КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

19.09.2019 11:41

[Section 2. Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]

Author: Митошоп Владислав Володимирович, студент VI курсу юридичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара


Проблема збереження та охорона навколишнього середовища постала перед міжнародним співтовариством лише на початку XX ст. Неймовірні темпи індустріалізації та, як наслідок, неконтрольоване забруднення навколишнього середовища поставили під загрозу існування усі живі організми, в тому числі, - і людину. В зв’язку з цим виникла необхідність міжнародно-правового регулювання даної сфери, оскільки природа не обмежується державними кордонами.

Метою даної праці є визначення основних засад, на яких було побудоване сучасне міжнародне право навколишнього середовища (далі - МПНС).

Теоретичною основою роботи послужили праці таких авторитетних науковців-міжнародників, як С.М. Кравченко, А.О. Андрусевич, Дж. Е. Бонайн, Н.Ф. Тіщенко, Р.Х. Габітова, А.Найтлі, Д. Грей, М.Ф. Реймерса, Є.П. Ушакова.

МПНС базується на загальних засадах міжнародного права та спеціальних принципах, притаманних саме МПНС. У Статуті ООН закріплено загальні засади міжнародного права: розв'язання міжнародних конфліктів мирним шляхом; незастосування сили або загрози силою; повага суверенітету держав та ін. Загальні засади закріплені також у формі звичаїв: добросусідство, не заподіяння шкоди тощо. Ці принципи проявляються у сфері МПНС шляхом використання природних ресурсів однією державою таким чином, щоб не заподіювати шкоди іншим [1, С. 27].

До спеціальних принципів МПНС відносяться засади зафіксовані в Стокгольмській декларації 1972 р.: 1) право людини на життя в сприятливому для життя навколишньому середовищу та відповідальність за охорону і покращення навколишнього середовища для блага нинішнього і майбутніх поколінь; 2) право держав здійснювати діяльність шляхом використання свої природні ресурси таким способом, щоб не заподіювати шкоди навколишньому середовищу інших держав; 3) міжнародна відповідальність за порушення, що спричинили погіршення стану довкілля та ін.[2].

Декларації Ріо 1992 р. сприяла подальшому розвитку МПНС. Так право людини на життя в сприятливому навколишньому середовищі трансформується у право жити в доброму здоров’ї і плідно працювати в гармонії з природою. В кінці XX ст. сформувалося декілька нових принципів, які вплинули на напрямки розвитку МПНС та міжнародного публічного права. До них належать принципи:

1) Сталого розвитку – процес змін, в якому використання природних ресурсів, орієнтація технологічного розвитку та інституційні зміни повинні бути пов’язані й обумовлені теперішніми та майбутніми потребами. Цей принцип передбачає задоволення потреб теперішнього покоління, без позбавлення можливості майбутніх поколінь задовольнити свої потреби [1, C. 29].

2) Міжгенераційної рівності – вимагає брати до уваги вплив діяльності суспільства на майбутні покоління [1, C. 30].

3) Перестороги – стосується прийняття рішення в умовах наукової невизначеності щодо шкідливих наслідків запропонованої діяльності для навколишнього середовища та здоров’я людей. Цей принцип переносить відповідальність на тих, хто ініціює таку діяльність [1, C. 32].

4) Попередження – охорона довкілля може бути найефективніше здійснена шляхом здійснення заходів, що сприяють попередженню заподіяння шкоди, ніж намаганням відшкодувати вже заподіяну [1, C. 32].

5) Загальної та диференційованої відповідальності – полягає в, що країни зобов’язуються охороняти навколишнє середовище та забезпечувати врівноважений розвиток, але внаслідок різних соціальних, екологічних та економічних умов вони мають можливість взяти на себе різний обсяг відповідальності. Концепція даного принципу є дискусійною, оскільки чітко не окреслює, в якій мірі розвинуті країни повинні надавати допомогу фінансового характеру країнам, що розвиваються, розширювати їхні можливості, шляхом надання нових технологій та встановлення менш суворого режиму дотримання міжнародних договорів [1, С.35].

6) Принцип оцінки впливу на навколишнє середовище означає, що країни повинні проводити моніторинг екологічних наслідків тих видів діяльності, що плануються і можуть спричинити шкідливий вплив на довкілля [1, C. 36].

7) Принцип «забруднювач платить» - вимагає від забруднювачів навколишнього середовища нести втрати на проведення заходів з підтримки належного стану довкілля, враховуючи інтереси країн і не завдаючи шкоди інтересам міжнародної торгівлі й інвестування. Цей принцип є формою податку, платежів або покарання за завдану шкоду[1, C. 38].

Сукупність даних засад утворює окрему підгалузь міжнародного права, за допомогою якої здійснюється регулювання між суб'єктами міжнародних відносини щодо охорони оточуючого середовища та використання природних ресурсів раціональним шляхом в інтересах нинішнього та майбутніх поколінь. Дані принципи є основою екологічної політики різних країн світу, які вливаю на всі сфери державного управління.  

Література:

1. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища. Підручник / [Текст] / [під. ред. С.М. Кравченко]. – Лв.: Вид. центр ЛНУ, 2002. – 336 с.

2. Декларація Конференції Організації Об'єднаних Націй з проблем оточуючого людину середовища. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_454 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота