СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ЧИНОВНИЦТВО ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН: ДВІ ОСНОВНІ МОДЕЛІ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ЧИНОВНИЦТВО ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН: ДВІ ОСНОВНІ МОДЕЛІ

26.11.2019 11:52

[ Section 1. Theory and history of state and law. Law philosophy. History of political and legal studies]

Author: Сухонос Володимир Вікторович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри конституційного права, теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету, м. Суми


Після розпаду Римської імперії особливо складну бюрократичну систему побудувала Візантійська імперія. І тоді, як в західних провінціях римські закони і порядок управління з приходом варварів стали замінюватися германськими, Візантія зберегла і законодавство, і адміністративний устрій попередньої епохи. На Заході римське право стало витіснятися германськими звичаями, у Візантії продовжувалась законодавча діяльність держави, хоча, звичайно, і на ній позначався вплив нових умов життя. У Візантії зберіглося і управління країною за допомогою чиновництва, яке призначалося центральною владою і цілком їй підпорядковувалось. Чиновництво було розділене на класи з різними титулами, і вся система управління відрізнялася великою складністю. Загалом не втрималася лише реформа Діоклетіана, який в провінціях відділив цивільне управління від військового. З плином часу візантійські імператори повернулися до старої римської системи з’єднання в одних руках і військової, і цивільної влади, тобто в кожній області цивільні чиновники були підпорядковані тій же самій особі, яка на цій території стояла на чолі розташованого в ній війська (пізніше він називався стратигом) [3, с. 29].

В основу ієрархії візантійської знаті були покладені не особисті права й родовитість, а службове становище, що, загалом, відповідало вертикальної мобільності візантійського суспільства. Слід також зазначити, що у Візантії не існувало чіткої функціональної відмінності між державною і придворною службою: особи, що займали чисто придворні посади, виконували й найважливіші державні доручення [4].

На противагу Візантії, в середньовічних західноєвропейських державах формування чиновницьких структур зайняло тривалий період, що розтягнувся на кілька століть.

Першими відомими чиновниками, скоріше за все, були майордоми. На думку відомого історика А. Спаського, попервах майордом завідував усіма чиновниками, що особисто служили королю, та його економічним господарством, так що його посада відповідала нинішній посаді міністра двору [5].

Це свідчить про те, що спочатку управлінський апарат виник на основі господарства палацу, що було відмінною рисою патримоніальної системи управління. При цьому чиновники набиралися з числа особистих слуг правителя, що також було характерно для патримоніальних режимів. Проте, у подальшому виявилися деякі специфічні риси, які відображали своєрідність історичного розвитку країн Західної Європи.

Середньовічний центральний апарат управління мав справу лише з двома основними видами діяльності.

Так, поряд із відправленням правосуддя, тобто діяльності, що приносила прибуток завдяки захисту встановлених в державі прав і привілеїв, чиновництво було зайнято забезпеченням права власності правителя відповідно до феодального династичного принципу.

Водночас, стосовно здійснення ним влади з метою особистого збагачення роль правителя в суспільстві в цілому була дещо другорядною. Як і будь-яке приватне володіння, королівство в цілому управлялося, виходячи з особистих інтересів володаря. Уявлення про владу як власність викликало неминуче змішання державних і приватних справ, в результаті чого держава не відрізнялася від спадкових «патримоніальних» володінь монарха.

Оскільки право власності, яке поширювалося насамперед на землю, було прямо пов’язане із правом розпоряджатися людьми, що населяли її, ефективність державного управління була спрямована на посилення влади правителя в його власних володіннях. Розпоряджатися власним господарством, бути вільним у виборі, просуванні і звільнення чиновників свого двору, а також отримувати за їхньою допомогою максимальний прибуток від своїх володінь – такими були основні цілі здійснюваних монархами реформ.

Королівський двір залишався центром прийняття рішень, адже саме через нього здійснювалося управління справами короля (принца, князя, герцога). Внаслідок цього чиновники належали до тієї ж категорії наближених, що і слуги у палаці. Спочатку вони були підпорядковані волі свого пана, подібно королівським кухарам, конюхам і лакеям. Однак згодом вони утворили особливу групу палацового персоналу (секретарі, рахівники, ключники, судді, радники та ін.), яку відрізняли освіта, навички, відповідальні функції і виконавчі повноваження.

Королівства Європи ХII – ХIII ст., що проводили політику розширення династичних прав, виступали попередниками абсолютних монархій. Але в інших відносинах доабсолютистські держави зберігали свій середньовічний характер. Центральна влада в такій державі залишалася значно обмеженою. Особисті якості феодального правителя, як і раніше, мали вирішальне значення для ефективного управління [2, с. 55–56].

У ХІІІ ст. ситуація починає змінюватися. Зокрема, у Франції основною лінією розвитку державного апарату була поступова заміна служби за васальними обов’язками службою, що оплачувалася державою і яку несли спеціально навчені чиновники – легісти, знавці законів, що часто походили з неблагородних родин. Інколи легісти навіть були членами королівської ради [1, с. 332].

З кінця XIII ст. у Франції стає звичайною практика продажу посад, що викликає протести в генеральних штатах, головним чином з боку привілейованих станів. Наприкінці XIV ст. і особливо у XV ст. з’являються нові тенденції, серед яких слід назвати тривалість кар'єри і родинні зв'язки, які готували суспільство до сприйняття у майбутньому принципу спадковості посад. У другій половині XV ст. відбувається нове підвищення статусу чиновників. Вони починають отримувати привілеї дворянства. Головний з них – фіскальний привілей [4].

У міру формування абсолютної монархії кількість чиновників у Франції збільшувалася. І якщо на початку XVІ ст. їх було близько 8 тис., то в середині XVІІ – близько 46 тис. осіб [6, с. 111].

Таким чином, якщо східнохристиянський світ, представлений в Візантії, залишив собі у спадок чиновницьку систему стародавнього Риму, то західно-християнська цивілізація в основу формування та функціонування свого чиновництва заклала підвалини варварських патримоніальних монархій, за яких служба монарху та державі не мала особливих відмінностей.

Література:

1. История средних веков : учебник : в 2 т. / [Богданова Н. М., Гуревич А. Я., Сванидзе А. А. и др.] ; под ред. С. П. Карпова. – [6-е изд.]. – М. : Изд-во Моск. ун-та : Изд-во «Печатные традиции», 2008–2008. – Т. 1: Раннее и развитое Средневековье. – 2008. – 681 с. – (Классический университетский учебник).

2. Кабашов С. Ю. Бюрократия. Теоретические концепции : учеб. пособие (ознак. фрагмент) / Сергей Юрьевич Кабашов. – [2-е изд., стереотип.]. – М. : Флинта; 2011. – 220 с. [Электронный ресурс] / Фикшнбук. – Режим доступа : http://fictionbook.ru/static/trials/03/37/39/03373975.a4.pdf.

3. Кареев Н. И. Учебная книга истории средних веков / Николай Иванович Кареев. – СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1900. – 236 с.

4. Логвинова Т. В. Духовная жизнь чиновничества: исторический аспект [Электронный ресурс] / Татьяна Викторовна Логвинова // Политическое управление: научный информационно-образовательный электронный журнал. – 2013. – № 03 (06). – Режим доступа : http://www.pu.virmk.ru/arhiv/2013/03/LogvinovaTV.htm.

5. Спасский А. А. Лекции По Истории Западно-Европейского Средневековья [Электронный ресурс] / Анатолий Алексеевич Спасский ; Bookitut.ru. – Режим доступа : http://bookitut.ru/Lekczii-po-istorii-zapadno-evropejskogo-Srednevekovjya.html.

6. Сухонос В. В. Механізм держави і місцеве самоврядування: дихотомія антиномії і симбіозу в конституційно-правовій парадигмі : [монографія] / Володимир Вікторович Сухонос ; [наук. ред. О. В. Скрипнюк]. – Суми : ПФ «Видавництво „Університетська книга”», 2018. – 287 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота