СПОСОБИ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРАВА: ОБ’ЄКТИВІЗМ, СУБ’ЄКТИВІЗМ, ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНІСТЬ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

СПОСОБИ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРАВА: ОБ’ЄКТИВІЗМ, СУБ’ЄКТИВІЗМ, ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНІСТЬ

05.05.2022 18:53

[Section 1. Theory and history of state and law. Law philosophy. History of political and legal studies]

Author: Мельникович Михайло Степанович, доцент кафедри право, доктор філософії (PhD) за спеціальністю 081 Право, ЗВО «УНІВЕРСИТЕТ КОРОЛЯ ДАНИЛА», м. Івано-франківськ, Україна


Філософія права об'єднує науку про право з усією сукупністю гуманітарного знання, яка не складає єдиного цілого, але включає в себе всі науки про людину і середовище його проживання, самовираження і самоздійснення. І перший крок на шляху набуття цією наукою свого статусу пов’язаний з визначенням поняття права. Право це – система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу. [1, с. 2-4].

У рамках класичної філософської традиції виділяються дві групи філософсько-правових теорій: об'єктивістські (матеріалістичні) і суб'єктивістські (ідеалістичні). Похідними від категорій об'єкта і суб'єкта є терміни об'єктивізм і суб'єктивізм, які дають можливість розрізняти правові концепції в залежності від уявлень про те, чи черпає правосвідомість правові змісти з об'єкта, об'єктивних відносин, чи із суб'єкта, самої свідомості. Саме вони є основними способами осмислення і обґрунтування права. [2, с. 56].

Правовий об'єктивізм. Світоглядно-методологічною підставою правового об'єктивізму виступає матеріалістична установка виведення всіх ідеальних змістів з «життя», з об'єктивної реальності. Внаслідок цього правовий об'єктивізм розглядає право як частину іншої, чим воно саме, реальності. Правова реальність розглядається як реальність суспільних відносин, у глибині яких варто шукати підстави права, розгадку таємниці його сутності. У залежності від того, які відносини розглядаються в якості основних, виділяються різні об'єктивістські теорії. Важливими виділяють такі, як: юридичний біологізм (основи права вбачають у біологічній організації людини, у головних біологічних потребах, які можуть бути задоволені за допомогою права), юридичний економізм ( фактичні відносини визначаються економічними факторами), політичний об'єктивізм (вираження існуючих владних відносин і є правовим порядком), культурно-історичний об'єктивізм (право виникає спонтанно із народного духу, тим самим являється невід’ємною частиною цілісної культури народу), соціологічний об'єктивізм (представники напрямку як джерело правосвідомості розглядають винятково реально існуючі відносини, що вивчаються соціологією) та ін. [3, с. 21].

Оскільки об’єктивізм не може дати відповідей на головні питання філософії права про критерій справедливості, оскільки через ототожнення належного і фактичного неможливо зайняти ніякої ціннісної позиції стосовно існуючим умовам, а отже, не можна сказати справедливі ці відносини чи несправедливі, оскільки вони просто дані як необхідні; 2) про нормативну силу права, оскільки з того, що закони обумовлені потребами, випливають із соціальних умов, зовсім не випливає, що їм необхідно підкорятися; 3) про власну природу права, оскільки право зводиться до його соціальної основи й ототожнюється з цією основою) виникає потреба в дослідженні іншого способу обгрунтування права.

Правовий суб’єктивізм. Протилежним способом обґрунтування права є правовий суб’єктивізм, який являє собою найбільш розвинену форму природно-правового мислення. Джерелом правосвідомості можна визначити і вивести із ідеї чи сенсу права, що відкриваються у свідомості суб’єкта, внаслідок чого суб’єктивізм близько підходить до виявлення власної природи права, що не зводиться до сутності суспільних відносин. [4, с. 85-88].

Важливою перевагою саме цього способу обгрунтування права є те, що позиція суб’єктивізму, що орієнтується на суб’єкта як на категорію, з якою безпосередньо корелює поняття права, є кращою, ніж позиція об’єктивізму, для якої характерна зневага до суб’єкта. Саме суб’єкт як носій ідеї права, сенсу справедливості є джерелом правопорядку. Основними формами прояву суб’єктивізму в правовій філософії виступають раціоналізм (представники притримуються позиції, згідно з якою джерело правопорядку повинно бути знайдене в ідеї права) і філософія цінностей (фундаментальне положення якого полягає в тому, що цінності існують як незалежні сутності в автономній ідеальній сфері, вони даються людині в акті емоційної інтуїції та мають чіткий порядок). [3, с. 6].

Відносно новим способом обгрунтування права вчені виділяють інтерсуб’єктність. Концепції цього способу характеризуються тим, що існують певні спроби подолати характерне для класичної філософії права протистояння об’єкта і суб’єкта, буття і свідомості, іншими словами прагнуть до урахування об’єктивних умов та ідеї права у процесі створення і застосування законів. Принцип інтерсуб’єктивності характеризується тим, що сенс права розкривається у взаємодії суб’єктів ( хоча би двох , а в принципі – усіх).

До основних ознак нового зразка (парадигми) сучасної концепції природного права слід віднести:

- перехід від моносуб'екта до полісуб'екту;

- визнання мови як справжньої реальності;

- обгрунтування права як нової концепції справедливості;

- право в цьому сенсі стає не просто учасником відносин, а й способом буття.

Сучасними концепціями в цій теорії обгрунтування права є онтологічна і комунікативна. Онтологічна представлена правовим екзистенціалізмом (акцентує свою увагу на унікальності буття людини), правовою герменевтикою (розуміння права завжди пов’язане із саморозумінням людини). Щодо комунікативної філософії, то представники цього напрямку ( Карл-Отто Апель, Юрген Хабермес) вважають, що основним предметом і методом дослідження постає повсякденне мовленнєве спілкування між людьми. Комунікація перетворюється на парадигму філософування, що заступає філософію буття та філософію свідомості. 

Методологія філософії права являє собою найбільш загальний, філософський рівень методології права. Вона включає критичний аналіз водночас конкуруючих і взаємодоповнюючих способів осмислення права: 1) правового позитивізму; 2) правового об'єктивізму; 3) правового суб'єктивізму (класичних концепцій природного права); 4) правової інтерсуб’єктивності (некласичних концепцій природного права). Кожна з теорій застосовна для рішення визначеного кола задач відповідно до принципу доповнюваності, з чого випливає висновок про недопущення абсолютизації якого-небудь з цих підходів, необхідність обліку їх можливостей і меж. У той же час, в сучасних умовах пріоритетним є інтерсуб’єктивний підхід. 

Список використаних джерел:

1. А. М. Єрмоленко . Комунікативна філософія // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=4421

2. Електронний ресурс: https://zen.in.ua/filosofiya-prava/metodologiya-filosofiyi-prava/

3. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М., 2000.  

4. Печерський В.Г., Трубін Ю.Ю., Кунченко-Харченко В.І. – Правознавство. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота