностей чи надання послуг майнового характеру. Вчинення провокації одержання хабара будь-яким іншим способом або вчинення провокації давання хабара не визнається злочином.

У кримінальних кодексах згаданих вище зарубіжних країн провокація хабара поєднується із провокацією комерційного підкупу, а дії, що учиняються при провокації хабара (комерційного підкупу), спрямовуються як до посадових осіб, так і до осіб, що виконують розпорядчі або управлінські функції у комерційних чи інших організаціях, при цьому такі особи є службовими особами відповідних організацій.

Законодавці у КК Республіки Болгарія [9], КК Республіки Таджикистан [10] не поєднують відповідальність за провокацію хабара із відповідальністю за провокацію комерційного підкупу, оскільки останній не виділений у цих кодексах.

Кримінальні кодекси вищезгаданих зарубіжних країн (за винятком КК Республіки Болгарія [9]) визнають провокацію підкупу (хабара) злочинною тільки за умови, що спроба передачі грошей, цінних паперів, майна чи надання послуг майнового характеру відбувається без згоди посадової особи (службової особи комерційних чи інших організацій).

Аналіз диспозиції норм, що передбачають відповідальність за провокацію підкупу (хабара) у кримінальних кодексах вищезгаданих зарубіжних країн, показує, що схилення посадової особи прийняти гроші, цінні папери чи інше майно не охоплюється об’єктивною стороною цього злочину, а спроба передати матеріальні цінності посадовій особі без її згоди більшою мірою є ознакою штучного створення доказів, ніж ознакою провокації хабара.

За конструкцією об’єктивної сторони провокацією підкупу (хабара) у кримінальних кодексах зарубіжних країн (крім КК Республіки Білорусь, та КК Республіки Болгарія [9]) є саме спроба передати відповідні матеріальні цінності.

Кримінальний кодекс Республіки Білорусь описує об’єктивну сторону інсценування одержання хабара чи комерційного підкупу саме як передачу відповідних матеріальних цінностей або надання послуг майнового характеру посадовій особі (службовій особі комерційної чи іншої організації) без її згоди. Саме тому ст. 396 КК Республіки Білорусь називається «Інсценування одержання хабара чи комерційного підкупу» та відноситься злочинів проти правосуддя, адже інсценування уособлюється штучним створенням доказів вчинення злочину і посягає саме на суспільні відносини, які виникають під час здійснення правосуддя (під час виявлення та закріплення доказів). Штучним створенням доказів є по суті й підкидання та залишення предмета хабара посадовій особі без її згоди.

Провокація хабара за КК Республіки Болгарія [9] охоплює як провокацію одержання, так і провокацію давання хабара.

Коло суб’єктів провокації хабара у згаданих вище кримінальних кодексах зарубіжних країнах розуміється значно ширше і не обмежується суто службовими особами.

Суб’єктом провокації хабара за кримінальним законодавством вищезгаданих зарубіжних країн є загальний суб’єкт злочину (фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність).

Щодо суб’єктивної сторони, то форма вини під час провокації підкупу виражається прямим умислом, що є спільним у всіх проаналізованих кримінальних кодексів вищезгаданих зарубіжних країн, що передбачають спеціальну норму про відповідальність за аналізований злочин. Прямий умисел свідчить, що винна особа усвідомлює провокаційний характер власних дій щодо іншої особи, яку вона провокує на одержання чи давання підкупу, і бажає вчинити такі дії.

Кримінальні кодекси вищезгаданих зарубіжних країн, що передбачають відповідальність за провокацію підкупу (хабара) (окрім КК Республіки Болгарія [9] та КК Республіки Таджикистан [10]), визначають мету провокації підкупу (хабара) як штучне створення доказів вчинення злочину або шантаж. Під цією метою розуміється створення фактичних даних, що вказують на наявність складу злочину в діях провокованої особи. Метою провокації хабара за кримінальним законодавством вищезгаданих зарубіжних країн є також і шантаж, тобто примушування посадової особи до виконання або невиконання певних дій під загрозою розголошення відомостей, які виникли саме у результаті провокації.

У КК Республіки Таджикистан [10] мета провокації хабара формулюється як «штучне створення доказів одержання хабара». Законодавець Республіки Таджикистан конкретизує, що штучно створені фактичні дані мають стосуватися лише одержання хабара, а не будь-якого іншого злочину, при цьому шантаж не визнається метою вчинення злочину.

Отже, аналіз об’єктивних ознак провокації підкупу свідчить, що норми, які передбачають відповідальність за цей злочин, у кримінальних кодексах вищезгаданих зарубіжних країн досить схожі між собою і фактично більшість із них подібна до ст. 304 КК Російської Федерації. Відмінними є лише ст. 307 КК Республіки Болгарії [9], певною мірою ст. 396 КК Республіки Білорусь та ст. 321 КК Республіки Таджикистан [10].

Провокацію підкупу (хабара) законодавці більшості вищезгаданих зарубіжних країн відносять до злочинів проти правосуддя і безпосередньо пов’язують із процесом доказування (виявлення та закріплення доказів) одержання чи давання хабара, а це вказує на специфічність родового об’єкта кримінально-правової охорони. Лише в КК Республіки Болгарія [9] та КК Республіки Таджикистан [10] провокація хабара належить до злочинів проти державної влади та інтересів державної служби.

Предмет провокації хабара повинен збігатися із предметом давання та одержання хабара. Проте, майже у всіх нормах вищезгаданих кримінальних кодексів предмет провокації хабара знаходить безпосереднє формулювання у нормах щодо відповідальності за згаданий злочин і не є ідентичним предмету давання чи одержання хабара (комерційного підкупу).

Слушним моментом проаналізованого зарубіжного кримінального законодавства у частині відповідальності за провокацію підкупу (хабара) є безпосереднє визначення предмета цього злочину, але у той же час негативним – певна невідповідність ознак предмета провокації підкупу (хабара) та предмета давання-одержання хабара (комерційного підкупу).

Суб’єктом досліджуваного злочину за законодавством зарубіжних країн є загальний суб’єкт, тобто фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Це є виправданим, адже насправді провокаційні дії можуть учинятися будь-якими особами, і не обов’язково, щоб це були саме службові особи.

Література

1. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права. Очерки сравнительного права. Москва: Прогресс, 1981. С. 36-86.

2. Батраченко Т. С. Порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за провокацію підкупу законодавства України та зарубіжних країн. Правова позиція. 2016. № 1. С. 96-101.

3. Виговська А. В. Кримінальна відповідальність за корупційні злочини за вітчизняним і зарубіжним кримінальним законодавством: порівняльна характеристика. Правова держава: Щорічник наукових праць. 2010. Вип. 21. С. 351-357.

4. Волженкин Б. В. Допустима ли провокация как метод борьбы с коррупцией? Российская юстиция. 2011. № 5. С. 43-45.

5. Грудзур О. М. Визначення провокації злочину у кримінальному праві зарубіжних країн. Закарпатські правові читання: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. студ. та асп. (м. Ужгород, 28-30 квіт. 2009 р.). Ужгород: Б. и., 2009. С. 174-177.

6. Грудзур О. М. Кримінально-правова характеристика провокації хабара за законодавством зарубіжних країн. Вісник Академії правових наук України. 2009. № 2 (57). Харків: Право, 2009. С. 150-160.

7. Егорова Н. Провокация взятки либо коммерческого подкупа. Российская юстиция. 1997. № 8. С. 26-28.

8. Рыжова О. А. Совершенствование уголовного законодательства, предусматривающего ответственность за провокацию взятки либо коммерческого подкупа. Российский следователь. 2004. № 8. С. 18-22.

9. Уголовный кодекс Республики Болгария. СПб: Юридический центр Пресс, 2001. 298 с.

10. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. СПб: Юридический центр Пресс, 2001. 410 с.

__________________________

Науковий керівник: Старушкевич Анатолій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри фінансових розслідувань факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної фіскальної служби України



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота