СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ

09.05.2022 11:25

[Section 1. Theory and history of state and law. Law philosophy. History of political and legal studies]

Author: Денисюк Мар'яна Сергіївна, здобувач вищої освіти першого (бакалаврського) рівня, Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна; Пильгун Наталія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права, Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна


Становлення судового прецеденту як джерела права триває вже не одне тисячоліття і ґрунтується на ідеї справедливості того судового рішення, яке не відрізняється від раніше прийнятого за збігу фактичних обставин справи, що розглядаються.

Повноцінне й провідне місце в системі джерел права судовий прецедент посів у англо-американській правовій сім’ї, де він існує нарівні із законодавством і трактується як правова норма, створена судом під час розгляду конкретної справи. У країнах романо-германської правової сім’ї система судової практики, як правило, не виходить за межі тлумачення закону та не визнається офіційною формою права, оскільки спирається на концепцію, згідно з якою судове рішення є обов’язковим лише для сторін – учасників судового розгляду. У більшості з них значення мають не стільки судові рішення з окремих справ, скільки узагальнення судової практики з певних категорій таких справ [1, с. 76, 79]. Однак сьогодні спостерігаються дві взаємопов’язані тенденції: інтервенція закону і законодавчої культури у сферу загального права, з одного боку, і зростання ролі судової діяльності та прецедентної практики в континентальному праві – з іншого [2, с. 45].

В Україні судовий прецедент офіційно не визнається джерелом права. Але оскільки судова практика набуває все більшого значення, то в наукових колах обґрунтовується ідея про необхідність визнання за судами права не тільки на правозастосовну, а й на правотворчу діяльність, яка могла б сприяти заповненню прогалин у правовому регулюванні та усуненню суперечностей у чинному законодавстві. І такий погляд заслуговує на увагу. Адже фактично в нашій державі окремі рішення судів також мають нормативний характер.

Особливе місце у правовій системі належить рішенням Конституційного Суду, які згідно зі статтею 150 Конституції України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Те ж стосується і рішень Верховного Суду, прийнятих у результаті перегляду рішень спеціалізованих судів у частині неоднозначного тлумачення норм права. Наприклад, рішення Конституційного Суду можуть зумовлювати наслідки загального значення і набувати нормативно-правового характеру, оскільки КСУ, здійснюючи офіційне тлумачення закону, іноді не лише часто скасовує окремі його положення, а й встановлює нові нормативні розпорядження. Таким чином, Конституційний Суд виступає фактично суб'єктом законодавчої діяльності, хоча це і виходить за межі його повноважень.

Питання судового прецеденту, як джерела права набуло особливої актуальності в Україні під час проведення судово-правової реформи, внаслідок інтеграції нашої держави до європейського співтовариства. Адже підписання та ратифікація Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року зобов’язує нашу державу виконувати рішення Європейського суду з прав людини в будь-яких справах, у яких вона виступає стороною. Підтвердженням цьому є Закон України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у ст. 17 якого наголошується, що суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Ці та інші норми українського права дають підстави стверджувати про місце судового прецеденту в правовій системі України та можливість застосування прецеденту як джерела права національних судів [3].

Л.М. Ніколенко зауважує, що з моменту отримання Україною незалежності спочатку постанови Пленуму Верховного Суду України, постанови й роз’яснення вищих судових інстанцій, узагальнення практики, а згодом вироблення правових позицій оновленим Верховним Судом відіграють усе вагомішу роль у процесі здійснення правосуддя. Причиною цього є велика кількість прогалин у законодавстві, а також наявність формулювань, які дають підстави двояко тлумачити їх зміст. Вони фактично пояснюють і доповнюють зміст нормативно-правових документів усіх рівнів – від відомчої інструкції до конституційного закону України, не будучи при цьому офіційно визнаним джерелом права. Вчений звертає увагу й на те, що новелою в законодавстві є запровадження інститутів «зразкова справа» й «типова справа», котрі нині перебувають у центрі дискусії щодо появи в правовій системі України реальних ознак прецедентного права. Ці інститути покликані забезпечити ефективність, однаковість і передбачуваність у прийнятті рішень і застосуванні судової практики у визначених правовідносинах. Тобто це крок до визнання судового прецеденту в Україні й об’єднання в правовій системі нашої держави ознак та особливостей обох правових сімей, англосаксонської та романо-германської [4, с. 65].

Отже, можна констатувати, що в умовах глобалізації та розвитку інтеграційних процесів спостерігається взаємопроникнення правових систем: у країнах, для яких характерним є прецедент, збільшується питома вага статутного права, а в континентальній правовій сім’ї підвищується роль прецеденту. Євроінтеграційні процеси в Україні сприяють упровадженню в українське законодавство європейських стандартів і законодавчих норм, у межах яких судовому прецеденту відводиться важлива роль. Так, аналіз змісту низки підписаних Україною міжнародно-правих документів дає змогу зробити висновок про можливість визнання як джерел права прецедентів, створених Європейським судом з прав людини. 

Отже , позитивний вплив прецеденту на вирішення справ у суді, а також вцілому на регулювання суспільних відносин і подолання прогалин у законодавстві, можна говорити про потребу його впровадження на законодавчому рівні як офіційного джерела права. Однак ідеалізувати судовий прецедент як джерело права не слід, оскільки він має ряд недоліків, серед яких одним із основних є суперечливість судових рішень, які можуть виноситися по одному і тому ж питанню. А тому необхідно забезпечити реальну незалежність судової гілки влади, всебічність та об’єктивність розгляду справ і, безперечно, законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень.

Література

1. Журавльов А.В. Судовий прецедент як джерело права в адміністративному судочинстві. Актуальні проблеми держави і права. 2016. С. 75-84. URL: http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/8941

2. Чорномаз О.Б. Правовий прецедент як джерело права в Україні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2016. № 1. С. 42-48.

3. Марченко А.А. Поняття судового прецеденту та його місце у правовій системі України. URL: https://6aas.gov.ua/ua/proekty/articles/m/2214-ponyattya-sudovogo-pretsedentu-ta-jogo-mistse-u-pravovij-sistemi-ukrajini.html

4. Ніколенко Л.М. Визначення місця судового прецеденту в системі джерел українського права. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2021. Вип. 3(51). С. 63-68.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота