ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДОБРОВОЛЬЦЯ ТА НАЙМАНЦЯ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДОБРОВОЛЬЦЯ ТА НАЙМАНЦЯ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

23.03.2023 12:50

[2. Legal sciences]

Author: Колотуха Іван Олексійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права, Ужгородського національного університету, м. Ужгород


УДК № 341, 41/46

Автори намагаються розкрити положення національного законодавства та міжнародних конвенцій які регулюють відносини під час збройного конфлікту між воюючими сторонами та визначають статус учасників збройного конфлікту, а також, які вказують на приналежність добровольців до законних комбатантів та якісно відрізняють їх від найманців.

Опрацьовувана проблематика знайшла відображення в наукових працях таких вчених, як Ерік Давід, Репецький В.М., Лисик В. М. 

Згідно до ст. 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 року (чинний для України з 1993р.) [3, ст. 225] визначено, що до збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, відносять формування з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи,  відповідальної перед цією стороною  за  поведінку  своїх  підлеглих,  навіть якщо ця сторона представлена  урядом  чи  властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів.

Особи,  які  входять  до  складу збройних сил сторони,  що перебуває в конфлікті, крім медичного і духовного  персоналу, є комбатантами,  тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях, мають право вбивати та наносити поранення військовим збройних сил супротивника.[2 ст.318]

Відповідно Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими за № ІІІ від 1949р., [3, ст. 135] виключно комбатанти користуються захистом її положень. У разі коли особа яка бере участь у збройному конфлікті не є комбатантом і буде встановлено, що вона вчинила вбивство військових чи завдала їм поранень, на таку особу не буде поширюватись статус військовополоненого, а у випадку встановлення вини такої особи, вона має бути піддана кримінальній відповідальності.

Отже під час збройного конфлікту, важливим є ідентифікація особи, яка бере участь у ньому. І якщо з військовослужбовцями регулярних збройних сил визначено питання їх розпізнання (форма, знаки відмінності, звання та ін.) то проблемним та таким, що потребує системного аналізу виявляється питання встановлення статусу комбатанта для добровольців та встановлення ознак, які б відрізняли їх від найманців.

Так, ст. 4 Женевської Конвенції ІІІ від 1949р. “Про захист військовополонених“ (чинна для України 03.01.1955р.), містить розширений перелік ознак, за умови дотримання яких особа буде відноситись до військовополонених, а відповідно і вважатиметься комбатантом.

В першу чергу до таких осіб відносять особовий склад сторони конфлікту, а  також членів  ополчення  або  добровольчих  загонів,  які є частиною цих збройних сил.

Також до таких осіб відносять членів інших ополчень та  добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано,  за умови, що ці ополчення або добровольчі загони,  зокрема  організовані  рухи  опору,  відповідають   таким умовам: 

a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих; 

b) вони  мають постійний відмітний знак,  добре розпізнаваний на відстані; 

c) вони носять зброю відкрито;

d) вони  здійснюють  свої  операції  згідно  із  законами  та звичаями війни. 

Відповідно до вказаної ст. 4 Женевської конвенції 1949р., за № ІІІ до військовополонених, отже і до комбатантів, відносять також наступні категорії осіб:

1. Членів  особового  складу  регулярних  збройних  сил,  які заявляють про свою відданість урядові або  владі,  що  не  визнані державою, яка їх затримує.

2. Осіб,  які  супроводжують  збройні  сили,  але фактично не входять до їхнього складу, наприклад цивільних осіб з екіпажів військових  літаків,  військових  кореспондентів, постачальників, особового  складу  робочих  підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил,  за  умови,  що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого останні видають їм посвідчення особи за спеціальним зразком.

3. Членів екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітанів, лоцманів та юнг, а також екіпажів цивільних повітряних суден  сторін  конфлікту,  які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права.

4. Жителів неокупованої території,  які  під  час  наближення ворога  озброюються,  щоб  чинити опір силам загарбника,  не маючи часу сформуватися в регулярні війська,  за умови,  що вони  носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.

В ст. 6 Гаазької конвенції про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни 1907 р. [4,ст.14] встановлено, що "відповідальність нейтральної держави не виникає внаслідок того, що приватні особи окремо переходять кордон, щоб вступити на службу одного з воюючих". З огляду на те, що ці приватні особи з нейтральних держав добровільно вступають до складу збройних сил однієї з воюючих держав, вони, з одного боку, стають законними комбатантами, а з іншого - втрачають статус особи нейтральної держави. Відповідальність за їх дії несе воююча держава, на стороні якої вони воюють.

Доброволець порівняно з найманцем, керується передусім ідеологічними, моральними почуттями, релігійними переконаннями[5, ст.131].

Так, основною відмінністю добровольців, є те, що вони фактично вступають до регулярних збройних сил держави і беруть участь у конфлікті у складі добровольчих формувань створених на підставі нормативно-правових актів держави – учасниці конфлікту. Саме законодавча база держави на стороні якої беруть участь добровольці, фактично легітимує участь таких осіб у збройному конфліктів та дає їм право носити розпізнавальні знаки, які свідчать про приналежність добровольців до регулярних збройних сил сторони конфлікту. Фактично забезпечення матеріальними ресурсами, такими, як зброя, харчування, заробітна плата покладається також значною мірою на приймаючу державу. 

В Україні питання пов’язане з участю добровольців у збройних конфліктах регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України», Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України „Про часткову мобілізацію“», Законом України від  06.12.1991р., № 1934-XII “Про збройні сили України“

Так, згідно ЗУ “Про оборону України“ [1, ст. 2] до виконання завдань територіальної оборони в межах їх повноважень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України.

Положення про підрозділи (загони) спеціального призначення Національної гвардії України від 09.07.2014р., за № 651 в п.4.5 розділу 4 вказує, що особовий склад підрозділів (загонів) забезпечується форменим одягом і знаками розрізнення.

Таким чином, через законодавче закріплення знаків розрізнення, які ідентифікують особу як учасника збройних сил держави (нашивки на формі у вигляді національного прапору, погони з гербом та ін.), створено механізм який дозволяє розпізнати комбатантів, зокрема, добровольців, від найманців, шпигунів та інших осіб, які не мають прав брати участь у збройному конфлікті та користуватись статусом військовополоненого.

Згідно ст. 47 Додаткового протоколу І [3, ст.220] найманець не має   права на статус комбатанта або військовополоненого.

Найманець - це будь-яка особа, яка:

a) спеціально завербована на місці або за кордоном для  того, щоб брати участь у збройному конфлікті;

b) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

c) бере  участь  у воєнних діях,  керуючись,  головним чином, бажанням одержати особисту вигоду,  і  якій  дійсно  було  обіцяно стороною  або  за  дорученням  сторони,  що перебуває в конфлікті, матеріальну  винагороду,  що  істотно  перевищує  винагороду,  яка обіцяна  чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій,  які входять до особового складу збройних сил даної сторони;

d) не є ні громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою,  яка постійно проживає  на  території,  яка  контролюється стороною, що перебуває в конфлікті;

e) не входить до особового складу збройних  сил  сторони,  що перебуває в конфлікті;

f) не послана державою, яка не є стороною,  що  перебуває  в конфлікті,  для  виконання офіційних обов'язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців ( Конвецію ратифіковано Постановою ВР N 3381-XII ( 3381-12 ) від 14.07.93 )також підтримала формулювання та ознаки найманства визначені Додатковим протоколом І.

Кримінальний кодекс України у ст. 447 визначає найманство як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання  найманців  з  метою використання у збройних конфліктах інших держав або  насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях, та участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з  метою  одержання  матеріальної винагороди. 

Враховуючи, що Україною ратифіковано і Додатковий протокол І, і Конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, формулювання викладене в ст. 447 КК України не потребує розширеного тлумачення та доповнення.

Разом з тим, чітко прослідковується відмінність найманця від законного комбатанта та в першу чергу від добровольця.

Основна така ознака, на нашу думку, є державне визнання особи, як такої, що входить до збройних сил держави-учасниці конфлікту, як запорука отримання статусу військовополоненого при потраплянні в полон ворожої сторони та уникнення кримінальної відповідальності за участь в збройному конфлікті.

Як тільки не буде такого визнання державою, фактично можна вести мову, що особа займалась найманством під час збройного конфлікту, оскільки не належить до збройних сил воюючої держави.

Проблема такої ідентифікації особи складніше проявляється у випадку, коли воєнний належить до руху опору чи неурядових збройних формувань, які хоча і мають командира, відкрито носять зброю та мають розпізнавальні знаки, не завжди можуть довести, що воювали безкоштовно і не отримували платню, яка значно перевищує звичайну заробітну плату військовослужбовців.  У такому випадку, якщо буде зафіксовано факт отримання високої винагороди, особа яка її отримала, буде вважатись найманцем, а не комбатантом. Існує велика ймовірність, що значна частина рухів опору та інших неурядових збройних формувань, може складатись з найманців, які нічим не будуть відрізнятись від інших ополченців, крім матеріальної винагороди, яку скажімо отримають, після повернення з виконаного завдання.

З наведеного вбачається, що основними ознаками які характеризують добровольця як комбатанта є приналежність його до збройних сил держави, які створені на основі нормативно-правових актів цієї держави, носіння форменного одягу та інших розпізнавальних знаків, які свідчать про участь у таких збройних формуваннях, перебування під відповідальним командуванням, отримання матеріального забезпечення та заробітної плати на рівні із військовослужбовцями регулярних збройних сил держави на стороні якої доброволець приймає участь в збройному конфлікті. 

Найманець, перебуває поза законом, оскільки бере участь у збройному конфлікті без дозволу держави свого громадянства, чи будь-якої іншої держави сторони конфлікту і діє фактично з метою наживи в приватних інтересах; як правило не має розпізнавальних знаків та не належить до збройних формувань утворених згідно чинного законодавства держав учасниць конфлікту.

Таким чином, основною ознакою, яку можна виділити при ідентифікації воєнного, як добровольця є згода держави нести відповідальність за таку особу і визнавати таку особу, як учасника регулярних збройних сил цієї держави. У разі відсутності такої згоди держави, разом з доведенням факту отримання особою значного розміру матеріальної винагороди за участь у збройному конфлікті, є підстави притягнути винну особу до кримінальної відповідальності за найманство.

Використана література:

1. Закон України “Про оборону України“//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст.106.

2. Давид Э. Принципы права вооруженных конфликтов: курс лекций юридического факультета Открытого Брюссельского университета / Эрик Давид ; пер. с фр. – М. : МККК, 2000. – 718 с.

3. Женевские Конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные Протоколы к ним. – М. : Междунар. Ком. Крас. Крест, 2001. – 342 с.

4. Конвенция о законах и обычаях сухопутной войны  с прилагаемыми к ней “Положением о законах и обычаях сухопутной войны“: от 18 октября 1907г. //Международное право. Ведение военных действий: сб. Гаагских конвенций и иных соглашений. – М.: МККК, 1995. – С. 13-29 

5. Репецький В. М. Міжнародне гуманітарне право : підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик. – К. : Знання, 2007. – 467 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота