ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗВЕРНЕННЯМ ДО СУДУ З ЦИВІЛЬНИМ ПОЗОВОМ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗВЕРНЕННЯМ ДО СУДУ З ЦИВІЛЬНИМ ПОЗОВОМ

29.11.2022 14:02

[2. Legal sciences]

Author: Грабовська Оксана Олександрівна, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного процесу Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як суб’єкти звернення до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах в порядку цивільного судочинства є учасниками справи відповідно до ч. 4 ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), і можуть брати участь у різні способи:  звертатися  із позовами (заявами),  надавати висновки на вимогу закону чи суду відповідно до статей 56, 57 ЦПК України. В якій би формі органи не реалізовували свої представницькі функції, їх діяльність урегульована законом та здійснюється у  межах компетенційного напряму.

Право на звернення до суду органів державної влади, органів місцевого самоврядування в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах, регулюється масивом законодавчих актів. Як правило положення, що конкретизують випадки, за яких виникає таке право чи обов’язок, зосереджені в окремих законах, якими регулюється певний напрям суспільних відносин. Положення ж процесуального законодавства регулюють, здебільшого,  процесуальні аспекти участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування у відповідному судочинстві. 

Низка положень цивільного процесуального законодавства дає можливість зробити обгрунтований висновок, що  при відкритті провадження у справі для суду не байдужим є питання про те, чи має право орган державної влади, орган місцевого самоврядування на подання до суду відповідного позову (заяви). Тому цивільним процесуальним законом, зокрема,  встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду докумени, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб (ч. 1 ст. 56 ЦПК України). Якщо  ж позов чи заяву, які за законом  мають подаватися до суду органами державної влади, органами місцевого самоврядування,  подано іншим суб’єктом, також виникає питання про правомірність такого звернення, хоча цивільним процесуальним законодавством дане питання й неврегульовано. З цього приводу лише у ч. 4 ст. 57 ЦПК України закріплено положення, згідно із яким відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду, не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.  

Як свідчить практика, органи державної влади, органи місцевого самворядування не завжди своєчасно виконують обов’язки, пов’язані із судовим захистом прав, свобод чи інтересів інщих осіб, державних чи суспільних інтересів. В окремих випадках це викликано неналежною правовою регламентацією, невизначеностю в частині регулювання обов’язків органів державної влади, а подекуди й  бадужіістю до виконння покладених законом на органи повноважень, а відтак, функції, які покладені законом на органи державної влади, органи місцевого самоврядування перебирають на себе інші органи, зокрема, органи прокуратури.

Прикладом в цьому сенсі може бути справа, розглянута у 2021 р. Васильківським районним судом Дніпропетровської області. Внаслідок кримінального правопорушення, яке полягає у незаконній вирубці дерев у лісозахисній смузі на території Васильківської селищної ради Дніпропетровської області та нанесення збитків, які підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища, керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Васильківської селищної ради Дніпропетровської області.

Окрім інших факторів, у позовній заяві прокурором наведено дані з листування прокуратури з Васильківською селищною радою Дніпропетровської області, згідно із яким зазначеною селищною радою не вжито дієвих і ефективних заходів, спрямованих на стягнення відповідної суми у примусовому порядку, що свідчить про бездіяльність зазначеного органу місцевого самоврядування.

В позові також зазначається про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб’єкта владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави, оскільки не звернення до суду у визначений законом строк з моменту встановлення факту порушення прав місцевої ради та територіальної громади, унеможливлює у подальшому вжиття цивільно-правових заходів та стягнення з відповідача коштів.

В матеріалах справи йдеться про залучення в судове провадження самой Васильківської селищної ради, представник якої надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. В своєму рішенні суд зазначив також про те, що Васильківська селищна рада є належним позивачем у даній справі, оскільки незаконну порубку дерев здійснено на її території тощо [1].

Загалом, справи про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з поміж інших виділяються специфічним становищем органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Ця специфіка полягає, зокрема, у наступному: 1) органи державної влади, органи місцевого самоврядування перебувають у законодавчо визначеній взаємодії з населенням  в частині охорони навколишнього природного середовища. Згідно із ст. 11 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” місцеві ради, органи державної влади в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов’язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів; 2) враховуючи зазначене у п. 1), насамперед, на органи державної влади, органи місцевого самоврядування закон покладає обов’язок вживати заходів, спрямовних на охорону навколишнього природного середовища та реагування  на порушення в даній сфері; 3) закон гарантує громадянам захист такого роду прав органами державної влади, органами місцевого самоврядування: згідно із ст. 11 зазначеного закону порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України; 4) органи уповноважені як самостійно розглядати спори у галузі охорони  навколишнього природного середовища, так і звертатися до суду: згідно із ст. 67 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” такі спори вирішуються судом, місцевими радами чи органами, які утворюються ними, відповідно до компетенції і в порядку, встановленому законодавством України.    

Зважаючи на специфіку покладаних законом функції (обов’язків), пов’язаних із захистом прав в сфері охорони навколишнього природного середовища на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а звідси, й на їх статус позивачів у таких справах, безпосередне залучення органів місцевого самоврядування до участі у справі на практиці, видається логічним виникнення сумнівів з приводу обгрунтованості подання прокуратурою такого роду позовів. Видається небезпідставними міркування про необхідність вжиття судом заходів, спрямованих на   спонукання органів, які в силу закону зобов’язані звертатися до суду з позовами на захист прав інших осіб, державних чи суспільних інтересів, до відповідних дій. 

В цьому сенсі, з огляду на бездіяльність органу місцевого самоврядування, поданий до суду прокурором позов цілком відповідає функціям прокуратури, що закріплені у ч. 1. ст. 2 Закону України “Про прокуратуру”, а також є логічно послідовним кроком після винесення судом вироку у кримінальній справі, яким відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення. До того ж, ч.  3 ст. 23 зазначеного закону встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, законодавець фактично закріплює право прокуратури виконувати обов’язки органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Та якщо відсутність органу є очевидною умовою звернення прокурора до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах, то стосовно підмини прокурором функцій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, видається обгрунтованим вважати, що у таких випадках судам, принаймні, необхідно керуватися положеннями ст. 262  ЦПК України, яка регулює інститут окремих ухвал в цивільному судочинстві. 

Частиною 1 ст. 262 ЦПК України  передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності  державних чи інших органів, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала надсилається відповідним посадовим особам для реагування на подібні випадки, для запобігання повторенню таких явищ (ч. 6 ст. 262 ЦПК України). Матеріали ж справи засвідчують доведеність прокурором фактів усвідомленої пасивної поведінки органу місцевого самоврядування, ці факти підтвержені належними доказами, вони встановлені судом внаслідок дослідження та оцінки, а, отже, реакція суду у визначений законом спосіб була б правомірною.

Судова практика:

1. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області у справі № 172/558/21. Провадження № 2/172/351/21, 20.07.2021.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота