ПОНЯТТЯ ЕВТАНАЗІЇ В ЮРИДИЧНОМУ ТА МОРАЛЬНОМУ ЗНАЧЕННІ. ЕВТАНАЗІЯ В ІНШИХ КРАЇНАХ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПОНЯТТЯ ЕВТАНАЗІЇ В ЮРИДИЧНОМУ ТА МОРАЛЬНОМУ ЗНАЧЕННІ. ЕВТАНАЗІЯ В ІНШИХ КРАЇНАХ

24.03.2020 15:49

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Федоров Матвій Іванович, студент, Ірпінський державний коледж економіки та права; Геращенко Іванна Сергіївна, студент, Ірпінський державний коледж економіки та права


Актуальність даної теми полягає в тому, що явище евтаназії є досить спірним, і є багато питань, на які не дали відповіді. сучасні науковці не можуть прийти до єдиного умовиводу щодо того, чи є моральним легалізація евтаназії. Тому метою даної статті є розширене вивчення поняття евтаназії, як суспільного явища, її видів, досвіду зарубіжних країн, які легалізували евтаназію, та перспектив легалізації евтаназії в Україні.

Явище евтаназії досліджують багато науковців, зокрема: С. Бородін, Ю. Дмітрієв, А. Іванюшкін, Б. Юдін, Н. Козлова, А. громов, Р. Стефанчук, С. Бакунин, О. Маліновський, О. Боборов, А. Зильберт, Л. Красицька, О. Капінус, С. Хімченко, Р. Циппеліус та інші [6, c. 122].

Проблема евтаназії є одною із найсуперчливих тем сучасності і залишатиметься такою в майбутньому: суперечки між прихильниками «легкої смерті» та її противниками, поділ світу медицини на два полюси, «одвічне милосердя» лікарів до невиліковно хворих пацієнтів та ще ряд інших факторів, які не дадуть знизити оцінку цієї проблеми на міжнародному рівні.  

Слово «евтаназія» походить від двух грецьких коренів — «eu» (чудово) і «thanatos» (смерть) [3, c. 34]; склад обидев («чудова смерть») також є спірним неоднозначним моментом.

Даний термін вперше був вжитий англійським філософом Френсісом Беконом для позначення легкої безболісної смерті у своїй праці «Advancement of Learning» [4, c. 255-256]. 

Також термін зафіксован у Декларації про евтаназію та самогубство за допомогою лікаря, який був прийнятий на 70-ій Генеральній асамблеї Всесвітньої медичної асоціації (World Medical Association) у Тбілісі. Там евтаназія визначається так: «…лікар, що навмисно вводить смертельну речовину або проводить втручання, щоб спричинити смерть пацієнта, здатного приймати рішення, за власним бажанням пацієнта» [1]. Дана Декларація передбачає, що лікарі не повинні бути учасниками евтаназії та самогубства за допомогою медичних препаратів чи направлення лікаря.

У науковій літературі виділяють різні види евтаназії: активна (виконання певних дій для заподіяння смерті особи) і пасивна (бездіяльність стосовно людини, яка хворіє злоякісною невиліковною хворобою, тобто припинення медичного забезпечення життєдіяльності); добровільна (за проханням хворого, у якого є ясна свідомість, чи відповідальної за нього особи) і примусова (без прохання, за рішенням лікаря) [11, c.160]; пряма (в діяльності осіб можна вистежити конкретну мету закінчення життя або пришвидшення смерті) і непряма (полягає у меті полегшення страждань за допомогою ліків) [2, c.28].

Перша у світі спроба легалізації евтаназії була здійснена в 1906 році у штаті Огайо (США). Але законодавчі збори проголосували проти законопроекту. Евтаназію ввели пізніше, у 1998 р. і у цьому штаті, але процес спричинення «доброї смерті» був ускладнений деякими юридичними формальностями [5, c. 199-200]. Також евтаназія дозволена у Каліфорнії (з 1977 р.) та Індіані, не карається законодавством штатів Північної Кароліни, Юти, Вайомінгу. Активна евтаназія також дозволена у Нідерландах (з 2001 р.), Бельгії (з 2003 р.), Люксембурзі (з 2009 р.), та швейцарському кантоні Цюріх (з 2011 р.). Також вона не визнається злочином у ФРН, Фінляндії, Франції, Швеції, Швейцарії, Японії тощо [11, c. 79].

Щодо питання проблеми евтаназії в Україні варто зауважити, що попри незаперечне право будь якої людини на гідну смерть, підтвердженого, до речі, Декларацією прав людини, українське суспільство ще не скоро буде готовим до його закріплення на законодавчому рівні. І навряд чи приймуть такі нововведення. Наша медицина та правове забезпечення недосконала, тому введення у законодавство положення про евтаназію перед стабілізацією ситуації у медицині та у законодавчій владі є нерозумним рішенням. Як зазначає Р. Циппеліус, «лише той, хто вважає, що критичний підхід до державних законів взагалі не має сенсу чи непотрібний... може твердити, що для його правосвідомості питання справедливості не стоїть» [8, c. 76–77].  

Заборона евтаназії передбачена ч. 4 ст. 281 ЦК України, де зазначається, що задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя – забороняється [9]. У ч. 7 ст. 52 7 Основи законодавства України про охорону здоров’я також забороняється проведення даної процедури [7]. Ці дії класифікуються як умисне вбивство.

Призупинення процесу введення досвіду використання евтаназії у законодавство пов’язане передусім із неідеальною функціональністю медицини в Україні. Також введення даної практики може спричинити зловживання у даній області (тобто евтаназія з власних мотивів лікарів, умисне вбивство, поєднане підробкою даних щодо дозволу до умертвлення).

Підсумовуючи, варто звернути увагу, що проблема евтаназії – насамперед проблема моралі і компетенції лікарів у сьогоденній Україні. Ми вважаємо, що Україна не дійшла до того рівня, щоб вводити узаконене вбивство при невиліковній хворобі. Наше суспільство, а тим бач і законодавство, до цього не готове.

Список використаних джерел:

1. WMA Declaration on euthanasia and physician-assisted suicide [Електронний ресурс] // World Medical Accociarion. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.wma.net/policies-post/declaration-on-euthanasia-and-physician-assisted-suicide/.

2. Анікіна Г.В. Перспективи легалізації евтаназії в Україні / Г.В. Анікіна. // Форум права. – 2009. – №3. – С. 25–34.

3. Борисевич Н.М. Проблема легалізації евтаназії як законодавчого закріплення права пацієнта на гідну смерть / Н.М. Борисевич. // Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення). Матеріали II Всеукраїнської науково-практичної конференції.. – 2008. – №2. – С. 34–37.

4. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук / Ф. Бэкон // Бекон Ф. Сочинения: В 2-х томах / Пер. сост., общ. Ред. и вступ. ст. А.Л. Субботина. – М.: Мысль, 1977. – Т. 1. – 568 с.

5. Ворона В.А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В.А. Ворона // Право України. – 2010. – № 5. – С. 199–205. 

6. Мяловицька М.А. Евтаназія: право на життя / М.А. Мяловицька, Д.І. Голопада. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія ПРАВО. – 2013. – №23. – С. 122–124.

7. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. –  ст. 26. 

8. Цивільне право України: підручник / [за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової]. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.

9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. 435-IV// Відомості Верховної Ради України (ВВР) – 2003 – №№ 40-44 – ст. 356.

10. Швая С.В. Евтаназія: міжнародний досвід легалізації вбивства милосердя / С.В. Швая, А.Р. Рудик. // ΛΌГOΣ. Мистецтво наукової думки. – 2019. – №7. – С. 77–81.

11. Шпачук А.О. Евтаназія: правові та етичні аспекти / А.О. Шпачук. // Вісник Академії адвокатури України. – 2013. – №3. – С. 159–163.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота