РОЛЬ ЖІНКИ В ЛЕГІОНІ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

РОЛЬ ЖІНКИ В ЛЕГІОНІ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

21.06.2023 16:20

[5. Historical sciences]

Author: Супрунова Альона Віталіївна, здобувач ступеня в/о «Магістр» І курсу Рівненського державного гуманітарного університету


На початку минулого століття в усіх сферах життя через військові дії відбулися зміни. Такі зміни стосувалися і статусу жінки в суспільстві. Так, жінка була не тільки дружиною, матір’ю, домогосподаркою, а активним учасником військових дій, хоча шлях на фронт був доволі не простим. Вперше залучення жінок до військової справи зафіксовано в часи Першої світової війни, зокрема, до Легіону Українських Січових стрільців (далі - УСС). Нечисленні розвідки, присвячені питанню ролі жінки в УСС не дають можливості повною мірою з’ясувати значення участі жінок у військовій справі, як вони реалізували себе в діяльності УСС, тощо. Це зумовлює актуальність нашого дослідження.

Окремі аспекти ролі жінки в УСС частково відображені в наукових розвідках В.Барова, М.Байдак, М.Рудницької, А.Крокун-Баранової, М.Лазаревича, І.Смирнова, Т.Швидченко.

На початку Першої Світової війни, як окремий структурний підрозділ австрійських збройних сил в 1914 р. було сформовано УСС. Створення УСС знаменувало відновлення збройної боротьби за волю України. УСС став втіленням прогресивного політичного мислення і виразником надії національно свідомої частини українського суспільства на відновлення Української держави [6, с. 78].

Січові стрільці брали участь у численних бойових діях з російською армією. Звісно, тоді так само, як і зараз, росіяни не дотримувалися жодних міжнародних норм, щодо недоторканості шпиталів, медичного персоналу та вбивали цивільне населення та медичний персонал, серед них звісно було багато жінок. Така зневага до людського життя та норм міжнародного права спонукала жінок брати до рук зброю вступаючи до легіону УСС. Так,  у наукових розвідках М. Байдак зазначено, що 37 українок служили в різних частинах легіону УСС, виконували бойові та допоміжні функції, переважно медичного напрямку [1, с. 192].

Перед відправкою на фронт жінки проходили спеціальну підготовку у військових навчальних центрах. Зокрема, новобранки проходили фізичну підготовку, основи військової справи, поводження зі зброєю, тощо [5, с. 44].

Першими жінками у світі, які стали військовими стали українки: Ольга Підвисоцька, Олена Степанів, Ганка Дмитерко, Софія Галечко. Важко переоцінити внесок цих жінок-військовиків, своїм героїчним прикладом вони показали, що жінки  на  війні є надійними, сміливими та професійними посестрами, які можуть виконати завдання на рівні з чоловіками під час бойових дій. Почавши службу в допоміжних частинах легіону УСС, як сестри милосердя, вони згодом брали участь у боях, як стрільці і навіть ставали військовими офіцерками. Пізніше 36 жінок-доброволиць утворили 4-ту дівочу сотню під проводом «Кривівни», у складі «Залізного Загону» УГА [3, с. 56].

Видатною військовою, активна учасниця була Олена Степанів, яка 25 січня 1914 року очолила «Жіночу чоту». До чоти входили 33 воячки, які стали першим жіночим підрозділом у Європі, а Олена Степанів, Софія Галечко та Анна Дмитерко – першими жінками у світі, які отримали офіцерські звання на військовій службі.

Однак, жінкам потрапити до війська було зовсім непросто. Наприклад, О. Степанів, щоб здійснити свою мету і вступити до лав легіону УСС змушена була вдатись до хитрощів – переодягнулась у чоловіка, волосся сховала під кашкет, і в такому вигляді прийшла фотографуватись для отримання стрілецького посвідчення. Попри те, що їй не вдалося обманути командування, все ж вона потрапила до легіону. О. Степанів завчасно готувалася до військової служби психологічно та фізично: проходила виснажливі тренування, відвідувала лекції з військової історії, отримувала навички медичної допомоги, навчалася володіти зброєю [4, с. 11]. Окрім цього Олена Степанів була активною учасницею української національно-визвольної боротьби, здійснювала плідну наукову роботу, була поліглоткою. Ці жінки руйнували стереотипи патріархального суспільства та доводили оточенню, що жінка може бути професіоналкою у будь-якій  сфері, в тому числі й у війську.

Одним із перших її боїв був бій під Комарником, за участь в якому, вона нагороджена медаллю «За хоробрість». У званні хорунжої брала участь у боях на горі Маківці. Це була славетна перемога Українського Стрілецтва, в якій виявилася сила духу та волі українського воїнства [7, с. 23]. 

У травні 1915 р. О. Степанів було призначено командиром стрілецької чоти (40 осіб). Відомо, що ставлення простих стрільців до дівчат-військових було набагато привітнішим, ніж австрійських та угорських офіцерів. Зрештою, з інтерв’ю та інших джерел  можна зробити висновок, що становище жінок у легіоні було доволі непростим [4, с. 14].

Щодо відомостей про інших жінок-військових, інформації досить мало. Відомо, що О. Підвисоцька, І. Кузь та С. Галечко здолали чимало перешкод на шляху до фронту, адже мали твердий намір воювати. Звісно, військове командування більш сприяло тим жінкам, хто бажав іти на фронт медиками, оскільки військова медична служба Легіону УСС мала проблеми з кадровим забезпеченням [2, с. 122]. 

Сприйняття громадськістю жінок-військових мало різні контексти: гендерний, національний, соціальний. Особливу підтримку вони мали від цивільного жіноцтва, яке демонструвало своє розуміння фемінізму та намагалися подолати традиційні обмеження. Війна створювала ілюзію шансу швидкого досягнення рівності та подолання упереджень консервативного галицького суспільства. Поява в пресі новин про жінок в армії привернула увагу до становища жінки в суспільстві. Втім, інформаційне «затишшя» у повоєнні роки, свідчило про значний опір консервативних кіл в питанні гендерної рівності в тогочасному суспільстві [2, с.164].

Приклади відваги таких жінок-військових часто навіть для чоловіків стрільців ставали стимулом та прикладом мужності, честі, незламності. Публічне нагородження жінок УСС медалями за відвагу, піднімало бойових дух і чоловіків стрільців. Розповіді про участь жінок у реальних боях на передовій зробили УСС легендою, забезпечивши тим самим залучення додаткової матеріальної допомоги.

Українські офіцерки дбали й про продовження традицій жіночого чину в Україні та розробляли на майбутнє нові життєві моделі патріотичного виховання української жінки. На національному рівні імена Г. Дмитерко, С. Галечко, І. Кузь, О. Степанів, О. Підвисоцької на пряму асоціюються з ідеєю українського патріотизму.

На жаль, в УСС жіноча чота не мала офіційного статусу. У 1915 – 1916 рр. жінок взагалі вилучили з фронту через загальну заборону в австрійському війську. Загострило ситуацію й те, що О. Степанів потрапила в російський полон, це мало негативний моральний і політичний ефект [7, с. 23].

Складність перебування жінок на фронті в основному базувалося на розподілі гендерних ролей керівництвом австрійської армії. Було складно долати зневажливе ставлення австрійського чи угорського свійського керівництва, як до українських збройних формувань загалом, так і до жінок-військових зокрема.

Проте, можна зробити висновок, що жінкам вдалося виграли свою «малу» внутрішню війну в умовах великої світової війни. Їм вдалося подолати вкорінені в суспільстві упередження та досягти певної рівності з чоловіками, принаймні поки на рівні народної свідомості. Жінки навчилися мислити незалежно і відстоювати свої права. Після війни жінки-ветеранки загартовані військовими буднями могли самостійно будувати своє життя. Вони тепер розуміли відповідальність дещо інакше, коли позбавилися залежності від чоловіка чи батька [2, с. 283].

Проаналізувавши роль жінок в Легіоні Українських січових стрільців можна прийти до висновку, що в тогочасному українському суспільстві жіноцтво, не бажало бути лише домогосподарками. Українські жінки приймали активну участь у громадсько-політичному житті суспільства, прагнули бути корисними своєму народу, на рівні з чоловіками захищати своїх близьких, батьківщину та ідеї в тому числі й на полі бою. 

Жінки постійно демонстрували силу волі, міцність та стійкість, адже навіть потрапити на фронт було вкрай тяжко, не кажучи вже про участь у бойових діях.  В цих умовах українські офіцерки були готові приймати рішення і нести за них відповідальність у критичних ситуаціях. Ці жінки були відданні українським національним інтересам, беззаперечно поважали та підкреслювали авторитет українського військового командування. Приємно дивує і вражає відповідальність та зрілий прагматизм цих молодих жінок, що безумовно викликає захват та повагу.

Участь жінок у легіоні УСС – це важлива складова військової історії України.  Відомо, що прикладом українок надихалися жінки в інших країнах світу, формуючи жіночі військові батальйони. Вважаю, що саме завдяки жінкам з УСС почала формуватися культура сприйняття та поваги до жінок-військових, як професіоналок своєї справи, а не як «слабкої статі». 

Наразі, під час повномасштабної російсько-української війни, у лавах Збройних Сил України перебуває понад 40 тис. жінок, які не тільки є медичним персоналом, а й виконують бойові завдання на передових позиціях. Як і століття тому жінки УСС, так і нині українські відважні жінки захищають свій народ та державу від незмінного ворога – російського імперіалістичного загарбника. На разі набагато краще юридичне та суспільне становище жінок в армії, ніж під час Першої Світової війни, чим ми багато в чому завдячуємо військовим жінкам УСС. Процес подолання гендерних стереотипів у військовій ієрархії в Україні триває і простежується значний прогрес.

Література:

1. Байдак М. Жінка із фронту (на матеріалах особових джерел Галичини періоду Першої світової війни). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія «Історія». 2014. №1(2). С. 191-198.

2. Байдак М. С. Жінка в умовах війни у світлі повсякденних практик (на матеріалі Галичини 1914-1324 рр. Дис…канд. істор. наук за спеціальність 07.00.01 – Історія України. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2017. 308 с.

3. Баров В. Від сестер-жалібниць до воячок: жінки в армії УНР. Науково-популярний часопис для вчителів України та діаспори «Наш український дім». 2021. №2. С. 54-58.

4. Вільде І. Олена Степанів колись і тепер. Жіноча доля. 1939. Ч. 9/10. 26 с.

5. Крокун-Баранова, А. П. Витоки ідеї військової підготовки жінок в Україні. Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. 2022. №58. С. 41-49.

6. Лазаревич, Микола. Чин легіону Українських січових стрільців на Тернопіллі (друга половина 1915-початок 1918 р.). Bohdan Books, 2023. 224 с.

7. Смирнов І. Любіцева О., Цуй Чж. Олена Степанів – офіцер УСС та УГА, український дипломат, географ, геологіст. Вісник КНУ ім. Т. Г. Шевченка. 2021. № 1/2(78/79). С. 19-25.

8. Швидченко Т. Жінки у боротьбі за українську державність у 1917-1921 рр. Українознавство. 2019. №4(73). С. 8-24.

_____________________

Науковий керівник: Пальчевський Руслан Степанович, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота