“УЯВНА МОНОКУЛЬТУРНІСТЬ”: ДАНІЯ ДРУГ. ПОЛ. ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ. - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

“УЯВНА МОНОКУЛЬТУРНІСТЬ”: ДАНІЯ ДРУГ. ПОЛ. ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.

24.06.2023 13:01

[5. Historical sciences]

Author: Турмис Наталія Володимирівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн



Сьогодні в світі є актуальними проблеми багатокультурності, свідченням цьому є різні назви даного феномену: мультикультуралізм, культурне розмаїття, мультикультурність, полікультурність. Це не є випадковістю, оскільки в сучасному просторі спостерігається високий ступінь соціальної та культурної мобільності. Більшість сучасних суспільств втратили свою гомогенність в етнокультурному плані, і включають тепер, окрім титульної нації, низку інших народів та культур. У свою чергу, це дозволяє стверджувати, що в рамках однієї держави відбувається розмивання національних ідентичностей та формування суспільної багатокультурності.

У 70-х рр. ХХ ст. канадські вчені Вілл Кимлічка1  та Чарльз Тейлор2  стали творцями концепції мультикультуралізму, яку окреслили як наступний етап розвитку державної політики щодо меншин, в основі якої лежить відхід від ідеалу базованої на єдиній мові, спільній ідейній традиції національної культури – на користь рівноправного співіснування численних культур, стилів життя та повсякденних практик, притаманних різним етнічним, соціальним, релігійним групам з їхніми специфічними ідентичностями. З того часу багатокультурність розглядають як найбільш оптимальну суспільну модель та  необхідний ресурс для подальшого поступу людства. Характерно, що в межах Європи мультикультуралізм першочергово не поширювався на представників етносів-автохтонів, яких поглинули держави в процесі централізації, а став інструментом вирішення проблем іммігрантів, в основному  мусульман.

У Данії нові спільноти почали формуватися в 50–70-х рр. ХХ ст., коли потреби економіки спонукали уряд відкрити ринки праці для вихідців з мусульманських країн – Туреччини, Пакистану та Марокко. За даними данських дослідників на 1980 р. у країні проживало 29,3 тис. мусульман, що становило 0,6% від загальної чисельності населення країни3. У 80–90-х рр. ХХ ст. імміграція мусульман до країни носила інший характер, більшість прибулих були біженцями та шукачами притулку з Ірану, Іраку, Сомалі та Боснії. Для того, щоб іммігранти засвоїли данські цінності й культуру та якнайшвидше інтегрувалися Данія у 1999 р. впровадила “Закон про інтеграцію”. Тоді ж було створено “Раду у справах етнічних меншин”, яка мала надавати поради міністру “У справах біженців, імміграції та інтеграції”. Вже в наступному році з ініціативи Хаміда Ель-Мусті  була створена “Ісламська Рада Данії”, яка мала стати комунікатором між державою та ісламською громадою. Результатом співпраці стала поява численних ісламських шкіл та релігійних громад4. Державна політика, спрямована на максимальне сприяння мусульманській громаді, спричинила зростання її чисельності до 270 тис. осіб (4,8%) на 2005 р.5. 

Перший серйозний міжкультурний та міжрелігійний конфлікт у Данії стався в 2005 р., коли газета Jyllands-Posten опублікувала карикатури на пророка Мухамеда, які були розцінені ісламською громадою країни як образа релігійних почуттів. Згодом карикатури передрукували  інші європейські видання, зокрема “France Soіr”, “Dіe Welt”, “La Stampa”, а представники “Ісламського товариства Данії” на чолі з Абу Лібаном здійснили турне арабськими країнами та показали ці карикатури імамам, що спровокувало масові протести та напади на посольства Данії в Індонезії, Лівані, Іраку, Сирії. У 2013 р. “Ісламське товариство” визнало провокацію у своїх діях та заявило, що шкодує, оскільки наслідки виявилися набагато серйознішими, ніж вони очікували. 

Події 2015 р. – теракт, який у лютому здійснив уродженець Данії Омар Абдельхамід ель-Хуссейн, напавши на культурний центр у Копенгагені, в якому відбувалася дискусія про взаємовідносини мистецтва і релігії та міграційна криза, були розцінені данцями як загроза національній ідентичності. Саме тоді в суспільному дискурсі постало питання про те, що означає бути данцем і чи можуть іммігранти інтегруватися в культурний соціопростір країни? Данці засумнівалися в успішній інтеграції мігрантів, побоюючись, що ті активно розбудовують “паралельні спільноти”. Тоді ж у парламенті взяла гору антимігрантська риторика “Данської народної партії”, що спричинило прийняття закону про новий статус для мігрантів – особи з тимчасовим захистом, який можна скасувати, коли умови в рідних країнах людей, що мають цей статус хоча б трохи стабілізуються. 

Прийняття у 2018–2020 рр. низки законів перетворили Данію на менш привабливу для імміграції країну: у березні 2018 р. “Міністерство у справах біженців, імміграції та інтеграції” запровадило пакет заходів, спрямованих на ліквідацію етнічних анклавів/гетто6 по всій країні (передусім батьки-іммігранти, що проживають у гетто мали записати дітей віком від 1-го року до державних садочків, а батьки, що відмовлялися виконати цю вимогу ризикували втратити соціальні виплати), у травні 2018 р. було забороно носити нікаби та паранджі в громадських місцях, у 2019–2020 рр. скасовано дозволи на проживання сирійським біженцям з Дамаска та провінцій Ріф-Дамаск, Тартус і Латакія, тощо. За даними данського дослідника Браяна Арлі Якобсена це зумовило скорочення чисельності іммігрантів з мусульманських країн на 2020 р. до 256 тис. осіб (4,4%)7.

Отже, високий ступінь соціальної та культурної мобільності зумовив перетворення наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. данського суспільства з монокультурної нації на багатокультурну спільноту, передусім через збільшення числа мігрантів з Азії та Африки. У цей час урядова політика полягала в м’якому спрямуванні мусульман у русло європейської культури. Однак бажаних результатів вона не дала, оскільки мусульмани дуже повільно інтегрувалися в соціальний та культурний простір країни. Складнощі міжкультурних взаємин загострилися в 2015 р., що було зумовлено міграційною кризою та спалахом кримінальної злочинності, а це відповідно посилило соціальну напругу та призвело до популярності антимігрантських  рухів та партій, зокрема “Данської народної партії”. Протягом 2015–2020 рр. у Данії було посилено міграційне законодавство та впроваджено низку заходів, спрямованих на ліквідацію етнічних анклавів. Проте урядова політика, спрямована на збереження національно-культурної ідентичності, не підважила правову рівність людей незалежно від національної, етнічної, мовної чи релігійної належності, що є імперативом та цінністю для данського суспільства.

__________________

1 Вілл Кимлічка, Лібералізм і права меншин [пер. з англ. Руслан Ткачук; гол. ред. і автор передмови Дж. Перлін; наук. ред. І. Лизогуб]. Харків: Центр Освітніх Ініціатив, 2001, 176.  

2 Чарльз Тейлор, Мультикультуралізм і “Політика визнання”. Київ: Альтпрес, 2004, 172.

3 Religion i Danmark 2012 en E-Årbog fra center for  Samtidsreligion, 112 https://samtidsreligion.au.dk/fileadmin/Samtidsreligion/Religion_i_Danmark/2012_e-aarbog/Religion_i_DK_2012.pdf

4 Примітка: на сьогодні в Данії функціонує близько 20 мусульманських шкіл та 23 визнані мусульманські релігійні громади, що мають податкові пільги.

5 Мусульмани в Європі: путівник по країнах  http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/4385768.stm

6  Примітка: уряд Данії визначив гетто як житлові райони, в яких проживають іммігранти з низьким рівнем доходу.

7 Hvor mange muslimer er der I Danmark? https://www.tjekdet.dk/indsigt/hvor-mange-muslimer-er-der-i-danmark



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота